3 Рівень

1.Львів центр ренесансної культури в Україні

Львів ХVІ ст. був значним економічним і культурним центром. Він стояв

на перехресті торговельних шляхів зі Сходу на Захід та з Півдня на Північ.

Розвивались різноманітні ремесла. Місто мало магдебурзьке право, що

забезпечувало йому значну самостійність в складі Речі Посполитої. Львів

називався республікою і на його гербі стояли літери SPQL – Senatespopulusque

Leopoliensis (Сенат і народ Львова). Завдяки розвитку міста, системи міського

самоврядування, зовнішньої і внутрішньої торгівлі, ремесел збільшився попит

на освічених людей, спеціалістів у різних галузях – юристів, лікарів, вчителів,

перекладачів, військових, друкарів, митців. Поступово в місті склався значний

прошарок інтелігенції. Виникає ряд навчальних закладів. Значна кількість

молоді виїжджала для продовження освіти за кордон, у провідні

університетські центри Європи. Повертаючись, вони привозили до Львова нові

гуманістичні ренесансні ідеї. Виникають гуманістичні гуртки, найбільш

відомим з яких був гурток майстра Шимона, батька видатного діяча Північного

Ренесансу, історика ШимонаШимоновича.

Львів був місцем зустрічі культур – української, польської (що належала

до кола Північного Ренесансу), єврейської, вірменської. Контакт культур

сприяв їх взаємному збагаченню засобами філософського, літературного,

мистецького виразів, що відповідали їх базовим архетипам.

Демократичні свободи, впливове коло освічених людей, розмаїття видів

діяльності, економічне зростання, відкритість світу створили у Львові

сприятливі умови не лише для сприйняття надбань культури Ренесансу, а й для

її розвитку.

Культура Ренесансу відповідала базовим архетипам української культури

і стала могутнім стимулом її розвитку. Видатний філософ С. Кримський

підкреслював, що «Культура не підлягає лінійному розгортанню в часі від

крапки до крапки. Вона розвивається так, що з самого початку закидається

потенційна мережа цілого, а подальший поступ лише актуалізує окремі ланки,

розкриваючи потенції цілого за сегментами, подібно до пелюстків квітки» [3,

16]. Культура Ренесансу сприяла актуалізації ланок української культури,

розкриттю її гуманістичного потенціалу в наступні століття.

Ренесансні гуманістичні ідеї поширювались перш за все через книги.

Серед патриціату і ремісництва Львова у ХVІ- поч. ХVІІ ст. панував правдивий

культ книги. В ренесансній культурі книга сприймалась не просто як важливий,

а як базовий елемент культури. На перший план виходить пізнавальна, виховна

і комунікативна функція книги. Книга сприймається перш за все як джерело

життєво необхідної інформації.

Культура Ренесансу прагне до узагальненості та впорядкованості,

гармонійної цілісності, довершеності. А саме таке знання дають книги: вони

узагальнюють дійсність, передаючи її самі суттєві риси, дають людині

можливість не тонути в різноманітних суперечливих фактах, а показують

цілісну картину, яка дає змогу від загального йти до розуміння конкретного.

2.Причини розвитку культури після запровадження християнства в кр

Культура Київської держави – яскраве та багатогранне явище, яке стало наслідком тривалого процесу внутрішнього розвитку східнослов’янського суспільства і увібрало все краще від своїх слов’янських предків та від світової цивілізації.

Запровадження християнства на Русі сприяло зміцненню державності, розповсюдженню писемності, створенню визначних пам'яток літератури. Під його впливом розвивалися живопис, кам'яна архітектура, музичне мистецтво, розширювалося і зміцнювалися культурні зв'язки Русі з Візантією, Болгарією, країнами Західної Європи. Разом з християнством на східнослов'янських землях були запроваджені церковний візантійський календар, культ “чудотворних” ікон, культ святих.

Християнство внесло позитивні зміни у світогляд людей. Якщо в основі політеїстичних релігійних вірувань, стародавніх слов'ян лежав страх перед стихійними силами природи, ворожими і пануючими, то християнство плекало надію па порятунок, почуття захоплення навколишнім світом.

