Дисципліна «Актуальні питання зобов’язального права»

Задача № 2 Між ТОВ «Надія» і ПАТ «Довіра» було укладено договір про розрахунково-касове обслуговування. Товариство передавало банку платіжні доручення на перерахування грошових коштів, але списання з поточного рахунка проводилося із затримкою, на адресу одержувачів платежів списані суми вчасно не перераховувалися. На претензію товариства банк відповіді не надав. Товариство звернулося до господарського суду з вимогою про стягнення пені, передбаченої договором між ними. Банк проти позову заперечував.

Як вирішити дану справу?

Стаття 1073. Правові наслідки неналежного виконання банком операцій за рахунком клієнта

1. У разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”

Стаття 8. Строки проведення переказу

8.1. Банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

Банки та їх клієнти мають право передбачати в договорах інші, ніж встановлені в абзацах першому та другому цього пункту, строки виконання доручень клієнтів.

8.2. Банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, яке міститься в документі на переказ готівки, протягом операційного часу в день надходження цього документа до банку.

Банки та їх клієнти мають право обумовлювати в договорах інші, ніж встановлені в цьому пункті, строки переказу готівки.

8.3. За порушення строків, встановлених пунктами 8.1 та 8.2 цієї статті, банк, що обслуговує платника, несе відповідальність, передбачену цим Законом.

Стаття 30. Загальний порядок завершення переказу

30.1. Переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковійформі. 30.2. Банк отримувача в разі надходження суми переказу протягом операційного дня зобов'язаний її зарахувати на рахунок отримувача або виплатити йому в готівковій формі в той самий день або в день (дата валютування), зазначений платником у розрахунковому документі або в документі на переказ готівки.

Стаття 32. Відповідальність банків при здійсненні переказу 32.1. Банк, що обслуговує платника, та банк, що обслуговує отримувача, несуть перед платником та отримувачем відповідальність, пов'язану з проведенням переказу, відповідно до цього Закону та умов укладених між ними договорів.

32.2. У разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними. У разі порушення банком, що обслуговує отримувача, строків завершення переказу цей банк зобов'язаний сплатити отримувачу пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними. В цьому випадку платник не несе відповідальності за прострочення перед отримувачем.

Дисципліна «Теорія договірних зобов’язань»

Задача № 2

Відповідно до Закону України  "Про внесення змін до Закону України "Про страхування"

Страхувальник зобов'язаний:

своєчасно вносити страхові платежі (внески, премії) у розмірі, встановленому договором;

Одним із основних обов'язків страхувальника є обов'язок своєчасно вносити страхові платежі (внески, премії), встановлені договором страхування. Розмір страхових платежів визначається в договорі страхування на підставі положень цивільного законодавства, а також актуарних розрахунків, які здійснюються страховиком. Розмір страхових платежів може бути обмежений законодавством. Так, наприклад, постановою КМУ від 17.09.96 р. N 1122 затверджені Граничні розміри страхових тарифів з добровільного страхування майна громадян. Страхувальник зобов'язаний повідомити страховика про всі обставини, які мають істотне значення для оцінки страхового ризику. Це можуть бути відомості про стан об'єкта страхування,

наявність пожежної та/або охоронної сигналізації, якщо це об'єкт нерухомості, хобі страхувальника, яке збільшує ризик травматизму, якщо мова йдеться про страхування життя або здоров'я особи тощо. На страхувальника також покладається обов'язок інформувати страховика про будь-які зміни страхового ризику протягом дії договору страхування. Форма інформування узгоджується сторонами в договорі страхування, а в разі неузгодження обирається страхувальником.

Відповідальність страховика за додатковими ризиками відновлюється наступного дня після погашення страхувальником заборгованості по несплачених страхових платежах по договору страхування. Строк відповідальності при цьому не продовжується.

Наслідком несплати чи несвоєчасної сплати страхового платежу за додатковими ризиками (інвалідність з будь-якої причини, критичні захворювання, травматичне ушкодження чи захворювання в результаті нещасного випадку) буде втрата страхового покриття на період існування заборгованості по сплаті страхових платежів.

Таким чином вимоги позивача не підлягають задоволенню.

3. Петренко передав Піщуку у тимчасове безоплатне користування електродриль для виконання робіт по облаштуванню квартири. Строк користування визначений не був. Через кілька днів Петренко звернувся до Піщука з вимогою негайно повернути електродриль, оскільки він йому був потрібен.

Коли Піщуку необхідно повернути електродриль?

При вирішені даної задачі слід керуватися ЦК України .

Відповідно до ст.. 821 ЦК України Якщо сторони не встановили строку користуванню річчю він визначається відповідно до мети користування нею. Відповідно до умов договору Піщук та Петренко не встановили строк користування електродрилю.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.834 ЦК України Позичкодавець має право вимагати розірвання договору і повернення речі, якщо:

1. у зв’язку з непередбаченими обставинами річ стала потрібною йому самому.

З вище сказаного можна зробити висновок що це є договір позички.

Відповідно до п.3 ст. 834 ЦК України Особа, яка стала власником речі, переданої у користування, має право вимагати розірвання договору, який укладено без визначення строку. Про розірвання договору користувач має бути повідомлений заздалегідь, у строк, що відповідає меті позички.

