5.Задачі не било

БІЛЕТ 6

Білет 6

1. особливосты оскарження рышень МКАС , структура, склад, спец ы заг повноваження

2. прт третейский суд

3. договыр як обэкт спору, види спорыв,

4. спори що виникають при володінні і розпорядженні обєктами інтелектуальної власності, види спорів, врегулювання особливості

5 . задача на зміст та процедуру подання позовної заявизміни, розірвання договорів: види спорів, порядок.

1. порядок та підстави оскаження рішення МКАС до господарського суду

Як відомо, питання міжнародно­го комерційного арбітражу в Україні в основному регулюються Європей­ською конвенцією про зовнішньотор­говельний арбітраж, Нью-Йоркською конвенцією про визнання та виконан­ня іноземних арбітражних рішень і За­коном України «Про міжнародний ко­мерційний арбітраж» (далі-Закон).

При цьому, за певними винятками, Закон застосовується до міжнародно­го комерційного арбітражу, якщо міс­це арбітражу знаходиться в Україні. У свою чергу, на практиці вибір місця ар­бітражу в Україні найчастіше означає, що спір підлягає передачі на розгляд і остаточне вирішення до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України (далі-МКАС).

Саме тому потрібно пам’ятати, що після розгляду й остаточного вирішен­ня спору сторін у МКАС та винесення арбітражного рішення, таке рішення може бути переглянуте та скасоване в судовому порядку на підставі стат­ті 34 Закону, якщо відповідне клопо­тання про скасування подане зацікав­леною стороною (зазвичай стороною, яка програла) протягом трьох місяців з дня отримання арбітражного рішен­ня МКАС.

Зокрема, стаття 34 Закону прямо встановлює, що арбітражне рішен­ня може бути оспорене в суді шляхом подання відповідного клопотання про скасування, якщо:

1) сторона, що заявляє клопотан­ня про скасування, подасть докази того, що

> одна зі сторін в арбітражній угоді була певною мырою недыэздатною або ця угода є недійсною за законом, яко­му сторони цю угоду підпорядкували, а в разі відсутності такої вказівки – за законом України, або

> таку сторону не було належним чи­ном повідомлено про призначення ар­бітра чи про арбітражний розгляд або з інших поважних причин сторона не могла подати свої пояснення, або

> рішення винесене щодо не перед­баченого арбітражною угодою спору або такого, що не підпадає під її умо­ви, або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної уго­ди, проте якщо постанови з питань, які охоплюються арбітражною угодою, мо­жуть бути відокремлені від тих, що не охоплюються такою угодою, то може бути скасована тільки та частина ар­бітражного рішення, яка містить по­станови з питань, що не охоплюють­ся арбітражною угодою, або

> склад третейського суду або арбі­тражна процедура не відповідали угоді сторін, якщо тільки така угода не супер­ечить будь-якому положенню Закону, від якого сторони не можуть відступа­ти, або, за відсутності такої угоди, не відповідали Закону, або

2) суд визначить, що:

► об’єкт спору не може бути предме­том арбітражного розгляду за законо­давством України, або

► арбітражне рішення суперечить публічному порядку України.

Варто зазначити, що вказаний пе­релік підстав для скасування арбітраж­ного рішення в основному повторює положення Нью-Йоркської конвенції щодо підстав для відмови у визнанні та наданні дозволу на виконання інозем­ного арбітражного рішення.

2. .Правова регламентація складу третейського суду.

ЗУ «про третейські суди», а також відповідно до Регламенту та Положення.

Склад третейського суду формується шляхом призначення чи обрання третейських суддів (третейського судді). Третейський суд може розглядати справи в складі одного третейського судді або в будь-якій непарній кількості третейських суддів. У постійно діючому третейському суді кількісний та персональний склад третейського суду визначається за правилами, встановленими регламентом третейського суду. У третейському суді для вирішення конкретного спору сторони на свій розсуд можуть домовитися про кількісний і персональний склад третейського суду. За всіх умов третейський суд може розглядати справи в будь-якій непарній кількості третейських суддів. Якщо сторони не погодили кількісний склад третейського суду в третейському суді для вирішення конкретного спору, то третейський розгляд здійснюється у складі трьох суддів. 

