Визначте особливості і дайте характеристику побутової культури Київської Русі.

Побут населення Русі найтіснішим чином пов'язаний з тисячолітніми традиціями слов'янських племен. Топографія поселень часто співпадає з попередніми селищами першої і другої половини І тис. н.е. Типи помешкань зросли на основі дерево каркасних напівземлянкових і землянкових споруд.

Для поселень IX-XIII ст. характерна садибна забудова, яка містила, крім житла, господарські приміщення. Садибний тип властивий і для сільських поселень, і для міських. На 1 га території міста проживало від 100 до 150 жителів. У Києві напередодні ординської навали мешкало понад 50 тисяч жителів.

Домашній реманент міської і сільської садиби ХІ-ХІІІ ст. був приблизно однаковим. Основною галуззю господарства-землеробством - займалися не тільки селяни, а частково й жителі міста.

Про одяг, який носили селяни й міщани, є лише окремі дані. В письмових джерелах згадується простий селянський одяг -"руб", "рубище" на противагу одягу багатих людей. Поверх сорочки навесні і восени одягали грубий одяг з вовни, який на зиму замінювався хутряною, звичайно овечою шубою. Селянське взуття виробляли з лика ("лапоть"). Шкіряне взуття також було досить поширеним, особливо в містах.

Окрасою одягу жінок були скроневі кільця, які виготовлялися з бронзи й срібла. Скроневі кільця впліталися жінками у волосся і прикріплювалися до головних уборів. Широкого вжитку набув головний убір типу вінця. Надзвичайно поширеними були так звані трьохбусинні сережки.

Найбільш характерною ознакою князівського й боярського одягу був плащ, який на Русі називався "корзно". У дружинних курганах знаходять фібули (застібки) для плащів. Плащ застібався фібулою біля правого плеча. Князівським взуттям були високі чоботи з м'якої кольорової шкіри (сап'яну). М'яка сферична шапка з хутряним околишем була обов'язковим атрибутом князів у мініатюрах, на іконах і фресках. У курганних могильниках Києва, Чернігова та інших міст знайдено чимало цінної зброї, предметів князівсько-дружинного побуту, а також різноманітних прикрас.

Золоті та срібні прикраси жінок з феодальної верхівки добре відомі з речових скарбів. У них представлені всі види ювелірної техніки: емаль, скань, зернь, чернь. Чимало в цих скарбах браслетів, діадем і шийних гривен, намиста, колти, скроневих кілець, перснів, нашивних бляшок

Доведіть самобутність Козацької культури 17 ст. І покажіть її вплив на подальший розвиток української культури.

Духовна культура українського народу досягла високого рівня в період існування козацької держави (1648–1781 pp.). Запорозьке козацтво впродовж трьох століть визначало напрями економічного, політичного і культурного розвитку України. Високорозвинута самобутня культура Січі домінувала тут у XVI –XVIII ст. і мала величезний вплив на національну самосвідомість українського народу. Внаслідок переплетення цих індивідуальних культур сформувалась оригінальна, яскрава, різнобарвна самобутня культура, яка справила величезний вплив на розвиток культури всієї України. Козацька культура – унікальне і неповторне явище, її феномен має барокове забарвлення. "Химерний" стиль був породжений непростими, бурхливими соціально-історичними обставинами. Визвольна війна середини XVII ст., постійні військові походи, перебування на межі життя і смерті породили в козацькому середовищі типово бароковий світогляд. Його особливістю було сприйняття світу, людського життя як швидкоплинного і скороминущого явища своєрідної гри, сповненої ілюзій, химер і вигадок. Звідси – намагання прожити барвисте та яскраве життя, прагнення до веселощів і радості. Цей стиль був покликаний розбурхати людські почуття, збудити уяву, викликати контрастні емоції. В ньому завжди поряд добро і зло, любов та ненависть, Бог і диявол, життя і смерть, радість і смуток. У "химерній" бароковій козацькій традиції завжди було місце для подвигу, вчинку, який ціною, можливо, найдорожчого, мав принести добро громаді, користь для спільної справи. Козацькій культурі близький тип активної людини, героя, лицаря. Республіканський устрій, демократичні засади співжиття козацької спільноти дають дослідникам підстави трактувати козаків як лицарів-воїнів, своєрідне військово-чернече братство.