118.Правова регуляція.

§ 1. Поняття правового регулювання і його відмінність від правового впливу Держава забезпечує життєдіяльність суспільства як системи через використання влади, а право - через нормативне регулювання. Останнє споконвічно покликано бути стабілізуючим і заспокійливим фактором завдяки принципам волі і справедливості, які містяться у ньому. Правове регулювання — це здійснюване державою за допомогою права і сукупності правових засобів упорядкування суспільних відносин, їх юридичне закріплення, охорона і розвиток. Ознаки правового регулювання: 1) правове регулювання — різновид соціального регулювання; 2) за допомогою правового регулювання відносини між суб'єктами набувають певної правової форми, яка має споконвіч-но державно-владний характер, тобто в юридичних нормах держава вказує міру можливої та належної поведінки; 3) правове регулювання має конкретний характер, тому що завжди пов'язане з реальними відносинами; 4) правове регулювання має цілеспрямований характер -спрямоване на задоволення законних інтересів суб'єктів права; 5) правове регулювання здійснюється за допомогою правових засобів, які забезпечують його ефективність; 6) правове регулювання гарантує доведення норм права до їх виконання. Не слід плутати два явища: правове регулювання і правовий вплив. Термін «регулювання» походить від латинського слова «regulo» (правило) і означає впорядкування, налагодження, приведення чого-небудь у відповідність з чим-небудь. Термін «вплив» означає вплив на що-небудь за допомогою системи дій. Смислове навантаження у цих двох категорій є близьким, частково збігається, але не є однозначним. Правовий вплив — це взятий у єдності та різноманітті весь процес впливу права на суспільне життя, свідомість і поведінку людей за допомогою як правових, так і неправових засобів. Правовий вплив на людину здійснюється по двох каналах: 1) інформаційному — за допомогою правових норм до відома учасників доводиться позиція, яку займає держава стосовно дозволеної, необхідної або забороненої поведінки; 2) ціннісно-орієнтаційному — за допомогою права здійснюється засвоєння суспільством його цінностей, які напрацьовані людством і спадкоємна переходять з покоління в покоління. Правовий вплив багато в чому зводиться до інформативної та виховної ролі права, підсилити яку можуть пропаганда правових знань, система широкої юридичної освіти. Відмінності між правовим регулюванням і правовим впливом: за обсягом: • предмет правового впливу об'ємніше (ширше) предмета правового регулювання — його складають відносини, які не регулюються правом, але на які поширюється дія права; за змістом: • у правовому впливі не завжди є точний юридичний захід (крім норм права, він містить у собі інші соціальні засоби і форми впливу на поведінку людей), тоді як у правовому регулюванні він є обов'язковим (регулювання відбувається за допомогою певної правової норми). За головними особливостями свого змісту правовий вплив є не специфічно правовим, а загальним, в якому діє не право як сукупність норм, а «дух» права, просліджується вплив права на систему суспільних відносин, потенціал психічного складу особи, її правову свідомість і культуру. Коли зміст права проходить через свідомість людей, вона стає правосвідомістю. Люди повинні поводитися однаково в однотипній ситуації, якщо право встановлює певні правила поведінки. Виробляється стандарт поведінки, формується загальна нормативна культура як безпосередня передумова законослухняності громадян. Це і є правовий вплив на поведінку людей; за механізмом реалізації права: • у правовому регулюванні право реалізується через його механізм — систему правових засобів і форм (норми права, правовідносини, акти реалізації і застосування норм права та ін.), тоді як правовий вплив здійснюється за допомогою системи неюри-дичних засобів — ідеологічних, психологічних, інформаційних та інших механізмів.

