Білет Анни

1. Правовий статус третейського судді, правова регламентація.

Правовий статус третейського судді закріплений у ЗУ “Про третейські суди” 2004 року, а також закріплений у Регламентах Постійно діючих третейських судів (на кшталт при ТПП України...)

Відповідно до положень ЗУ “Про третейські суди”, Третейські судді не є представниками сторін. Третейським суддею може бути призначена чи обрана особа, яка прямо чи опосередковано не заінтересована в результаті вирішення спору, а також має визнані сторонами знання, досвід, ділові та моральні якості, необхідні для вирішення спору.

Третейськими суддями не можуть бути:

особи, які не досягли повноліття, та особи, які перебувають під опікою чи піклуванням;

особи, які не мають кваліфікації, погодженої сторонами безпосередньо чи визначеної у регламенті третейського суду;

особи, які мають судимість;

особи, визнані в судовому порядку недієздатними;

судді судів загальної юрисдикції або Конституційного Суду України.

У разі одноособового вирішення спору третейський суддя постійно діючого третейського суду повинен мати вищу юридичну освіту. У разі колегіального вирішення спору вимоги щодо наявності вищої юридичної освіти поширюються лише на головуючого складу третейського суду.

При вирішенні спору третейським судом для вирішення конкретного спору угодою сторін можуть бути встановлені додаткові вимоги до третейських суддів.

Третейський суддя не може брати участі у розгляді справи, а після його призначення чи обрання підлягає відводу чи самовідводу:

якщо він особисто чи опосередковано заінтересований у результаті розгляду справи;

якщо він є родичем однієї із сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, або перебуває з цими особами чи сторонами в особливих стосунках;

на його прохання або за спільним рішенням сторін.

2. Третейський розгляд за участю іноземних осіб.

Відповідно до положень ЗУ “Про третейські суди” 2004 року, третейські суди в порядку, передбаченому Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ, коли хоча б одна із сторін спору є нерезидентом України.

Відповідно до положень ЗУ “Про міжнародний комерційний арбітраж” 1994 року, до міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою

сторін передаватися, зокрема, спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном, а такожспори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об'єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб'єктами права України.

Таким чином, проаналізувавши положення наведених вище двох ЗУ, можна зробити висновок, що третейський розгляд за участю іноземних осіб можливий виключно у міжнародному комерційному арбітражу в порядку, передбаченому положеннями ЗУ “Про міжнародний комерційний арбітраж” 1994 року, і не може мати місце третейський розгляд за участю іноземних сторін у третейському суді, що прямо передбачено у ЗУ “Про третейські суди” 2004 року.