§4.2. Розрахунок фонової концентрації

Під фоновою концентрацією речовини в атмосферному повітрі розуміють рівень її концентрації в умовах відсутності викиду цієї речовини підприємством. При наявності викидів цієї речовини іншими підприємствами, під фоновою концентрацією розуміється результат накладання концентрацій від усіх існуючих викидів, у тому числі від неорганізованих викидів, джерела яких не завжди можуть бути ідентифікованими. Тому фон представляє собою випадкову функцію, яка має складну просторово-часову структуру, що визначається коливаннями метеорологічних умов, змінними режимами роботи джерел, які дають свій внесок у фон.

Під фоновою може розумітися концентрація у повітрі: разова (усереднена за 20 хвилин) С_ф.раз., середньодобова С_ф.с.д.. і середньорічна С_ф.с.р..

Для радіоактивних речовин, де визначальною є середнє річна доза опромінення, основною характеристикою фонового забруднення атмосферного повітря є середньорічна фонова концентрація С_ф.с.р.. Для шкідливих хімічних речовин, у яких є границя дії, навпаки, важливо не перевищувати разові концентрації, і визначальною характеристикою фону у діючий час вважається разова фонова концентрація с_ф.раз.

Розрахунок фонової концентрації.

Для разових і середньодобових концентрацій при усередненні даних замірів останні необхідно поділити за градаціями швидкості і напрямку вітру. Потім для кожної градації:

1. Виключити з результатів вимірювань відомі систематичні похибки, якими можуть бути систематичні похибки методу або засобів вимірювань;

2. Розрахувати середнє арифметичне значення _і :

і =(1/ni) Ck , k=1,…, ni

(4.2.1.)

де C_k - результат k–ого спостереження, n_i - кількість вимірювань в і-й градації.

3. Розрахувати середньоквадратичне відхилення σ( _і) результату вимірювань за формулою:

σ ( і) =(1/ni) , k=1,…, ni

(4.2.2.)

і коефіцієнт варіації V_i ( _і) за формулою;

Vi ( і) = σ ( і) / і

(4.2.3.)

4. Визначити фонову концентрацію:

   • якщо V_i ( _і)≤ 0,3 , то в якості значення фонової концентрації береться величина _і,

   • у випадку V_i ( _і)> 0,3 потрібно повернутися до п.1 для визначення та виключення помилкових даних.

§4.3. Розрахунок мінімального коефіцієнту розбавлення домішок в атмосфері

Для одиничного високого джерела викиду

Мінімальний коефіцієнт розбавлення домішок в атмосфері К_р.м. визначають за формулою:

Кр.м. = h2(V .∆T)1/3 / (A . F . m . n . ή)	для нагрітих викидів	(4.3.1.)
Кр.м.= 8 h4/3 .V / (A . F . m . n . D . ή)	для холодних викидів	(4.3.2.)

де усі позначення відповідають позначенням, які наведено у розділі 3.4.4.2.

Для групи високих джерел з однаковими параметрами

Для групи з N джерел, що стоять близько один до одного (відстань між найбільш віддаленими джерелами не перевищує триразової середньої висоти цих джерел), можна припустити, що практично всі джерела знаходяться в одній точці – в центрі майданчика, на якій вони розташовані, якщо кількість газів. що з них викидається відрізняється не більше ніж в 2-5 разів, чи в точці розташування найбільш потужного джерела, якщо його потужність перевищує середню потужність останніх джерел в 5 разів сильніше.

Мінімальний коефіцієнт розбавлення домішок в атмосфері К_р.м.N для кожного з N вказаних джерел рівної висоти , близько розташованих один до одного, з однаковими діаметрами гирл, однаковими швидкостями виходу в атмосферу газоповітряної суміші з однаковим її перегрівом, можна оцінити (в г/с чи Бк/с) за наступними формулами (для нагрітих газів):

Кр.м.N = h2(Vc .∆T/N)1/3 / (A . F . m . n . ή)

(4.3.3.)

де V_c –сумарний об’єм суміші, що викидається всіма джерелами газоповітряної суміші, , що визначається за формулою: , де - викид з одного джерела.

