5. Методика роботи з географічною картою, з глобусом

Карта – важливе джерело географічних знань, без знання її не можна вивчити як географічний матеріал у ΙV класі, так і географію в середніх та старших класах.

Щоб вміти читати карту, учні повинні спочатку опанувати картографічну грамоту. Перед тим як навчати дітей читати карту, треба спочатку навчити їх читати топографічний план місцевості, ознайомити з фізичною картою і картою природних зон, глобусом і картою півкуль.

Ті об'єкти на картах, вивчення яких передбачено шкільною програмою, вчителеві треба не тільки назвати, а й показати на карті, пояснити їх значення і звернути увагу на характерні ознаки, написати їх назви на дошці і запропонувати учням знайти ці об'єкти на своїх картах. Щоб створити відповідне образне уявлення про виучуваний географічний об'єкт (оживити умовні позначення), роботу з картою треба поєднувати з використанням інших наочних посібників, які конкретизують зображення на карті, розкривають зміст умовних знаків. Треба довести учням, що карта є не тільки наочним посібником, а й джерелом знань, що вона вміщує стільки відомостей про певну місцевість, скільки може дати тільки найдокладніший текстовий опис, а тому й необхідно вміти її читати. Щоб учні навчилися краще орієнтуватися по карті, доцільно проводити різноманітні практичні роботи, використовуючи масштаб карти..

Ефективним засобом закріплення знань карти і вміння читати її є умовні подорожі, а учні, використовуючи карту, розповідають усе, що їм відомо про місцевість, через яку проходить подорож.

Важливо навчити учнів правильно показувати географічні об'єкти на карті. При цьому треба вимагати дотримуватися таких правил:

А) учень повинен стояти біля карти так, щоб не заступати її собою;

Б) показувати на карті обов'язково треба указкою (довжина указки не менше 50 і не більше 75 см.);

В) показувати географічні об'єкти треба точно, причому показувати не напис, а місце розташування об'єкта, обводячи указкою берегову лінію озер, морів, межі гір та ін.;

Г) річки обов'язково показувати в напрямку від витоку до гирла;

Д) показуючи на карті певний об'єкт, учень розповідає про нього.

15. Спостереження – головний метод вивчення природи.

С. – один з основних методів вивчення природи. Належить до спеціальних методів вивчення природи. С. – це цілеспрямоване сприйняття предметів і явищ природи, в процесі якого виділяють загальні і відмінні ознаки предметів природи, закономірності, і на основі цього роблять висновки і узагальнення. Будь-яке С., що має пізнавальну мету, повинно будуватися по заздалегідь продуманому плану (послідовність діяльності в ході С.). Успішність С. і їх результативність залежать від уміння чітко фіксувати спостережувані явища, аналізувати і узагальнювати факти. С.- складний мисленнєвий процес, якому треба вчити дітей, тому вчителю необхідно ретельно готуватися і продумувати як буде проходити процес С. в учнів. С. бувають безпосередні (розгляд об’єкта в цілому) та цілеспрямоване сприйняття предметів і явищ природи (розгляд об’єкта в деталях; зіставлення цілого і частин).

Види С.:1. За тривалістю (короткі і тривалі). 2. За формою (фронтальні, групові, індивідуальні). 3. За часом ( випереджувальні (до засвоєння нових знань), опорні (в процесі засвоювання нових знань), розширювальні (після засвоєння нових знань). Короткочасні С. проводять на екскурсіях, на дослідах і деяких дом. завданнях. Тривалі С. – тоді, коли треба, щоб у дітей склались правильні і повні уявлення про прир. явища, які проходять повільно (проростання насіння); проводять в позакласний час; виконуються дітьми самост. Вчитель дає настанови про те, як проводити те чи інше С., підводить підсумки. Таке С. можна проводити лише тоді, коли діти вже набули достатньо елементарних навичок проведення С. під керівництвом вчителя.

Перед проведенням С. вчитель проводить інструктаж: 1. Вчитель пояснює дітям мету С.; 2. Пояснює, що спостерігати і навіщо? 3. Як спостерігати? 4. В якій послідовності? 5. Як фіксувати результати С.

Значення С.: С. формує в свідомості учнів яскраві, конкретні знання про навкол. життя; С. відіграє важливу роль у свідомому засвоєнні навч. матеріалу; С. сприяє формуванню правильного світогляду (запевняє учнів в постійній змінності прир. явищ, в їх постійному розвитку і взаємозв’язку); С. є основою для попередження виникнення релігійних забобонів; С. має важливе значення для розвитку мисленнєвих здібностей дітей (логічне мислення: аналіз, узагальнення, необхідність робити висновки); С. має велике значення для розвитку мовлення; С. викликає певні емоції, сприяє розвитку естет. смаку дітей, викликає інтерес до природи, свого краю;