Отже, Петренко має повідомити Піщука заздалегідь, у строк що відповідає меті позички, а Піщук у свою чергу повернути електродриль Петренку.

3. Роботодавець і профспілкова організація підготували клопотання до закладу хорони здоров’я з метою з’ясувати інформацію про стан здоров’я працівниці гр. Л., зокрема про її діагноз. Заявники невдовзі отримали відповідь від головного лікаря закладу охорони здоров’я, у якій містилась відмова в наданні відомостей, про які йшлося у зверненні. Головний лікар зазначив, що інформація, яку витребовує роботодавець і профспілковий орган, становить медичну таємницю, а відтак, є конфіденційною і розголошенню не підлягає.

При вирішені даної задачі слід керуватися ЦК України та Основами законодавства України про охорону здоровя.

Право на лікарську таємницю маю всі громадяни України.

Відповідно до пп 1-2 ст.. 286 ЦК України

1. Фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні.

2. Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.

Відповідно до ч.1 ст.39-1 Основами законодавства України про охорону здоров’я «Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта», дії головного лікаря про ненадання інформації про стан здоров’я профспілковій організації є правомірні.

3. Державний інспектор з охорони праці, беручи участь у комісії по прийняттю в експлуатацію нового цеху, заборонив його пуск до усунення недоліків з охорони праці. Директор підприємства, посилаючись на думку решти членів комісії, пустив цех в експлуатацію. Інспектор за ці дії наклав на директора штраф і попередив про передачу матеріалів у прокуратуру для порушення кримінальної справи, якщо цех не буде зупинено.

Чи має право власник або уповноважений ним орган оскаржити постанову державного інспектора? Як вирішити цей спір?

При вирішені даної задачі слід керуватися Кодексом законів про працю України.

Відповідно до пп. 2-3 ст. 156 КЗпП « 2. Ведення в експлуатацію нових і реконструйованих об’єктів виробничого та соціально – культурного призначення без дозволу органів державного нагляду за охороною праці заборонено.

3. Власник, який створив нове підприємство зобов’язаний одержати від органів державного нагляду за охороною праці дозвіл на початок його роботи».

Право на оскарження рішення державного інспектора власник підприємства має, але не мали права запускати цих без дозволу державного інспектора.

3. Між підприємством А і банком було укладено договір банківського рахунку. В даному договорі було передбачено, що банк має право на розкриття банківської таємниці третім особам без отримання на це згоди позивача на вимогу будь-яких третіх осіб, які можуть звернутися до установи банку з відповідним судовим рішенням за яким банк або його службові особи будуть зобов’язані надати конфіденційну інформацію про позивача та його контрагентів, які є клієнтами інших банків.

Чи має право банк, керуючись цим положенням договору, надавати інформацію про клієнтів іншого банку – контрагентів підприємства А (найменування контрагентів підприємства А з зазначенням (або без такого) коду ЄДРПОУ, номери розрахункового рахунку контрагента та МФО його банку), якщо їх імена зазначені у документах, угодах та операціях клієнта?

При вирішені даної задачі слід керуватися ЦК України, Законом України «Про банки та банківську діяльність»

Відповідно до ст.. 1076 ЦК України «1. Банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта.Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених законом про банки і банківську діяльність.

2. У разі розголошення банком відомостей, що становлять банківську таємницю, клієнт має право вимагати від банку відшкодування завданих збитків та моральної шкоди.»

Відповідно до ст..62 ЗУ « Про банки та банківську діяльність»: Інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками:

1) на письмовий запит або з письмового дозволу відповідної юридичної чи фізичної особи;

2) за рішенням суду;

3) органам прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Національному антикорупційному бюро України, Антимонопольного комітету України - на їх письмову вимогу стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу;

4) центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику:

а) на його письмову вимогу щодо наявності банківських рахунків;

в) за рішенням суду щодо відомостей, зазначених у деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру, у зв’язку з проведенням перевірки їх достовірності;

5) центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, на його запит щодо фінансових операцій, пов'язаних з фінансовими операціями, що стали об'єктом фінансового моніторингу (аналізу) згідно із законодавством щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, а також учасників зазначених операцій;

6) органам державної виконавчої служби на їх письмову вимогу з питань виконання рішень судів та рішень, що підлягають примусовому виконанню відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", стосовно стану рахунків конкретної юридичної особи або фізичної особи, фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності;

7) Національній комісії з цінних паперів та фондового ринку у випадках самостійного подання банком інформації про банк як емітент та адміністративних даних відповідно до законів про цінні папери та фондовий ринок;

9) іншим банкам у випадках, передбачених цим Законом та Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення".

Відповідно до вище викладеного, банк має право надати інформацію по вичерпаному колу осіб які вказані в ст.. 62 ЗУ « Про банки та банківську діяльність».