В розрахунках безрозмірних коефіцієнтів m, n за формулами (3.4.4.2.7.-3.4.4.2.9.) параметр v_м визначається як v_мN за формулою:

v_мN =

Для групи джерел, що викидають холодні гази (в г/с)

Кр.мN.= 8 h4/3 .Vc / (A . F .N . m . n . D . ή)

(4.3.4.)

Для групи джерел з різними параметрами

Найбільш загальним випадком є викид радіоактивних чи шкідливих хімічних речовин з джерел різної висоти при різних параметрах викиду. Розрахунок ГДВ в цьому випадку проводиться або шляхом визначення групового мінімального коефіцієнта розбавлення , чи через визначення поля концентрацій, що створюються викидами групи джерел, потім визначенням сумарної максимальної концентрації і співставленням її з ГДК. Зараз використовуються обидва ці методи. Слід тільки відмітити, що метод, заснований на використанні групового мінімального коефіцієнта розбавлення, дає сумарний викид всіма джерелами, зручний для оцінки величини ГДВ; другий же спосіб, фізично адекватний, може бути використаний тільки в тому випадку, коли точно відомі викиди з кожного джерела в групі.

Використання середньовагових коефіцієнтів розбавлення

Якщо група, що складається з N близько розташованих джерел, має різні висоти і параметри викиду, то спочатку для кожного j-го джерела визначають мінімальний коефіцієнт розбавлення K_p.м.j і небезпечну швидкість вітру u_мj .

Потім розраховують середнєвагову небезпечну швидкість вітру для такої групи джерел:

(4.3.5.)

де Q_j - викид j-го джерела.

Вводять похибку до коефіцієнта розбавлення K_p.м.j, що враховує відмінність небезпечної швидкості вітру від середнєвагової небезпечної швидкості u_м.ср.зв. Потім оцінюють вклад кожного джерела n_i в сумарний викид групи джерел ( , i=1,…,N).

Мінімальний коефіцієнт розбавлення групи джерел (в м/с) в цьому випадку розраховують за формулою:

(4.3.6.)

При визначенні мінімального середньорічного коефіцієнта розбавлення для групи джерел вводять поправки відмінності середньорічної швидкості вітру в напрямку переважаючих вітрів від небезпечної середнєвагової швидкості

Мінімальний середньорічний коефіцієнт розбавлення групи джерел в цьому випадку визначається за формулою:

(4.3.7.)

де r розраховують за рис.3.4.4.2.3.

Визначають місцезнаходження точки, в якій спостерігається мінімальне розрідження речовин від групи джерел:

(4.3.8.)

де - знаходять за графіком (рис. 3.4.4.2.3.); для групи джерел, що стоять близько один до одного, відраховується від центра ділянки, на якій вони розташовані. Якщо потужності джерел відрізняються не більш як у 5 разів, (м) відраховується від точки розташування найбільш потужного джерела. Якщо його потужність перевищує середню потужність останніх менше ніж в 5 разів, то в загальному випадку:

(4.3.9.)

Ділянки на поверхні землі, для яких за розрахунком спостерігається мінімальний коефіцієнт розбавлення радіоактивних чи шкідливих речовин, далі будуть називатись “критичними районами”.

При наявності декількох груп джерел домішок для кожної групи визначають свій критичний район та мінімальний середньозважений коефіцієнт розбавлення. Окрім вказаних районів критичною є відстань від промислової ділянки до межі санітарно-захисної зони. При цьому для радіоактивних речовин критичні райони в цій зоні знаходяться в підвітряному секторі від джерел, для шкідливих хімічних речовин – в будь-якій точці зони.

Для кожної критичної точки і для кожного інгредієнта викиду радіоактивних та шкідливих хімічних речовин визначають середнєвагові коефіцієнти розбавлення від всіх груп джерел забруднення атмосфери за формулою

(4.3.10.)

де

(4.3.10.)

