3. Основні принципи державної політики в галузі охорони праці

Стаття 4 Закону України “Про охорону праці”. Закріпила основні принципи державної політики в галузі охорони праці:

1) пріоритет життя і здоров'я працюючих, відповідальність власника за створення безпечних і нешкідливих умов працi;

2. комплексне вирішення завдань охорони праці шляхом створення Національної програми полiпшення безпеки, гігієни працi та виробничого середовища;

3. соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди потерпілим від нещасних випадків, профзахворювань;

4. встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств;

5. використання економічних методів управління охороною праці, проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних та сприятливих умов праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці;

6. організації навчання населення, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працюючих з питань охорони праці;

7. забезпечення координації діяльності державних органів, установ, організацій та громадських об’єднань, що вирішують різні проблеми охорони здоров’я, гігїєни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між власниками та працівниками, між усіма соціальними групами при прийнятті рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;

8. міжнародне співробітництво в галузі охорони праці, використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і безпеки праці.

І. Закон встановлює пріоритет життя та здоров’я працівників по відношенню

до результатів виробничої діяльності підприємства, тобто в першу чергу мають дотримуватись вимоги нормативних актів про охорону праці, щоб працівник під час операцій виробничого циклу не отримував травм, не зазнавав погіршення стану здоров’я, професійних захворювань або зменшення працездатності, і лише потім має звертатись увага на результати виробничої діяльності підприємства. На підтвердження цього положення у Законі передбачено попереднє ознайомлення з умовами праці на робочому місці громадянина при укладенні трудового договору, а також право працівника відмовитись від дорученої роботи або розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник не виконує законодавства про охорону праці.

ІІ. Власник несе повну відповідальність за створення та підтримування безпечних та нешкідливих умов праці на кожному робочому місці і в кожному структурному підрозділі підприємства. Для виконання цих функцій власник організовує на підприємстві функціонування систем управління охороною праці: створює службу охорони праці, організовує проведення атестації робочих місць на відповідність нормативним актам про охорону праці, реалізує заходи щодо покращення умов та охорони праці тощо.

ІІІ. Задачі з охорони праці на державному рівні та на рівні міністерств і галузевих виробничих об’єднань мають вирішуватися комплексно. При їх вирішенні повинні враховуватись напрями економічної та соціальної політики держави, а також найновіші досягнення науки і техніки. Якщо проблеми охорони праці та проблеми охорони навколишнього середовища переплітаються (наприклад, захист від шуму, від шкідливих викідів, від електромагнітних полів та випромінювань та ін.), то вони мають вирішуватись комплексно.

ІV. Для комплексного розв’язання насущних завдань охорони праці на державному рівні Кабінетом Міністрів України розробляється та затверджується Національна програма поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища та п’ятиріччя та на кожний поточний рік.

Головною метою Національної програми є створення державної системи управління охороною праці, яка сприяє вирішенню питань правового, організаційного, матеріально-технічного, наукового та економічного забезпечення робіт у галузі охорони праці. Національна програма передбачає нормативно-правове забезпечення охорони праці, навчання і поширення досвіду з питань охорони праці, інформаційне забезпечення та міжнародне співробітництво в галузі охорони праці, визначає пріоритетні напрямки наукових досліджень і розробок та організаційні заходи охорони праці, а також вміщує інші рпоблеми в галузі безпеки, гігієни праці та виробничого середовища.

V. Законом передбачено соціальний захист працівників, який полягає в тому, що:

1. громадяни при укладенні трудового договру мають бути проінформовані власником під розписку про умови праці на підприємстві, наявність на їх майбутніх робочих місцях небезпечних чи шкідливих виробничих факторів, а також про права на пільги та компенсації за роботу у важких та шкідливих умовах праці;

2. працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилась виробнича ситуація, небезпечна для життя або здоров’я його самого, оточуючих людей або природного середовища; за період простою з цієї причини за ним зберігається середній заробіток;

3. працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник не виконує вимог законодавства про охорону праці; працівникові у цьому випадку виплачується вихідна допомога;

4. власник повинен переводити на легшу роботу працівників за станом здоров’я (відповідно до медичного висновку);

5. за працівником зберігається місце роботи на час зупинення органом державного нагляду чи службою охорони праці експлуатації підприємства, його підрозділу чи окремого обладнання;

6. всі працівники підлягають обов’язковому соціальному страхуванню власником від нещасних випадків та професійних захворювань;

7. за працівником, що втратив працездатність у зв’язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням, зберігається місце роботи та середня заробітна плата на весь період відновлення працездатності або визнання його інвалідом;

8. власник повністю відшкодовує збитки громадянам, які не працюють на його підприємстві, у зв’язку з заподіянням шкоди при порушенні вимог щодо охорони праці;

9. у колективному договорі має передбачатися забезпечення соціальних гарантій працівникам.

VI. Законом передбачені єдині нормативи з охорони праці для всіх підприємств, установ та організацій, незалежно від форм власності та видів діяльності. Таким чином, усі громадяни, працюючі, або залучені до праці на підприємстві (в тому числі іноземці або особи без громадянства, що працюють на підприємствах, розташованих на території України) маютьоднакові права на охорону праці.