У процесі поширенню та утвердження християнство на Русі поступово втрачало візантійську форму, вбираючи в себе елементи місцевих слов'янських звичаїв, ритуалів, естетичних запитів східних слов'ян. Візантійські церковні канони поступово пристосовувалися до особливостей давньоруського етносу. Водночас слід зазначити, що у боротьбі з “поганством” християни знищили безцінні пам'ятки мистецтва стародавнього язичницького світу, зокрема шедеври дерев’яної скульптури, забороняли старовинні танці, скомороші дійства тощо.

Разом з тим християнство справило великий вплив на розвиток духовної культури Київської Русі. Як відомо, із його запровадженням літературною мовою на Русі стала, церковнослов'янська мова, створена приблизно за сто років до прийняття християнства болгарськими просвітителями Кирилом і Мефодієм. З нею поширювалась освіта також на Балканах і в Моравії.

Варіант 6

І.

1.Автором «Повісті минулих літ» є

Нестор

2.Перше поселення трипільців на території України було виявлено в :

1896р.

3.Стиль у декоративно- прикладному мистецтві, який започаткували сармати називається:

поліхромно-інкрустаційний

4.Визначте відому світську споруду часів Київської Русі, яка збереглася до нашого часу

Золоті ворота

5.Першим вищим навчальним закладом відкритим в Україні вважається:

Києво-Могилянська колегія

ІІ.

1.Світову славу скіфському мистецтву принесли такі твори:

Золота пектораль, Нащитний герб скіфського вождя, Золотий гребінь.

2.Назвіть богів словянського пантеону:

Сварог, Лада, Велес, Святогор, Кришень і Рада, Макош, Перун, Білобог, Святовид, Дажбог, Семаргл.

3.Собор св. Софії у Києві було закладено у 1017 році за взірцем Софійського собору у Константинополі.

4."Апостол" надрукував у 1574р. у Львові Іван Федоров.

5.Ректором Болонського університету в 1481 – 1482рр. був зачинатель гуманістичної культури України Юрій Дрогобич.

3 рівень

1. Культурогенез - процес появи і становлення культури будь-якого народу і народності загалом і

появи культури як такої в первісному суспільстві.

Процес культурогенезу на території України.

Найстарші відомості про початки культури взагалі знайдено в добі палеоліту, коли льодовик покривав ще частину східної Європи. Тоді саме з'явилась в Україні неандертальського типу людина, яка ще не володіла розчленованою мовою і не вміла приручувати свійських тварин. До цієї доби належить найбільше відкриття, яке зробило людство, а це вміння видобувати вогонь, яким людина всебічно користувалась. До цієї доби належать житла людини в землянках, а основу життя творила родова спільнота. Але вже тоді ця людина відчувала існування вищої сили і намагалась привернути до себе її увагу і прихильність. Так постали складні магічні практики і початки вірувань у містичних предків людини — в тотеми. Такими „предками" могли бути рослини, тварини, камені, а їх пережитки збереглись у мистецтві, казках, тощо. Найдавніші пам'ятки мистецтва передісторичної людини на території України відносяться до доби пізнього палеоліту. Почалася нова епоха, що дістала назву середнього кам'яного віку — мезоліту. Умови життя людей, зокрема добування ними їжі, різко змінились, що стало поштовхом до виготовлення складніших знарядь праці. Були створені вироби для обробки дерева — долото, сокира, тесло; нові знаряддя з кістки та дерева (ножі, кинджали, списи) з крем'яними пластинами. Також було зроблене важливе відкриття досить складного для того часу механічного знаряддя — лука. Великі родові колективи мисливців на мамонтів та бізонів змінились порівняно невеликими групами мисливців. Озброєна луком і стрілами людина тепер мала більшу самостійність і можливість полювати сама. Поширеним було полювання на північного оленя. З луком і стрілами людина навчилась забивати тварин на відстані, а дичину — на льоту. Крім мисливства одним із основних занять стає рибальство. В цей час були винайдені різноманітні пристосування для ловлі риби — гачки, сіть з поплавками, складна система загородок на ріках та озерах, а також човни, видовбані з цільних стовбурів дерев, та весла. Важливого значення набуло збирання річкових і морських черепашок, їстівних рослин та ягід. Домашньою твариною став собака — віднині постійний супутник людини. На відміну від попередніх часів в епоху мезоліту почали ховати померлих вже не серед живих, тобто на території стоянок, а за їх межами — у давніх родових чи племінних могильниках.