у напрямку від і-ого джерела до критичної точки; – коефіцієнт розрідження групи джерел згідно формули (4.3.6.); - поправочний коефіцієнт до коефіцієнту розбавлення в залежності від відстані до і-го джерела викиду ; r – поправочний коефіцієнт до коефіцієнта розбавлення на відміну від середньорічної швидкості вітру в напрямку від і-го джерела на дану точку від небезпечної швидкості вітру; коефіцієнти s₁ , r знаходяться за графіками (рис. 3.4.4.2.2.); n_i - внесок джерела чи групи близько розташованих джерел в сумарний викид даного інгредієнту.

Для короткоживучих радіонуклідів в розрахункову формулу коефіцієнта розбавлення для кожної групи джерел вводять поправочний коефіцієнт для врахування радіоактивного розпаду на шляху від джерела домішок до критичної точки:

(4.3.11.)

де - стала розпаду даного нукліду і; х –відстань від джерела до критичної точки з урахуванням середньорічної швидкості вітру (м).

Отримані коефіцієнти розбавлення зводять в таблицю, аналізують за кожним інгредієнтом, визначають мінімальний середнєваговий коефіцієнт розбавлення і критичні райони, для яких проводять нормування викидів. ГДВ для кожного інгредієнта визначають за формулою

(4.3.11.)

де - середнєваговий мінімальний коефіцієнт розбавлення для групи джерел викиду даного нукліду в критичному районі; ГДК-С_ф - гранично допустима концентрація без фону за кожним нуклідом чи інгредієнтом.

Складання концентрацій декількох інгредієнтів

Найбільша концентрація кожної шкідливої хімічної чи радіоактивної речовини С_м в приземному шарі атмосфери не повинна перевищувати ГДК даної шкідливої хімічної речовини в атмосферному повітрі, значення яких наведено в розділі 1:

(4.3.12.)

при наявності фонової концентрації С_ф :

(4.3.13.)

Для одинокого джерела при врахуванні сукупної шкідливої хімічної та радіоактивної дії інгредієнтів їх безрозмірна сумарна концентрація С (для кожної групи речовин, яким притаманна сукупна дія) не повинна перевищувати одиниці при розрахунку за формулою:

(4.3.13.)

де С₁,С₂,…,С_n - концентрація шкідливих хімічних та радіоактивних речовин в атмосферному повітрі в одній і тій самій точці місцевості (г/м³ чи Бк/м³); ГДК₁, ГДК₂,......,ГДК_n - гранично допустимі концентрації шкідливих хімічних та радіоактивних речовин в атмосферному повітрі (г/м³ чи Бк/м³); С_ф1,С_ф2,........,С_фn - фонові концентрації речовин в атмосферному повітрі, (г/м³ чи Бк/м³).

Співвідношення (4.3.13.) може бути представлене в наступному вигляді:

(С1 + Сф1)+ (С2 + Сф2)(ГДК1 /ГДК2) + …+(Сn +Сфn )(ГДК1/ГДКn) ГДК1

(4.3.14.)

В даному випадку значення концентрацій шкідливих хімічних чи радіоактивних речовин, яким притаманна сукупна дія, умовно приводять до значення концентрації першого з них - C₁.

При N джерелах для кожної групи з n інгредієнтів з шкідливим впливом (з кожного окремого джерела викидається від 1 до n інгредієнтів) треба почати розрахунки з обчислення безрозмірної суми концентрацій M за формулою:

(4.3.15.)

Перший індекс у величин максимальних концентрацій С_м – номер інгредієнта, другий індекс – номер джерела.

Якщо М < 1, то подальші розрахунки для даної групи джерел за групою інгредієнтів, що розглядається, у відповідності до формули (4.3.15.) виконувати не обов’язково.

Якщо М > 1, то як і для одиничного джерела, виконується перехід від концентрацій С_м до безрозмірних сумарних концентрацій , котрі визначаються на основі використання для кожного з N джерел в розрахункових формулах приземних концентрацій замість валових викидів шкідливих речовин М, суми відношень валових викидів до ГДК Q₁ ,Q₂ ,….,Q_n (г*м³/ ( *с)), за формулами (4.3.16.) – (4.3.18):

	(4.3.16.)
	(4.3.17.)
	(4.3.18.)

За розрахованими безрозмірними сумарними концентраціями Q визначають максимальну безрозмірну сумарну концентрацію .