119.Механізм правової регуляції. § 4. Механізм правового регулювання Відмітна риса правового регулювання полягає в тому, що воно має специфічний механізм. Поняття механізму правового регулювання використовується в теорії для розкриття взаємодії різних елементів правової системи, за допомогою яких здійснюється регулятивний вплив на суспільні відносини з метою їх впорядкування. Механізм правового регулювання — це узята в єдності система правових засобів, способів і форм, за допомогою яких нормативність права переводиться в упорядкованість суспільних відносин, задовольняються інтереси суб'єктів права, встановлюється і забезпечується правопорядок («належне» у праві стає «сущим»). Основні ознаки (риси) механізму правового регулювання такі: 1. Є складовою частиною механізму соціального регулювання. Його правова діяльність супроводжується політичним, економічним, етичним та іншим видами механізму соціального регулювання, переплітається з ними. 2. Будучи категорією широкою за обсягом, збирає воєдино всі явища правової дійсності: — засоби (норми права, суб'єктивні права і юридичні обов'язки, рішення судів тощо, об'єктивовані в правових актах); — способи (дозволяння, зобов'язування, заборона); — форми (використання, виконання, додержання, застосування). 3. Становить систему правових засобів, способів, форм, що перебувають у взаємозв 'язку і взаємодії. Кожна частина механізму правового регулювання знаходиться на своєму місці (як годинний механізм), виконує специфічні функції. Якість виконуваних ними функцій впливає на роботу інших частин і результат функціонування механізму в цілому. 4. Є динамічною частиною правової системи суспільства. Його рух виражається в стадіях, яким відповідають свої механізми дії. Як і правова система суспільства, механізм правового регулювання являє собою цілісність правової дійсності, визначається закономірностями еволюції суспільства, рівнем розвиненості економіки, культури. Його призначення полягає в приведенні в дію необхідних елементів правової системи, забезпеченні їх «роботи». Від механізму залежать ефективність правового регулювання, відповідність поведінки учасників суспільних відносин розпорядженням юридичних норм, їх рух до задоволення своїх інтересів. 5. Результатом його діяльності є встановлення правопорядку в суспільстві. 120. Юридична техніка Правова форма діяльності безпосередньо пов'язана з необхідністю використання різних методів і способів юридичної техніки. Юридична техніка — це система засобів, правил і прийомів підготовки компетентними органами юридичних актів. Розрізняють юридичну техніку в правотворчості та правоза-стосовній діяльності. Юридична техніка в правотворчості охоплює нормативні акти (техніко-юридичні прийоми і правила при виробленні законів і підзаконних актів), а в правозастосовній діяльності — індивідуальні акти (техніко-юридичні прийоми і правила при виробленні судових актів, договорів). Для забезпечення верховенства закону і його ефективної дії необхідний високий рівень законодавчої техніки. Юридична техніка в правотворчості містить у собі методики роботи над текстами нормативно-правових актів, прийоми найдосконалішого викладу думки законодавця (інших суб'єктів правотворчості) у статтях нормативно-правових актів, вибір найдоцільнішої структури кожного з них, термінології і мови, способи оформлення змін, доповнень, повного або часткового скасування, об'єднання нормативно-правових актів тощо. Вона забезпечує юридичну досконалість нормативних документів. Істотне значення має зведення до мінімуму кількості нормативних актів з одного й того ж питання, а також наявність спеціальних правових засобів, що забезпечують додержання нормативно-правового акта (організаційні заходи, заходи заохочення, контролю та ін.). Найзагальнішими прийомами і правилами юридичної техніки є: 1) юридична термінологія; 2) юридичні конструкції; 3) форма нормативного акта, прийоми і правила викладу його змісту. Юридична термінологія — це система юридичних термінів, тобто словесних позначень понять, що використовуються при викладі змісту закону, іншого нормативного акта. Вона припускає так звану термінологічну