3. Особливості розгляду спорів, що виникають з договорів оренди нерухомого майна

Суб’єктами таких спорів виступають, як правило, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, юридичні особи, фізичні особи-підприємці.

З даних правовідносин можливі такі види спорів:

7. Про визнання права тимчасового володіння (користування)

8. Про визнання даних договорів недійсними/дійсними

9. Про визнання даних договорів неукладеним

10. Про невиконання або неналежне виконання зобовязань за даними договорами

11. Про витребування рухомого майна з чужого незаконного володіння

12. Про стягнення орендної плати, за фактичне користування майном.

13. Про продовження строку дії договору

Доказами у таких справах є: копії договорів, додатки до договорів, акти прийому-передач, специфікації, переписка між сторонами (листи), довіреності.

Правова регламентація: Матеріальна: ГК,ЦК, Земельний кодекс, Лісовий кодекс, Водний кодекс, Податковий кодекс, ЗУ»Про фінансовий лізинг», ЗУ «Про оренду землі», ЗУ «Про оренду державного та комунального майна», Закону України „Про управління об’єктами державної власності”. Процесуальна- Господарський процесуальний Кодекс

4. вирішення спорів у т. с.

Розгляд справи третейським судом починається з винесення відповідної ухвали та направлення її сторонам. Третейський роз­гляд здійснюється у засіданні третейського суду за участю сторін або їх представників, якщо сторони не домовилися про інше що­до їхньої участі в засіданні. Третейський суд вправі визнати явку сторін у засідання обов' язковою. Протокол засідання третейсько­го суду ведеться лише в разі наявності угоди між сторонами про ведення протоколу або коли ведення протоколу передбачено рег­ламентом третейського суду.

Сторони мають право закінчити справу укладенням мирової угоди як до початку третейського розгляду, так і на будь-якій йо­го стадії, до прийняття рішення. За клопотанням сторін третейсь­кий суд приймає рішення про затвердження мирової угоди. Ми­рова угода може стосуватися лише прав і обов' язків сторін щодо предмета спору. Зміст мирової угоди викладається безпосередньо в рішенні третейського суду (ст. 33 Закону).

Після дослідження усіх обставин справи рішення третейського суду приймається третейським суддею, що одноособово розгля­давсправу, або більшістю голосів третейських суддів, які вхо­дять до складу третейського суду і оголошується у засіданні тре­тейського суду.

Третейський суд вправі оголосити лише резолютивну частину рішення. У цьому випадку, якщо сторони не погодили строк на­правлення їм рішення, мотивоване рішення має бути направлене сторонам у строк, який не перевищує п' яти днів з дня оголошен­ня резолютивної частини рішення. Кожній стороні направляється по одному примірнику рішення. У разі відмови сторони одержати рішення третейського суду або її неявки без поважних причин у засідання третейського суду, де воно оголошується, рішення вважається таким, що оголошене сторонам, про що на рішенні робиться відповідна відмітка, а копія такого рішення надсилаєть­ся такій стороні (ст. 45 Закону).

Рішення третейського суду викладається у письмовій формі і підписується третейським суддею, який одноособово розглядав справу, або повним складом третейського суду, що розглядав справу, в тому числі і третейським суддею, який має окрему дум­ку. Окрема думка третейського судді викладається письмово та додається до рішення третейського суду.

Рішення постійно діючого третейського суду скріплюється підписом керівника та круглою печаткою юридичної особи — засновника цього третейського суду. Підписи третейських суд­дів третейського суду для вирішення конкретного спору на рішенні третейського суду посвідчуються нотаріально (ст. 46 Закону).

У разі неможливості вирішення спору по суті третейський суд припиняє третейський розгляд, про що постановляє ухвалу.

5. суддя розглядатиме справу, в якій стороною є його колишній роботодавець. сторона до початку розгляду усно заявила клопотання про відвід судді. Чи підлягає таке клопотання задоволенню? Хто може заявляти відводи? Як вони повинні бути оформлені?