Після визначення максимальної безрозмірної сумарної концентрації необхідно перевірити, щоб виконувалась умова:

(4.3.19.)

де С_ф1, С_ф2, .... , С_фn - фонові концентрації шкідливих хімічних чи радіоактивних інгредієнтів в точці максимальної безрозмірної сумарної концентрації.

У випадку, якщо нерівність не виконується, необхідно знизити валові викиди основних джерел викиду (вдосконалюючи технологічний процес чи підвищуючи ефективність газоочисних пристроїв) і провести перевірочний розрахунок.

Для низьких одиноких джерел

Для забезпечення нормованої чистоти атмосферного повітря на території промислового майданчика підприємства для низьких джерел мінімальний коефіцієнт розбавлення домішок в атмосфері К_р.м. розраховується за наступними формулами.

1. Для вузької будівлі, точкове джерело викиду:

(4.3.20.)

де К_рм – мінімальний коефіцієнт розбавлення шкідливих речовин у повітрі робочої зони, м³/с

k – безрозмірний коефіцієнт, який залежить від висоти джерела викиду і місця його розташування (рис. 3.4.2.1.)

l – довжина будівлі, що перпендикулярна напрямку вітру, м

Н_буд – висота будівлі від рівня землі до верхньої відмітки даху, м

b - ширина будівлі, м

х – відстань від підвітряної стіни будівлі до точки, в якій визначається концентрація, м

2. Для вузької будівлі, лінійне джерело викиду:

(4.3.21.)

3. Для широкої будівлі при розташуванні джерела в навітряній зоні аеродинамічної тіні, точкове джерело викиду:

(4.3.22.)

де m – безрозмірний коефіцієнт, який вказує, яка частина домішок з джерел, що розташовані на даху широкої будівлі, надходить у підвітряну зону аеродинамічної тіні

лінійне джерело

(4.3.23.)

4. Для широкої будівлі при розташуванні джерела в підвітряній зоні аеродинамічної тіні, точкове джерело викиду:

(4.3.24.)

лінійне джерело

(4.3.25.)

При розташуванні в проміжній зоні, точкове джерело

(4.3.26.)

лінійне джерело

(4.3.27.)

(3.3.4.8.)

Примітка: При розрахунку ГДВ для низьких одиничних джерел за формулою (4.1.1.) замість величини ГДК береться величина:

- для шкідливих речовин – 0,3ГДК_р.з. – гранично-допустима концентрація шкідливих речовин у повітрі робочої зони, г/м³,

- для радіоактивних речовин – ДК – допустима концентрація радіоактивних речовин для атмосферного повітря (з врахуванням часу перебування на промисловому майданчику), Бк/м³.

Для групи низьких джерел

При великій кількості низьких джерел на споруді та біля неї ГДВ для кожного точкового та лінійного джерела розраховується за формулами (4.3.28.) - (4.3.30.).

За отриманими розрахунковими величинами ГДВ_j для кожного джерела розраховується сумарне гранично допустиме значення ГДВ_сум за формулою

(4.3.28.)

де ГДВ_j - гранично допустимий викид від j-го джерела (г/с чи Бк/с); n_j – відношення величини ГДВ j-го джерела до найменшого розрахункового значення ГДВ, визначається за формулою:

(4.3.29.)

За допустимим сумарним викидом можна обчислити ГДВ кожного джерела за формулою:

(4.3.30.)

Для правильного встановлення ГДВ необхідно попередньо охарактеризувати кожне джерело (його технологію, систему очищення, організацію викиду і т. ін.) і після цього скорегувати значення ГДВ.

Для забезпечення нормованої чистоти атмосферного повітря в житловій зоні від низьких джерел всі викиди джерел додаються, приймаються за лінійні і розраховуються за формулою:

(4.3.31.)

Приклади розрахунку ГДВ шкідливих речовин в атмосферне повітря

Приклад 1. Розрахунок ГДВ для низького точкового джерела

Вихідні дані. На діючому підприємстві є вузький будинок довжиною 60 м, шириною 30 м, висотою 20м (рис. 4.3.1.). Джерело розташоване на даху будинку. Валовий викид сірчистого ангідриду Q = 0,2 г/с. Фонова концентрація сірчистого ангідриду на території підприємства Фонова концентрація сірчистого ангідриду в прилеглих населених пунктах: мінімальна разова ; середньодобова

Рис. 4.3.1. Карта-схема промислового майданчику з низьким точковим джерелом.