уніфікацію: однозначність, загальновизнаність, стабільність і доступність термінів, визначеність І чіткість у викладі нормативно-правового матеріалу, які виключають різне розуміння думки законодавця. Однозначність — уживання терміна в даному законі в тому самому значенні. Загальновизнаність — уживання термінів відомих, а не вигаданих законодавцем для даного закону. Стабільність — усталеність термінології, а не зміна її з прийняттям кожного нового закону. Доступність — простота і адекватність терміна змісту норм права. Розрізняють три види термінів у текстах законів: загальновживані спеціально-технічні спеціально-юридичні — терміни в загальноприйнятому значенні, наприклад, будинок, документ, будівля, природа, довкілля та ін. - терміни, що мають значення у галузі спеціальних знань — техніки, медицини, економіки, соціології, біології, наприклад, депозит, безробітний, страйк — терміни, що мають особливе юридичне значення, яким виражається своєрідність того чи іншого правового поняття, наприклад, застава, володіння, переведення боргу, колективний договір Для єдності юридичної термінології необхідно, щоб при позначенні в нормативному тексті певного поняття послідовно вживався один і той же термін, а при позначенні різних, таких, що не збігаються між собою, понять використовувалися різні терміни. Прийняті закони повинні термінологічне стикуватися між собою і містити бездоганні дефініції, єдині, наскрізні для всієї галузі законодавства. Понятійний апарат усіх галузей права повинен мати «модельні» терміни і визначення, що виражають найзагальніші і водночас найістотніші ознаки предмета або явища. Поняття можуть набувати подальшого розвитку в галузевих нормативних актах, однак уточнене визначення все одно має спиратися на основну (базову) дефініцію. Неточність у застосуванні терміна може спричинити неправильне розуміння правової норми[4]. Юридичні конструкції --це стійкі побудови нормативного матеріалу за особливими типами зв'язків його елементів, їх типовими схемами, моделями, в які втілюється «юридичний матеріал». Тобто юридичні конструкції — це чіткі, відпрацьовані наукою і законодавчою діяльністю, перевірені практикою типові схеми правовідносин. Особливі юридичні конструкції дозволяють включати в дію — залежно від обставин — різні юридичні норми. Відпрацьованість конструкцій — показник досконалості законодавства. Такими юридичними конструкціями є «кримінальна недоторканність», «необхідна оборона», «суб'єктивні права» та ін. Приклад юридичних конструкцій: громадянин К., який перебігав вулицю, був збитий автомашиною і зазнав важкої травми. Залежно від особливостей обставин у кожній з наведених конструкцій «працюють» різні юридичні норми. Конструкція 1. «Соціальне забезпечення». Громадянин К. одержує від органів соціального забезпечення допомогу по тимчасовій непрацездатності (за наявності умов, передбачених законодавством про соціальне забезпечення) без власних зустрічних дій. Конструкція 2. «Договір добровільного страхування». Якщо громадянин К. має договір страхування, Держстрах при за-знанні ним травми виплачує суму страхування. Договірна конструкція передбачає, що відповідно до умов договору громадянин періодично вносить внески до страхової установи, а у разі нещасного випадку одержує обумовлену в договорі суму. Конструкція 3. «Юридична відповідальність заподіювана шкоди”. Громадянська майнова відповідальність власника автомашини, що збив громадянина К., полягає у відшкодуванні заподіяної шкоди. Специфіка цієї конструкції полягає в тому, що це — особлива юридична відповідальність, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки. Така шкода обов'язково відшкодовується, якщо не буде доведено, що вона виникла внаслідок непереборної сили або наміру потерпілого. В юридичній техніці поряд з важливістю правильного застосування юридичної термінології і юридичних конструкцій не менше значення має форма нормативно-правового акта. Прийоми і правила викладу юридичних норм у тексті нормативно-правового акта стосуються: 1) способів викладу; 2) формулювання заголовних назв статей і частин тексту; 3) юридичного стилю; 4) юридичної мови. Існують два