Охарактеризуйте український авангард 1900-1917 років.

«Програмний постулат авангарду — це агресивність щодо традиції, поза якою він насправді позбувається всякого смислу». Поетичний авангард ставить перед собою завдання — різке відмежування від старих, віджилих традицій і докорінне оновлення поетики на всіх рівнях: проблемно-тематичному, мовно-стильовому, жанровому, формальному.

Україна мала ряд пріоритетів у розбудові образотворчого авангарду. Тут з'явився перший абстрактний твір-малюнок В. Кандинського на обкладинці каталогу "Салон Іздебського 2". Перша широка міжнародна авангардна виставка в тодішній імперії відбулася в Одесі й Києві, а вже потім у Петербурзі й Ризі. Київський художній інститут на той час уславився у Європі як український Баухауз — осередок практики й теорії новітнього мистецтва. По всіх новаторських угрупованнях Росії, від "Бубнового валету" до "Мішені" й "Ослячого хвоста", українські митці були найактивнішими учасниками й ініціаторами. Своїм походженням, самосвідомістю, національною поетикою пов'язані з Києвом, Львовом, Харковом, Одесою брати Д. і В. Бурлюки, К. Малевич, що вважав себе українцем, професор Київського художнього інституту В. Татлін, засновниця української школи конструктивістської сценографії О. Екстер, талановитий скульптор О. Архипенко. Україна в подальшому стала й останнім прихистком авангарду. Харківський журнал "Нова генерація" до початку 1930-х pp. друкував енергійно-епатуючі декларації, статті В. Маяковського, В. Шкловського, С. Ейзенштейна, Дз. Вертова, В. Татліна та ін. — видавцем його був український поет-футурист М. Семенко. Той самий Семенко, який приголомшував читачів публікуванням усіх без винятку своїх творів — вдалих і невдалих (збірка "Кверо-футуризм").

Визначте особливості формування і утвердження класичної української культури кінця 18 першої половини 19 ст.

Розвиток культуротворчих, суспільно-економічних, політичних процесів в Україні на початку ХІХ ст. Посилення колоніальної політики Російської імперії у зв’язку з територіальними поділами Польщі, ліквідацією Гетьманщини, знищенням Запорозької Січі. Спрямування сил української еліти з політичної діяльності на культурницьку. Паростки свіжих політичних ідей. Поглиблення кризи кріпацтва, рух за розвиток національної культури. «Історія Русів», її зміст і значення.

Творчість І. П. Котляревського та її значення. Виникнення таємних гуртків і товариств антиурядової спрямованості. Пробудження національної свідомості, інтересу до минулого свого народу. Українське коріння декабристського руху, Кирило-Мефодіївське товариство. Програмні документи Кирило-Мефодіївського товариства. Створення Харківського (1804) та Київського (1834) університетів. Видання наукових праць, збірок української народної творчості: «Харьковский демократ», «Украинский вестник», «Украинский журнал» і т. д. Творчість І. Квітки-Основ’яненка, П. Гулака-Артемовського, Є. Гребінки. Розвиток просвітницької філософії. Київська релігійно-філософська школа. Проблема віри і знання.

Прогресивна діяльність літератора, етнографа М. Максимовича, П. Куліша, М. Костомарова. Процес нагромадження українського етнографічного матеріалу.

Розвиток літератури, професійної музики, живопису, архітектури, театру.

Творчість Т. Шевченка — поета, художника, громадського діяча. Видання «Кобзаря». Початок нового етапу в розвитку української літератури.

Розвиток класичного, романтичного стилів та стилю ампір, реалізму в українській культурі, їхні характерні риси. Заборона будувати храми в стилі українського бароко (1801). Діяльність кріпацьких театрів, симфонічних оркестрів у Глухові, Сокиринцях, Качанівці і т. д. Композитори Й. Витвицький, С. Гулак-Артемовський. Створення першої української національної опери «Запорожець за Дунаєм». Творчість композиторів П. Ніщинського і П. Сокальського, М. Калачевського, М. Лисенка та ін.