Умовні позначення:

б удівлі житлової зони

I напрямок вітру

- - - - - - - границя зон аеродинамічної тіні

Гранично допустима концентрація сірчистого ангідриду: в населених пунктах ГДК_мр=0,5*10^-3 г/м³; ГДК_сд=0,05*10^-3 г/м³ (табл.2.2.1.); на території підприємства 0,3 ГДК_р.з=3*10^-3 г/м³.

Перспективного будівництва підприємств, у промислових викидах яких міститься сірчистий ангідрид, не очікується.

Довжина зони аеродинамічної тіні при небезпечному напрямку вітру I — 120 м. Довжина зони аеродинамічної тіні при небезпечному напрямку вітру II—80 м. На рис.4.3.1. показані відстані від будівлі до житлової зони і координати джерела 1. Необхідні для розрахунку дані наведено нижче у таблиці 1.

Таблиця 1. Добірка даних для розрахунку ГДВ сірчистого ангідриду з низького точкового джерела

Вид джерела	Координати		Висота джерела H, м	Розмір отвору джерела викиду		t, °С	Валовий викид шкідливих речовин
	х, м	у, м		Діаметр D, м	a*b, м		г/год	г /с
Точкове	10	15	22	0,5	—	25	720	0,2

Визначення величини ГДВ сірчистого ангідриду. ГДВ сірчистого ангідриду джерелом 1 розраховують для двох напрямків вітру I та II. При напрямку вітру I відбувається забруднення території підприємства в зоні аеродинамічної тіні від вузької будівлі. При напрямку вітру II відбувається забруднення території підприємства в зоні аеродинамічної тіні, що створюється широкою будівлею, та частково - району житлової забудівлі.

З розрахованих значень ГДВ вибирається найменше, яке і приймається за встановлений ГДВ джерела.

При напрямку вітру I для визначення ГДВ мінімальний коефіцієнт розбавлення визначають за формулами (4.1.1.) і (4.3.20.), враховуючи те, що при розрахунку ГДВ для низьких одиноких джерел замість величини ГДК береться величина 0,3ГДК_р.з. – гранично-допустима концентрація шкідливих речовин у повітрі робочої зони:

При небезпечному напрямку вітру II ГДВ у підвітряну зону аеродинамічної тіні розраховують за формулою (4.3.22.), причому в такому випадку за ширину будівлі приймають l, а за довжину — b, тобто будівлю слід вважати широкою:

Коефіцієнт m визначають за значенням , яке розраховують за формулою =b/H_буд : = 60/20 = 3, тобто m за графіком (рис. 3.4.2.3.) дорівнює 0,57.

При небезпечному напрямку вітру II ГДВ розраховують за умови дотримання ГДК атмосферного повітря на межі житлової зони за формулою (4.3.31.):

ГДВ =(0,5 - 0,1)*1*30*830*10^-3/7,2 = 1, 38 г/с.

Інший варіант розрахунку ГДВ виконується при небезпечному напрямку вітру II за умови додержання не разової, а середньодобової концентрації ГДК на межі житлової зони. У такому випадку:

ГДВ= (0,05- 0,02)*10^-3*1*30*830/7,2 = 0,103 г/с.

З трьох розрахованих величин ГДВ найменшою є 0,37 г/с, яку і приймають за відому для викиду в атмосферу сірчистого ангідриду з вказаного джерела.

Приклад 2. Розрахунок ГДВ високодисперсного пилу від групи низьких та високого джерел

Вихідні дані. Будівля № 1 вузька, довжина 120 м, ширина 30 м, висота 20 м. На даху у центрі будівлі встановлене джерело 1 висотою 10 м (рис. 4.3.2.).

