59, 60, 61, Види норм

Види норм права по рівню правової регуляції. У будь-якій державі існує і виникає величезна кількість норм права. Ці норми можна класифікувати (поділити) на види за певним критерієм (ознакою). Норми права за предметом правового регулювання (або за галузями права): норми конституційного, адміністративного, кримінального, цивільного, трудового, екологічного права та ін. Норми права за методом правового регулювання (або за формою закріплення бажаної поведінки суб'єктів права) імперативні і диспозитивні Імперативні — норми, що виражають у категоричних розпорядженнях держави чітко позначені дії і не допускають ніяких відхилень від вичерпного переліку прав і обоє 'язків суб'єктів. Інакше: імперативні норми прямо наказують правила поведінки. Диспозитивні — норми, у яких держава наказує варіант поведінки, але які дозволяють сторонам регульованих відносин самим визначати права й обов'язки в окремих випадках, їх називають «заповнювальними», оскільки вони заповнюють відсутність угоди і діють лише тоді, коли сторони регульованих відносин не встановили для себе іншого правила, не домовилися з даному питання (розпізнаються через формулювання: «за відсутності іншої угоди», «якщо інше не встановлено в договорі» та ін.). Інакше: диспозитивні норми надають свободу вибору поведінки. Норми права за характером впливу на особу Заохочувальні — норми, що встановлюють заходи заохочення за варіант поведінки суб'єктів, який схвалюється державою і суспільством і полягає в сумлінній і продуктивній праці (наприклад, правила щодо виплати премій). Рекомендаційні — норми, що встановлюють варіанти бажаної з погляду держави поведінки суб'єктів. Норми права по субординації в правовому регулюванні Норма матеріального права — норма, що є первинним регулятором суспільних відносин: містить правило (права, обов'язки, заборони), на підставі якого можливо вирішення справи по суті. Наприклад, не можна вчиняти вбивство. Норма процесуального права — норма, що встановлює оптимальний порядок застосування норм матеріального права: містить правило, на підставі якого можливо вирішення справи по суті. Наприклад, порядок розслідування злочину, порядок виклику свідків до суду тощо. Призначення процесуальної норми — встановити процедуру, «регламент»[2] здійснення прав або виконання обов'язків, закріплених у матеріальних нормах; сприяти досягненню результату, передбаченого нормою матеріального права. Норми процесуального права походять від норм матеріального права: процесуальні норми регулюють вже не фактичні, а юридичні зв 'язки, що склалися в соціально-правовій сфері, у правовідносинах, викликаються до життя потребою реалізації норм матеріального права. Норми процесуального права мають подвійну обумовленість: - матеріальними умовами життя суспільства; — особливостями норм тієї галузі матеріального права, із якою вони тісно пов'язані і потреби якої обслуговують. Всі розпорядження процесуальних норм мають процедурний характер, тобто визначається найдоцільніший порядок здійснення правотворчої, правозастосувальної, правоохоронної, установчої і контрольно-наглядової діяльності держави. Багато розпоряджень процесуальних норм визначають порядок організації органів держави і здійснення ними своєї компетенції. Розпорядження процесуальних норм, як правило, адресуються суб'єктам, які наділені владними повноваженнями щодо застосування норм матеріального права (слідчим, суддям, прокурорам та ін.). Таким чином, норми процесуального права відрізняються від норм матеріального права: - змістом, який виражається у своірідністі їх розпоряджень; — особливостями адресата; — структурою побудови.