основних способи викладу юридичних норм у тексті закону: • абстрактний — характеризується тим, що ознаки явищ, незважаючи на їх різноманіття, подаються в узагальненому виді, виражаються абстрактними поняттями; • казуїстичний — характеризується урахуванням індивідуальних ознак явищ, їх видів, фактів; перелічуються ті чи інші випадки — казуси. Абстрактний спосіб (прийом) викладу свідчить про вищий рівень юридичної техніки. Однак казуїстичний спосіб (прийом) дозволяє з більшою визначеністю і чіткістю регулювати суспільні відносини, точно визначати кількість випадків відповідальності тощо. Абстрактний і казуїстичний способи викладу юридичних норм доповнюють один одного у разі їх правильного застосування. Загальні вимоги до форми нормативних актів (формулювання заголовних назв статей і частин тексту, юридичного стилю, юридичної мови): 1) логічна послідовність і компактність викладу нормативних розпоряджень, що містяться в нормативному акті; відповідність змісту закону його найменуванню; 2) відсутність суперечностей усередині нормативного акта, а також суперечностей з іншими нормативними актами; заповнення прогалин; 3) наявність формальних реквізитів у нормативних актах: найменування акта; органу, шо його видав; місця видання; дати видання; підписів офіційних осіб; порядкового номера;

4) наявність встановленої структури нормативного акта: глав, розділів і частин — у великих законах; статей — у всіх законах; пунктів — у підзаконних актах; заголовків у кожній статті — у законах, переважно в кодексах, а також можливість преамбул в окремих законах; додатків — у підзаконних нормативних актах. 5) стислість викладу і разом з тим ясність, логічність, граматична правильність мови нормативного акта — без художньої красивості і декларативних положень: метафор, епітетів, порівнянь, абревіатур, ненормативних слів і словосполучень та ін. Для юридичної мови характерним є наказовий стиль викладу. Відступ від цих вимог призводить до юридичних помилок: прогалин у нормативному акті, суперечностей між його статтями, нечітких формулювань, стилістичних погрішностей та ін., які знижують якість акта, ускладнюють його усвідомлення і роз'яснення (тлумачення), реалізацію норм права в конкретних відносинах. Види юридичних (правотворчих) помилок такі. 1. Власне юридичні — прийняття декларативних норм, тобто норм, не забезпечених матеріальними ресурсами і необхідними юридичними засобами; наявність колізійних норм, тобто норм, що суперечать одна одній; відсилання до неіснуючих нормативно-правових актів або неповне закріплення життєвих обставин, що мають істотне значення для застосування норм права; прогалини та ін. 2. Логічні — наявність логічних суперечностей між окремими нормативними розпорядженнями, порушення домірності визначення понять; тавтологія — повторення одного терміна в іншому, наприклад, «живі тварини», «ліс як деревна рослинність»; визначення одного невідомого терміна через інший невідомий, наприклад, визначення оперативно-розшукової діяльності як виду діяльності, здійснюваної шляхом проведення оперативно-роз-шукових заходів, та ін. 3. Граматичні — наявність ненормативних словосполучень, громіздких конструкцій, що ускладнюють розуміння змісту статті нормативного акта, та ін. Юридична техніка в правозастосовній діяльності містить: 1) методики роботи над текстами правозастосовних актів; 2) прийоми найдосконалішого викладу думки правозастосу-вача (суду, адміністрації та ін.) у судовому рішенні, рішенні арбітражних судів та інших актах; 3) вибір найдоцільнішої структури правозастосовного акта, термінології і мови та ін. Виносячи правозастосовний акт, суб'єкт застосування повинен указати орган, що застосовує право, і відповідальну особу (якщо орган колегіальний, то вказується його склад), осіб, що беруть участь у розгляді справи (якщо ця участь є обов'язковою). Правозастосовник зобов'язаний описати діяння, що стало предметом розгляду, навести докази вчинення діяння конкретною людиною. У тексті документів слід навести і норми законодавства. Правозастосовний акт має таку структуру: вступна частина, констатуюча частина, мотивувальна частина, результативна частина.