Будівля № 2 вузька, довжина 120 м, ширина 40 м, висота 20 м.. На даху по осі будівлі на відстані 24 м один від одного встановлені чотири викидні вентиляційні шахти висотою по 10 м кожна. На будівлі № 3 джерел немає. З боку від будівлі № 2 стоїть викидна труба висотою 60 м. Через трубу викидається вентиляційне повітря, що містить природний уран.

Р ис. 4.3.2. Карта-схема промислового майданчика з групою низьких та одним високим джерелом. Умовні позначки на рис. 4.3.1.

Таблиця 2. Добірка даних для розрахунку ГДВ природного урану з високого точкового і групи низьких точкових джерел

Номер будинку	Номер джерела	Вид джерела	Координати		Висота джерела Н, м	Розмір устя джерела D, м	Продуктивність по повітрю V		t, °C	Валовий викид М урану		Швидкість газу в гирлі джерела, м/с
			x1, м	y1, м			м3/год	м3/с		г/год	г /с
1	1	Низьке точкове	15	50	30	2,5	1,8*105	50	22	0,72	2*10-4	10,2
2	2	// - // - //	150	86	30	0,8	2,1 *104	6	22	2,88	8*10-4	12
2	3	// - // - //	150	62	30	0,8	2,1 *104	6	22	1,08	3*10-4	12
2	4	// - // - //	150	38	30	0,8	2,1 *104	6	22	2,16	6*10-4	12
2	5	// - // - //	150	14	30	0,8	2,1 *104	6	22	2,88	8*10-4	12
-	6	Високе	195	-30	60	1,2	5,04 *104	14	80	1,8	5*10-4	13

Фонова концентрація природного урану в атмосферному повітрі населених пунктів

с_ф=3*10^-7 г/м³. Фонова концентрація природного урану в повітрі на тер­иторії промислового майданчика підприємства с_ф=8*10^-6 г/м³.

ГДК природного урану в атмосферному повітрі — 3*10^-6 г/м³. Перспективного будівництва підприємств, у промислових викидах яких міститься природний уран, не очікується. Небезпечний напрямок вітру вказаний на рис. 4.3.2.

Визначення ГДВ природного урану за умови чистоти атмосферного повітря на території промислового майданчика підприємства.

За будівлею 1 від джерела 1, яке знаходиться в зоні аеродинамічної тіні, використовуючи формули (4.1.1.), (4.3.20.):

Через те, що від будівлі 1 при напрямку вітру 1 створюється міжкорпусна зона аеродинамічної тіні, то від будівлі 2 при цьому вітрі утворюється тільки підвітряна зона, як від широкої будівлі. Джерела 2 — 5 у такому випадку приймають за лінійні джерела та розраховують за формулою (4.3.28.):

Коефіцієнти та приймають такими ж, як від будівлі 1.

Розрахунок максимальної приземної концентрації від високого джерела. Максимальну приземну концентрацію природного урану розраховують за формулою (3.3.1.) з використанням формули (3.4.4.2.1.), де F=3 для частинок аерозолів щільністю 10 г/см³; m — коефіцієнт, який визначається за формулою (3.4.4.2.7.), де f розраховують за формулою (3.4.4.2.3.):

м/(с^{2 .}град);

m = 1 /(0,67 + 0,1 + 0,34 )=0,90;

п — коефіцієнт, що приймається в залежності від параметра , який визначають за формулою (3.4.4.2.5.):

,

при 0,3< 2 п знаходять за формулою (3.4.4.2.9.):

.

Відстань х_м, на якій при несприятливих метеорологічних умовах досягається приземна концентрація С_м, визначають за формулою (2.3.5.2.10.): х_м =d*H ( м), де d — безрозмірна величина, яка пов’язана з параметрами та f і визначається за формулою (3.4.4.2.14.):

З розрахунку випливає, що

х_м = 60*11 =660 м;

г/м³.

Приземна концентрація на межі санітарно-захисної зони визначається за формулою (3.4.4.2.18.), де розраховується величина S₁ — безрозмірна величина, що визначається при небезпечній швидкості вітру в залежності від відношення х/х_М.

У нашому випадку х/х_М =725/660=1,1. При 1< х/х_М 8 S₁ розраховують за формулою (3.4.4.2.20.):

S₁=1,13*[0,13*(( х/х_М)²+1)]=1,13*[0,13*1,1²+1]=0,97;

С_х=0,97*8,2*10^-7=8,84*10^-7 г/м³.