Норми права за суб'єктами правотворчості: норми органів представницької влади норми глави держави норми органів виконавчої влади норми громадських об'єднань, комерційних організацій, трудових колективів підприємств Норми права за дією У просторі: загальні і місцеві Норми права за дією у часі: постійні та тимчасові Норми права за дією за колом осіб: загальні — поширюються на все населення спеціальні — поширюються на певне коло осіб виняткові — роблять винятки із загальних і спеціальних норм Норми права за функціональною спрямованістю (за функціями права): регулятивні (правила поведінки) — встановлюють права і обов'язки суб'єктів (наприклад, норма, що закріплює правомочності власника: володіння, користування, розпорядження, чи норма, що визначає порядок шлюбу). охоронні (сторожі порядку) -- встановлюють способи юридичної відповідальності за порушення прав і невиконання обов'язків, закріплених у регулятивних нормах (наприклад, норма Кримінального кодексу про відповідальність за вбивство). Регулятивні норми права за характером розпоряджень, що містяться в них: дозвільні (що надають правомочності) що зобов'язують

заборонні — норми, що вказують на можливість здійснювати певні дії, наділяють суб'єктів певними правами (наприклад, подава— норми, що вказують на необхідність здійснювати певні дії, наділяють суб'єктів певними обоє 'язками (наприклад, - норми, що вказують на необхідність утримуватися від здійснення дій певного роду, встановлюють заборони супроводжуються словами «забороняється», «не має права», «не може». Заборонна норма відповідає охоронній нормі, проте їх не слід плутати. У заборонній нормі заборона чинити правопорушення (злочини) має регулятивний характер, оскільки її дотримання пов'язане з недоведенням до правопорушення (злочину), із підтримкою правопорядку. Наприклад, адміністративне-правова норма, що встановлює заборону займатися певним промислом, є заборонною нормою. Охоронна (кримінально-правова) норма, яка вказує на конкретні злочини і міри покарання, припускає заборону чинити злочини, але не містить заборони, оскільки її застосування розраховане на факт скоєння злочинного діяння, на порушення правопорядку. У разі злочину відбувається порушення не охоронної (кримінально-правової) норми, а регулятивної норми з іншої галузі права: зобов'язувальної, заборонної або дозвільної. Охоронна правова норма не порушується, оскільки умовою, що викликає її дію, служить акт злочину. 62. Спеціалізовані (нетипові) норми права Крім зазначених видів загальних норм права є так звані спеціалізовані (такі, що забезпечують, або похідні) норми. Це — нетипові правові розпорядження, тобто розпорядження «нестандартного» характеру, у яких відсутні ті чи інші властивості, ознаки, об'єктивно притаманні класичній моделі норми права. Ознаки спеціалізованих норм: 1. Мають субсидіарний, тобто допоміжний, характер, допомагають основним нормам додати праву вивершеність і повноту; 2. Самі не регулюють суспільні відносини і як би приєднуються до регулятивних і охоронних норм, створюючи разом з ними єдиний регулятор. Тому щодо основних норм ці норми кваліфікуються як додаткові, 3. Утворюються на основі «первинних», «вихідних» норм, але містять у собі додатково інші розпорядження (вбирають нові регулятивні якості) з метою охоплення нової групи суспільних зв'язків. За характером утворення вони є похідними від основних норм. Якими є причини створення спеціалізованих норм права? — Необхідність у законодавчому охопленні нових видів суспільних відносин через сформовану і перевірену на практиці систему правового регулювання і можливість їхнього охоплення в повному обсязі без будь-яких принципових протиріч із раніше прийнятими нормами (об'єктивний момент). Переконаність законодавця в доцільності розвивати, розширювати чинні норми шляхом внесень до них змін і доповнень, а не розробляти принципово нові норми (суб'єктивний момент). Створення спеціалізованих (допоміжних, або похідних) правових норм дозволяє логічно узгодити весь нормативний масив, уникнути в ньому суперечностей і прогалин. Схематично шляхи (стадії) розробки спеціалізованих норм можна уявити таким чином. 1. Ідея -» норма -» відносини: тут спеціалізовані норми спрямовані на вдосконалення сформованих суспільних відносин, вже врегульованих певною мірою правом; 2. Відносини -» ідея —» норма: тут необхідно охопити спеціалізованими нормами усталені суспільні відносини, не врегульовані правовими нормами. Слід зважити на те, що упорядкування тексту спеціалізованої (допоміжної, або похідної) правової норми неможливо без змін, доповнень гіпотези або (і) диспозиції основної (первинної, вихідної) норми права. У гіпотезі вказуються нові умови дії норми. У диспозиції визначаються інші правила поведінки, які відрізняються від диспозиції основної (первинної, вихідної) правової норми. Спеціалізовані норми відмежовуються одна від одної в залежності від цільового призначення, виконуваного в процесі правового регулювання. Розрізняють такі спеціалізовані норми: Загально закріпні норми, або норми-начала Установчі норми, або норми-принципи Прогностичні норми, або норми-цілі Декларативні норми, або норми-оголошення Дефінітивні норми, або норми-дефініції