Суддя не може брати участі в розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо він є родичем осіб, які беруть участь у судовому процесі, якщо було порушено порядок визначення судді для розгляду справи, встановлений частиною третьою статті 2-¹ цього Кодексу, або якщо буде встановлено інші обставини, що викликають сумнів у його неупередженості. Суддя, який брав участь у розгляді справи, не може брати участі в новому розгляді справи у разі скасування рішення, ухвали, постанови, прийнятої за його участю, або у перегляді прийнятих за його участю рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами.

При наявності зазначених підстав суддя повинен заявити самовідвід.

З цих же підстав відвід судді можуть заявити сторони та прокурор, який бере участь в судовому процесі.

Відвід повинен бути мотивованим, заявлятись у письмовій формі до початку вирішення спору. Заявляти відвід після цього можна лише у разі, якщо про підставу відводу сторона чи прокурор дізналися після початку розгляду справи по суті.

Питання про відвід судді вирішується в нарадчій кімнаті судом у тому складі, який розглядає справу, про що виноситься ухвала. Заява про відвід кільком суддям або всьому складу суду вирішується простою більшістю голосів.

У разі задоволення відводу (самовідводу) одному з суддів або всьому складу суду справа розглядається в тому самому господарському суді тим самим кількісним складом колегії суддів без участі відведеного судді або іншим складом суддів, який визначається у порядку, встановленомучастиною третьою статті 2-¹ цього Кодексу. (ст..20)

Білет№ 4

1. Х-ка NY конвенції.

Нью-Йоркська конвенція про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (далі — Нью-Йоркська конвенція), прийнята 9 липня 1958 р.

На сьогодні учасниками Нью-Йоркської конвенції є 145 держав світу, у тому числі й Україна, для якої Конвенція набула чинності з 8 січня 1961 р.

Особливістю Нью-Йоркської конвенції є те, що вона не встановлює однакового для всіх країн порядку визнання і виконання арбітражних рішень, не визначає орган «компетентної влади», який розглядає клопотання про визнання та виконання арбітражного рішення. Натомість вона дає можливість кожній державі-учасниці встановлювати власні правила в рамках закріплених у статтях III-V і ст. VII Конвенції головних принципів, що спрямовані на забезпечення однакового порядку визнання та виконання арбітражного рішення незалежно від того, в якій країні воно було винесено та в якій повинно виконуватися.

Ці принципи є такими:

1. Нью-Йоркська конвенція зобов’язує державу, що її підписала, визнавати іноземні арбітражні рішення обов’язковими та виконувати їх.

2. Визначення органу, до компетенції якого належить розгляд клопотань про визнання та виконання арбітражного рішення, а також процедура розгляду таких клопотань здійснюється відповідно до національних норм тієї території, де запитується визнання і виконання цього рішення.

3. До визнання та виконання іноземних арбітражних рішень не повинні застосовуватись істотно більш обтяжливі умови або більш високі податки чи збори, ніж ті, які існують для визнання та виконання «внутрішніх» рішень.

4. У Конвенції встановлені однакові для всіх держав-учасниць вичерпні, такі, що не підлягають розширеному тлумаченню, переліки:

• документів, які сторона має надати органу «компетентної влади» у разі звернення з клопотанням про визнання та примусове виконання арбітражного рішення;

• підстав, з яких компетентний суд може відмовити у визнанні та виконанні арбітражного рішення.

1. Конвенція не зачіпає дійсності інших багатосторонніх чи двосторонніх угод щодо визнання та виконання арбітражних рішень, що укладені державами — учасницями Нью- Йоркської конвенції, і у зв’язку з цим надає стороні, яка клопочеться про визнання та виконання арбітражного рішення, право обрати «більш вигідну норму».