3. Степанова домовилася з Максимовим про продаж йому житлового будинку за 80 тис. грн. Для підтвердження укладення договору купівлі-продажу покупець передав Степановій 10 тис. грн. Але через кілька днів Степанова повідомила Максимова, що вона вирішила будинок не продавати. Максимов звернувся до суду з позовом про стягнення зі Степанової завдатку у подвійному розмірі, або про примусову передачу йому будинку. При цьому подав до суду письмову угоду про передачу Степановій 10 тис. грн.

Степанова проти позову заперечувала, посилаючись на те, що в письмовій угоді, яку подав Максимов, мова про завдаток не йде.

Вирішіть справу.

При вирішені даної задачі слід керуватися ЦК України.

Відповідно до 571 ЦК України «1. Завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.

2. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.»

Так, як вданій угоді не було зазначено що 10 тис. – це завдаток, тоді 10тис. буде вважатися авансом. При розторгненні договору аванс повертається повністю або частково залежно від умов договору. Але якщо в угоді зазначено що 10 тис. це завдаток то відповідно п.1 ч.2 ст 571 ЦК України «Якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, він зобов'язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості.»

В судовому порядку потрібно вирішити 10 тис. це завдаток чи аванс. А потім вирішувати яка кількість грошей буде відшкодована.

3. Терещенко пред’явив позов до готелю “Либідь” про стягнення 10 000 грн., що були в нього вкрадені під час його проживання в готелі. Відповідач заперечував проти позову, посилаючись на те, що Терещенко відповідно до розпорядження адміністрації готелю повинен був здати свої речі на зберігання в камеру схову, яка працює цілодобово. В іншому випадку адміністрація не несе відповідальності за зникнення речей. Адвокат Терещенка звернув увагу суду на те, що зазначені грошові кошти знаходилися у готельному номері, а готель повинен відповідати за схоронність речей, внесених до готелю особою, яка в ньому проживає.

Вирішіть справу.

При вирішені даної задачі слід керуватися ЦК України.

Відповідно до ч.2 ст 975 ЦК України «Готель відповідає за втрату грошей, інших цінностей (цінних паперів, коштовностей) лише за умови, що вони були окремо передані готелю на зберігання.» У зв’язку з тим що Терещенко не передав гроші готелю на зберігання належним чином, готель не повинний сплачувати Терещенку 10тис.

Дисципліна «Цивільно-правове регулювання медичних послуг»

Задача 4

До районного суду звернулась Юсупенко з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок розголошення інформації про її ВІЛ-позитивний статус і, як наслідок, звільнення її з роботи. Заклад охорони здоров’я, у якому особа проходила профілактичний медичний огляд, надіслав роботодавцю витяг з медичної карти стаціонарного хворого, де був зазначений діагноз ВІЛ-захворювання. Позивачка жодної інформації від медиків про діагноз не отримала.

Чи правомірні дії головного лікаря?

Відповідно до ст. 13 Закону України Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ, а саме:

Частина 3 ст. 13. Відомості про результати тестування особи з метою

виявлення ВІЛ, про наявність або відсутність в особи ВІЛ-інфекції

є конфіденційними та становлять лікарську таємницю. Медичні

працівники зобов'язані вживати необхідних заходів для забезпечення

належного зберігання конфіденційної інформації про людей, які

живуть з ВІЛ, та захисту такої інформації від розголошення та

розкриття третім особам

Частина 4 ст.13 . Передача медичним працівником відомостей, зазначених у

частині третій цієї статті, дозволяється лише:

особі, стосовно якої було проведено тестування, а у випадках

та за умов, установлених частиною третьою статті 6 цього Закону, -

батькам чи іншим законним представникам такої особи;

іншим медичним працівникам та закладам охорони здоров'я -

винятково у зв'язку з лікуванням цієї особи;

іншим третім особам - лише за рішенням суду в установлених

законом випадках.

Передача відомостей, зазначених у частині третій цієї статті,

іншим медичним працівникам та закладам охорони здоров'я

допускається виключно за наявності усвідомленої інформованої згоди

людини, яка живе з ВІЛ, на передачу таких відомостей, наданої в

письмовому вигляді, і лише для цілей, пов'язаних з лікуванням

хвороб, зумовлених ВІЛ, та у разі, якщо поінформованість лікаря

щодо ВІЛ-статусу пацієнта має істотне значення для його лікування.

Стаття 15 . Інші права людей, які живуть з ВІЛ

1. Крім загальних прав і свобод людини і громадянина, люди,

які живуть з ВІЛ, мають також право на:

1) відшкодування шкоди, пов'язаної з обмеженням їхніх прав

унаслідок розголошення чи розкриття інформації про їх позитивний

ВІЛ-статус;

Стаття 16. Захист права на працю та інших соціальних прав

людей, які живуть з ВІЛ, їхніх рідних і близьких

1. Звільнення з роботи, відмова у прийнятті на роботу,

відмова у прийомі до освітніх, медичних закладів, до закладів

соціальної опіки і піклування та соціальних служб, а також відмова

у наданні медичної допомоги та соціальних послуг, обмеження інших

прав людей, які живуть з ВІЛ, на підставі їх ВІЛ-позитивного

статусу, а також обмеження прав їхніх рідних і близьких на цій

підставі забороняється.

Отже ,дії лікаря та роботодавця є неправомірними.