53. Плата за користування надрам».

Плата за користування надрами - загальнодержавний платіж, який справляється у вигляді: - плати за

користування надрами для видобування корисних копалин; - плати за користування надрами в цілях, не

пов'язаних з видобуванням корисних копалин. Платниками плати за користування надрами для

видобування корисних копалин є суб'єкти господарювання, у тому числі громадяни України, іноземці та

особи без громадянства, зареєстровані відповідно до закону як підприємці, які набули права

користування об'єктом (ділянкою) надр на підставі отриманих спеціальних дозволів на користування

надрами в межах конкретних ділянок надр з метою провадження господарської діяльності з видобування

корисних копалин, у тому числі під час геологічного вивчення (або геологічного вивчення з подальшою

дослідно-промисловою розробкою) в межах зазначених у таких спеціальних дозволах об'єктах (ділянках)

надр. У випадку укладення власниками спеціальних дозволів на користування надрами з третіми особами

договорів на виконання робіт (послуг), пов'язаних з використанням надр, у тому числі (але не виключно)

за операціями з давальницькою сировиною, платниками плати за користування надрами для видобування

корисних копалин є власники таких спеціальних дозволів на користування надрами. Для цілей

оподаткування платники плати за користування надрами для видобування корисних копалин здійснюють

окремий (від інших видів операційної діяльності) бухгалтерський та податковий облік витрат та доходів

за кожним видом мінеральної сировини за кожним об'єктом надр, на який надано спеціальний дозвіл.

Об'єктом оподаткування плати за користування надрами для видобування корисних копалин по кожній

наданій в користування ділянці надр, що визначена у відповідному спеціальному дозволі, є обсяг

видобутої у податковому (звітному) періоді корисної копалини (мінеральної сировини) або обсяг

погашених у податковому (звітному) періоді запасів корисних копалин. До об'єкта оподаткування

належать: а) обсяг корисної копалини (мінеральної сировини), видобутої з надр на території України, її

континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони, у тому числі обсяг мінеральної

сировини, що утворюється в результаті виконання первинної переробки, що провадиться іншими ніж

платник суб'єктами господарювання на умовах господарських договорів про послуги з давальницькою

сировиною; б) обсяг корисної копалини (мінеральної сировини), видобутої (вилученої) з відходів (втрат,

хвостів і т.п.) гірничодобувного виробництва, у тому числі обсяг мінеральної сировини, що утворюється

в результаті виконання первинної переробки, що провадиться іншими ніж платник суб'єктами

господарювання на умовах господарських договорів про послуги з давальницькою сировиною, якщо для

її видобутку відповідно до законодавства необхідно отримати спеціальний дозвіл; в) обсяг погашених

запасів корисних копалин. Види видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) визначаються

платником відповідно до затверджених законодавством переліків видів корисних копалин, а також

кодифікації товарів та послуг з урахуванням затверджених платником схем руху видобутої корисної

копалини (мінеральної сировини) на виробничих дільницях та місцях зберігання з урахуванням складу

вихідної сировини, умов конкретного виробництва, особливостей технологічного процесу та вимог до

кінцевої продукції.

Види погашених запасів корисних копалин визначаються платником на підставі висновків державної експертизи запасів корисних копалин відповідної ділянки надр, що виконана не раніше ніж за десять років до дати списання запасів корисних копалин з балансу гірничодобувного підприємства 52. Податок на доходи фізичних осіб.

Одним з ефективних фіскальних важелів для різних податкових систем є оподаткування фізичних осіб. Основною метою введення податку з доходів фізичних осіб є забезпечення бюджетних надходжень та створення рівнонапруженого податкового тиску на основі прямого визначення доходів платника податків.

На сучасному етапі розвитку податкової системи України виникла необхідність опгимізувати механізм оподаткування доходів фізичних осіб. З цією метою 22 травня 2003 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» № 889-ІУ3, набирає чинності з 1 січня 2004 року.

Законом «Про податок з доходів фізичних осіб» передбачено кілька підстав визначення резидентства платника податку:

по-перше, фізичною особою—резидентом є фізична особа, яка має місце проживання в Україні;

по-друге, у разі, якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні;

по-третє, якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні;

по-четверте, у разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року;

по-п'яте, якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи за попередніми підставами, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.

Якщо всупереч закону фізична особа—громадянин України має також громадянство іншої країни, то з метою оподаткування цим податком така особа вважається громадянином України, який не має права на залік податків, сплачених за кордоном, передбаченого Законом «Про податок з доходів фізичних осіб» або нормами міжнародних угод України.