VII. Під нормативами з охорони праці слід розуміти:

а) норми площі та об’єму виробничого приміщення на одного працівника;

б) нормативи на умови праці на робочих місцях;

в) нормативи по безпеці технологічних процесів, машин, механізмів, обладнання, пристроїв та інших засобів виробництва;

г) умови комплектування робочих місць і працівників засобами індивідуального захисту та ін.

VIII. Законом передбачені економічні методи управління охороною праці, які передбачають:

• створення фондів охорони праці на підприємствах, у галузях та на державному рівні, які можуть використовуватись тільки на виконання заходів з охорони праці;

• збереження середнього заробітку працюючому за період простою через відмову його від роботи, в результаті якої створюються умови, що не відповідають вимогам нормативних актів про охорону праці;

• виплату вихідної допомоги працівнику, що розірвав трудовий договір за власним бажанням, якщо власник не виконував положень законодавства або умов колективного договору щодо охорони праці;

• обов’язкове соціальне страхування власником всіх працівників від нещасних випадків та професійних захворювань;

• безплатне забезпечення лікувально-профілактичним харчуванням, оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги й компенсації для працівників за важкі та шкідливі умови праці;

• безплатне забезпечення працівників спеціальним одягом та спеціальним взуттям, необхідними засобами індивідуального захисту (наприклад, респіраторами чи протигазами для захисту органів дихання, протишумними навушниками та ін. для захисту від шуму, екрануючим одягом для захисту від електромагнітних полів та випромінювань, електрозахисними засобами для виконання робіт в електроустановках та ін.), а також змиваючими та знешкоджуючими засобами на роботах зі шкідливими та небезпечними умовами праці та на роботах, пов’язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих температурних умовах;

• відшкодування власником працівникові шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням трудових обов’язків, у повному розмірі втраченого заробітку, а також сплати потерпілому або членам його сім’ї одноразової допомоги;

• відшкодування власником шкоди іншим підприємствам, громадянам та державі у зв’язку з заподіянням шкоди при порушенні вимог щодо охорони праці на його підприємстві;

• притягнення підприємств, організацій та установ органами державного нагляду за охороною праці до сплати штрафу за порушення нормативних актів про охорону праці та невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці;

• сплати штрафу підприємством за кожний нещасний випадок та випадок професійного захворювання.

IX. Держава встановлює пільгове оподаткування коштів, спрямованих на заходи з охорони праці, а також повне виключення оподаткування сум відшкодування шкоди і одноразової допомоги, що сплачується потерпілому або членам його сім’ї, коштів фондів охорони праці, створюваних на підприємствах, в галузях органами місцевого і регіонального самоврядування та на державному рівні.

X. Держава фінансує заходи з охорони праці. Це, в першу чергу, кошти на підготовку фахівців у навчальних закладах Міністерства освіти України (у загальноосвітніх школах, професійно-технічних училищах, у вищих та середніх спеціальних закладах), це і фінансування важливих наукових опрацювань з охорони праці, передбачених галузевими та Національною програмами з охорони праці, це й утримання Національного науково-дослідного інституту охорони праці, утримання мережі органів державного нагляду за охороною праці.

XI. Законом передбачено вивчення основ охорони праці в усіх навчальних закладах, професійна підготовка з охорони праці у вигляді інструктажів при прийомі на роботу та періодично в процесі роботи, попереднє спеціальне навчання та щорічна перевірка знань з охорони праці працівників, зайнятих на роботах з підвищеною небезпекою, а також на таких роботах, де є необхідність у професійному доборі працівників.

XII. Заборонено допуск до роботи осіб, що не пройшли відповідні інструктажі, навчання та перевірку знань з охорони праці.

XIII. Міністерством освіти України та іншими відомствами організуються курси й факультети для підготовки та підвищення кваліфікації спеціалістів з охорони праці з урахуванням умов праці та особливостей обладнання, технологічного процесу, виробництва для різних галузей народного господарства. Програми такого навчання погоджуються з Державним комітетом України по нагляду за охроною праці.

XIV. Державний комітет України по нагляду за охроною праці, здійснюючи комплексне управління охороною праці, координує діяльність державних органів, окремих організацій та об’єднань підприємств, а також асоціацій і добровільних об’єднань спеціалістів і окремих громадян, що розв’язують як проблемні, так і окремі специфічні питання щодо покращення умов і охорони праці, з безпеки праці, виробничої санітарії і т.п.

XV. Передбачається забезпечення ділового співробітництва та проведення консультацій між власником і працівником або їх представниками з питань організації безпечних та нешкідливих умов праці, а також співробітництва між всіма соціальними групами при прийнятті рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях (наприклад, по організації охорони праці на виробництві, по державному нагляду за охороною праці, громадському контролю за виконанням законодавства про охорону праці, по охороні праці окремих категорій працівників, по навчанню, по змінах і доповненнях окремих нормативних актів про охорону праці та ін.)

XVI. Закон передбачає можливість міжнародного співробітництва в галузі охрони праці. Це міжнародне співробітництво може полягати у вивченні, узагальнення та впровадженні світового досвіду з організації охорони праці, покращення умов та безпеуи праці; у виконанні міжнародних договорів і угод з охорони праці; у проведенні та участі в наукових чи науково-практичних конференціях та семінарах з охорони праці; у можливості придбання та впровадження на підприємтсвах засобів індивідуального захисту (якщо вони відповідають вимогам вітчизняних нормативних актів з охорони праці) та інших видах міжнародного співробітництва.