Сумарна концентрація природного урану на межі санітарно-захисної зони з врахуванням існуючого фону складає:

,

що в два рази менше ГДК для атмосферного повітря населених пунктів.

Отже, за ГДВ можна прийняти існуючі валові викиди природного урану в атмосферу, однак їх слід все одно знижувати, враховуючи цінність урану.

Приклад 3. Розрахунок ГДВ шкідливих хімічних речовин із суміщених труб

Вихідні дані. Джерело викиду являє собою дві суміщені труби (труба у трубі) різних діаметрів. Через внутрішню (малу) трубу відбувається викид технологічних газів (сірковуглець), через зовнішню (велику) трубу - викид венти­ляційного повітря, також забрудненого сірковуглецем. Висота труби - 100 м. Діаметр отвору: зовнішньої труби - 5,5 м, внутрішньої труби—1,0 м. Швидкість викиду: зовнішньої труби - 83 м³/с, внутрішньої труби - 10 м³/с. Ступінь нагріву по відношенню до атмосферного повітря: від викидів зовнішньої труби 1,0°С, від внутрішньої труби —10°С.

Для району розміщення підприємства на території України A = 0,16 с^2/3град^1/3, середньорічна швидкість вітру = 3 м/с.

Розрахункові дані. Для зовнішньої труби розраховують значення параметрів і f : f=6,7 м/(с² *град), =0,61 м/с.

При даних значеннях f і розраховують параметри т, п, u_м і d враховуючи, що для середньодобової концентрації: m=0,6; n=1,9; u_м=0,61; d=4,5. Аналогічно розраховують пара­метри для внутрішньої труби: f=0,35; =0,65; m=0,97; n=l,86; u_м=0,65; d=4.

Використовуючи розрахункові параметри, розраховують середньодобовий коефіцієнт мінімального розбавлення. Для цього за формулою (4.3.1.) визначають коефіцієнти мінімального розбавлення окремо для кожної труби:

, м³/с;

, м³/с.

Модельні розрахунки показали, що суміщені труби у розрахунках концентрації можна у межах точності вимірювань розглядати як незалежні. Розрахунок мінімального середнєвагового коефіцієнта розбавлення проводиться за схемою, що описана в розділі 4.3. За формулою (4.3.5.) визначають середнєвагову небезпечну швидкість вітру:

м/с.

Поправку до коефіцієнтів розбавлення, що враховує різницю небезпечних швидкостей вітру від середньозваженої небезпечної швидкості , приймаємо за одиницю.

Мінімальний коефіцієнт розбавлення складного джерела, що розглядається, розраховують за формулою (4.3.6.):

К_р.м=1,9*10⁵ м³/с.

ГДВ розраховують за формулою (4.1.1.). Значення фонової концентрації с_ф=0,005 м²/м³.

Для викидів сірковуглецю де 1/3 ГДК_{промайданч}= 0,3 мг/м³:

ГДВ=273 г/с.

У населених пунктах середньодобове значення ГДК сірковуглецю 0,03 мг/м³.

У випадку періодично діючого джерела з сумарним часом роботи на протязі доби t_роб, ГДВ_с.д буде дорівнювати

d_ср.зв=4,2; p=2,2; м ~ 1 км.

де t_роб — сумарний час роботи джерела на протязі доби; — коефіцієнт запасу, що дорівнює відношенню разової та середньодобової ГДК. Для прикладу, що розглядається, t_роб=10 ч, =6.

Підставляючи ці значення в формулу для визначення ГДВ_сд, отримують ГДВ_с.д=7 г/с або повний граничний викид за добу: ГДВ_доби = 605 кг/добу, тобто в 8 разів менше за розрахунком для санітарно-захисної зони.

Розмір санітарно-захисної зони визначають за формулами (4.3.10.), (4.3.11.) з врахуванням відмінності середньорічної швидкості вітру від небезпечної:

х_m=pdH;

d_ср.зв=4,2; p=2,2; м ~ 1 км.