63. Способи (форми) викладення норм права у статтях нормативно-правового акта За повнотою викладу норм права в статтях нормативно-правових актів розрізняють форми (способи): • повну (пряму), • відсильну, • бланкетну. Повна -у статті містяться всі необхідні елементи норми права без посилань до інших статей. Наприклад, у ст. 99 Житлового кодексу України зазначено: у разі припинення дії договору наймання житлового приміщення (одночасно припиняється дія договору піднаймання), піднаймач і члени його сім'ї (а також тимчасові мешканці) зобов'язані негайно звільнити приміщення, що займають. У разі відмови вони підлягають виселенню в судовому порядку, а з будинків, що погрожують обвалом, — в адміністративному порядку. Відсильна -У статті містяться не всі елементи норми права, але є посилання до інших статей цього акта, якщо є недостатні відомості. Наприклад, ст. 138 «Оголошення розшуку обвинуваченого» Кримінально-процесуального кодексу України говорить: Якщо місце перебування особи, щодо якого винесена постанова про притягнення його у справі як звинувачуваного, не встановлено, слідчий оголошує розшук. За наявності підстав, передбачених у ст. 155 цього Кодексу, слідчий може вибрати у відношенні до розшукуваного обвинуваченого запобіжний захід у вигляді утримання під вартою. • Бланкетна - у статті міститься посилання не на якесь конкретне нормативне розпорядження даного закону, а на інший нормативний акт. Такого роду стаття є «бланком», що заповнюється іншим законом, джерелом права. Наприклад, у ст. 2 Закону України «Про заставу» зазначається: відносини застави, не передбачені цим законом, регулюються іншими актами законодавства України. Якими актами? Про це в ст. 2 конкретно не сказано, і у загальний «бланкетний» спосіб передбачена можливість регулювання заставних відносин іншими актами законодавства України. Виходячи з форм викладу правових норм у статтях нормативно-правових актів їх класифікують як повні, відсильні, бланкетні. Форми (способи) викладу норм права в статтях нормативно-правових актів за рівнем узагальнення: — казуїстична — зміст норми розкривається індивідуалізованими поняттями, через певні факти, випадки, ознаки та ін.; — абстрактна — зміст норми розкривається через загальні, абстрактні, не індивідуалізовані поняття. 65. Поняття правотворчості, принципи та функції.

Правотворчість — це правова форма діяльності держави за участю громадянського суспільства (у передбачених законом випадках), пов'язана із встановленням (санкціонуванням), зміною, скасуванням юридичних норм. Правотворчість виражається у формуванні, систематизації, прийнятті та оприлюдненні нормативно-правових актів.

Головне призначення правотворчості — встановлення нових правових норм. Зміна і скасування застарілих правових норм сприяє затвердженню нових і, відтак, вони входять до його складу як допоміжні прояви правотворчості.

Ознаки правотворчості:

1) здійснюється державою безпосередньо або з її попереднього дозволу, а також громадянським суспільством (народом) і його суб'єктами;

2) полягає у створенні нових норм права або в зміні чи скасуванні чинних норм;

3) набуває завершення в письмовому акті-документі, який називається нормативно-правовим актом;

4) відбувається відповідно до правового регламенту, тобто процедури, яка встановлюється правовими нормами;

5) має конкретно-цільову і організаційну спрямованість. Правотворчість не можна зводити до законотворчості. Законотворчість є виключною монополією представницьких

вищих органів держави (в Україні — Верховної Ради) або народу (громадянського суспільства) у передбачених законом випадках.