Таким чином, Конвенція дає можливість кожній державі-учасниці у рамках зазначених принципів самостійно визначити орган «компетентної влади», який розглядає клопотання про визнання і виконання арбітражного рішення, та встановити власний процесуальний порядок визнання та виконання арбітражних рішень. При цьому, за загальним правилом, у разі невідповідності положень національного законодавства Нью-Йоркській конвенції застосовуються положення останньої.

2. Судові витрати у третейському розгляді. До складу витрат, пов'язаних з вирішенням спору третейським судом, належать:

1) гонорари третейських суддів;

2) третейський збір, розмір, строки та порядок сплати якого сторонами визначаються регламентом третейського суду;

3) витрати, понесені третейськими суддями у зв'язку з участю в третейському розгляді, в тому числі витрати, понесені третейськими суддями на оплату проїзду до місця вирішення спору;

4) витрати, пов'язані з оплатою послуг експертів, перекладачів, якщо такі були запрошені чи призначені для участі в третейському розгляді;

5) витрати, пов'язані з оглядом і дослідженням речових та письмових доказів у їх місцезнаходженні;

6) витрати, понесені свідками;

7) витрати, пов'язані з оплатою стороною, на користь якої було прийнято рішення третейського суду, послуг представника, пов'язаних із наданням правової допомоги;

8) витрати, пов'язані з організаційним забезпеченням третейського розгляду;

9) витрати на листування третейського суду;

10) витрати на телефонний, телеграфний, телексний, факсимільний, електронний та інший зв'язок;

11) гонорар секретаря третейського суду та інші витрати, визначені регламентом третейського суду або контрактом з третейським суддею.

Якщо регламентом третейського суду чи Положенням про постійно діючий третейський суд не визначено, що витрати, зазначені у пунктах 3-11 частини першої цієї статті, під час третейського розгляду несуть сторони або сторона, яка подала позов, то такі витрати здійснюються постійно діючим третейським судом з наступним їх стягненням із сторін спору, про що зазначається в рішенні чи ухвалі постійно діючого третейського суду.

Розміри гонорарів третейських суддів постійно діючих третейських судів та порядок їх виплати третейським суддям визначаються відповідно до регламенту третейського суду чи Положення про постійно діючий третейський суд.

У разі, коли третейський розгляд справи постійно діючим третейським судом не відбувся чи був припинений, сплачений сторонами третейський збір повертається сторонам, крім випадків, якщо це було зумовлено відводом усіх суддів, укладанням сторонами мирової угоди, відмовою позивача від позову та іншими обставинами, передбаченими цим Законом.

У разі, коли третейський розгляд справи постійно діючим третейським судом не відбувся чи був припинений з підстав, зазначених у частині четвертій цієї статті, то, якщо інше не передбачено регламентом третейського суду, сторони відшкодовують цьому третейському суду всі понесені ним витрати, про що зазначається в ухвалі третейського суду.

Здійснення фізичною особою повноважень третейського судді та утворення і діяльність постійно діючого третейського суду відповідно до цього Закону не є підприємницькою діяльністю.

Надходження постійно діючого третейського суду, третейського судді, що пов'язані з вирішенням спору третейським судом відповідно до цього Закону, не є доходами від здійснення підприємницької діяльності.

Стаття 26. Розподіл витрат, пов'язаних з вирішенням спору третейським судом

Розподіл витрат, пов'язаних з вирішенням спору третейським судом, між сторонами здійснюється третейським судом згідно з третейською угодою або регламентом третейського суду. В разі відсутності посилань у третейській угоді або регламенті третейського суду на порядок розподілу витрат розподіл між сторонами витрат, які пов'язані з вирішенням спору, здійснюється третейським судом у такому порядку:

при задоволенні позову витрати покладаються на відповідача;

при відмові в позові - на позивача;

при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Порядок розподілу витрат, пов'язаних з вирішенням спору третейським судом, зазначається у рішенні або ухвалі третейського суду.