Законотворчість — важлива складова частина правотворчості, яка закінчується прийняттям законів. Результат правотворчості — всі нормативно-правові акти: закони, укази, розпорядження, рішення та ін. Вони з'являються внаслідок складної діяльності вищих державних органів, органів місцевого самоврядування, місцевої державної адміністрації, комерційних і некомерційних організацій, трудових колективів.

Правотворчість — один з важливих напрямків функціонування громадянського суспільства і держави, одна з правових форм («оболонок») їх діяльності, її слід відрізняти від право-творення.

. Принципи і функції правотворчості

Виділяють дві групи принципів правотворчості: загальні і спеціальні. Загальні принципи правотворчості — незаперечні основні вимоги, що виражають її сутність:

1. Гуманізм, тобто формування нормативно-правових актів на засадах загальнолюдських цінностей, міжнародних стандартів прав людини, створення умов і механізмів їхнього втілення в життя суспільства і держави;

2. Демократизм, тобто вираження в ньому волі народу, безпосередня або через представників участь народу в розробці та прийнятті нормативно-правових актів;

3. Гласність — відкрите для громадськості, вільне і ділове обговорення проектів нормативно-правових актів, інформування про них населення;

4. Законність — прийняття нормативно-правових актів законним шляхом, відповідно до конституційне закріпленого процесу правотворчості;

5. Науковість — ефективне використання досягнень юридичної та інших наук при упорядкуванні проектів нормативних актів; проведення їхньої незалежної наукової експертизи;

6. Системність — суворий облік системи права, системи законодавства, узгодження з іншими нормативно-правовими актами.

До спеціальних принципів правотворчості можна віднести:

• оперативність — незволікання з підготовкою проектів нормативних актів;

• поєднання динамізму і стабільності — створення стабільного нормативного акта і одночасно можливість вносити до нього доповнення і зміни;

• плановість — за функціональним призначенням актів і строками їх прийняття;

• старанність і скрупульозність підготовки нормативних актів

- відсутність скоростиглих і непродуманих проектів;

• професіоналізм - залучення до розробки нормативних актів кваліфікованих спеціалістів із відповідних галузей науки, вчених-юристів і юристів-практиків, які мають необхідні знання і досвід;

• техніко-юридична досконалість — упорядкування нормативно-правових актів з урахуванням правил, способів, прийомів юридичної техніки, які є обов'язковими для правотвор-чих органів;

• урахування місцевого досвіду — особливо в процесі прийняття нормативних актів місцевого значення.

Функції правотворчості — напрямки діяльності, пов'язаної зі встановленням, зміною або скасуванням правових норм, створенням і розвитком законодавства.

Основні функції правотворчості:

1. Функція первинного регулювання суспільних відносин (розробка і прийняття нових правових норм) діє в тих випадках, коли суспільні відносини раніше не регулювалися і вперше виникла необхідність у 'їх регулюванні. Наприклад, лише з розвитком космічних досліджень з'являється космічне право; із переходом України на шлях розвитку ринкових відносин виникла необхідність у створенні нових законів: про біржу, приватизацію та ін.;

2. Функція відновлення правового матеріалу (скасування, зміна або доповнення до чинних норм) припускає заміну тих законів, що застаріли, не відповідають потребам суспільного розвитку. При цьому важливо не займатися відновленням заради відновлення, оскільки стабільність є кращою, ніж зміни, тим більше зміни без особливої необхідності. Коли ж суспільні потреби змінюються, суспільство потребує такого законодавства, яке адекватно відбивало б ці потреби. Тоді настає необхідність у створенні нових кодексів, законів, вносяться зміни і доповнення до відповідних законодавчих актів;

3. Функція заповнення прогалин у праві, тобто усунення повної або часткової відсутності в чинних нормативних актах необхідних юридичних норм.

4. Функція упорядкування нормативно-правового матеріалу (кодифікаційна або систематизаційна правотворчість). Організаційною формою цієї функції є кодификація законодавства, що припускає обґрунтоване його відновлення