Формування складу третейського суду в постійно діючому третейському суді здійснюється в порядку, встановленому регламентом третейського суду. Формування складу третейського суду в третейському суді для вирішення конкретного спору здійснюється в порядку, погодженому сторонами. Якщо сторони не погодили іншого, то формування складу третейського суду в третейському суді для вирішення конкретного спору здійснюється в такому порядку: 1) при формуванні третейського суду в складі трьох і більше третейських суддів кожна із сторін призначає чи обирає рівну кількість третейських суддів, а обрані у такий спосіб третейські судді обирають ще одного третейського суддю для забезпечення непарної кількості третейських суддів. Якщо одна із сторін не призначить чи не обере належної кількості третейських суддів протягом 10 днів після одержання прохання про це від іншої сторони або якщо призначені чи обрані сторонами третейські судді протягом 10 днів після їх призначення чи обрання не оберуть ще одного третейського суддю, то розгляд спору в третейському суді припиняється і цей спір може бути переданий на вирішення компетентного суду; 

  2) якщо спір підлягає вирішенню третейським суддею одноособово і після звернення однієї сторони до іншої з пропозицією про призначення чи обрання третейського судді сторони не призначать чи не оберуть третейського суддю, то розгляд спору в третейському суді припиняється і цей спір може бути переданий на вирішення компетентного суду. Головуючий складу третейського суду у справі та третейський суддя у випадку, передбаченому абзацом першим пункту 1 частини третьої цієї статті, обираються не менш як двома третинами від призначеного чи обраного складу суду шляхом відкритого

Сторони та призначені чи обрані ними третейські судді при призначенні чи обранні у відповідних випадках третейських суддів або головуючого складу третейського суду повинні забезпечувати додержання вимог цього Закону.

3. господарські договірні спори: види, як вирішуються.

У п. 1 ч. 1 ст. 12 ГПК визначено, що господарським судам під­відомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розі­рванні і виконанні господарських договорів. Дана категорія справ зумовлює класичні позовні спори, які виникають при здійсненні господарської діяльності та передбачають наявність спору про гос­подарське право.

Історично склалось, що юрисдикційні органи, які існували до створення господарських судів (арбітражні комісії, державний арбітраж), переважно розглядали саме спори між підприємства­ми, установами та організаціями з приводу розв'язання переддо- говірних спорів, а також неналежного виконання або невиконан­ня умов господарських договорів і розірвання останніх. Лише з середини дев' яностих років минулого століття, при значному розширенні судової юрисдикції, законодавець відніс до підвідом­чості господарських (на той момент арбітражних) судів інші ка­тегорії справ, тепер закріплених у ст. 12 ГПК України. Юристи радянських часів навіть на монографічному рівні характеризува­ли практику держарбітражу з приводу розгляду справ по спорам, які виникали при укладанні, зміні, розірванні та виконанні госпо­дарських договорів.

Стаття 187 ГК України передбачає можливість укладання гос­подарських договорів за рішенням суду. Передусім можливість судового порядку укладання передбачена для договорів за дер­жавним замовленням, або договорів, укладення яких є обов' язко- вим на підставі закону та в інших випадках, встановлених зако­ном. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі, якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторо­ни зобов' язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддо- говірного спору, вважається днем укладання відповідного госпо­дарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

Зміну та розірвання господарських договорів і переддоговір- них спорів у судовому порядку також передбачено низкою пра­вових норм (ст. 188 ГК України, ч. 2 ст. 651, ч. 2 ст. 649 ЦК України).

Господарські договори, укладання, зміна та розірвання котрих можливі у судовому порядку, деякі автори розглядають як одну з груп загальної системи договорів. Такий підхід підтверджує ве­лику значущість судової юрисдикції у господарській діяльності підприємств, установ та організацій. І хоча процесуальне законо­давство (п. 1 ч. 1 ст. 12 ГПК України) передбачає можливість су­дового захисту у випадках розв'язання договірних спорів, госпо­дарська судова юрисдикція розповсюджується також на перед- договірні спори, тобто до виникнення договірних правовідносин.

4. правове регулювання та особливості вирішення спорів стосоно визнання права власності на об'єкти інтелектуальної власності

Інтелектуальна власність — це права на результати розумової діяльності людини в науковій, художній, виробничій та інших сферах, які є об’єктом цивільно-правових відносин у частині права кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, які, будучи благом нематеріальним, зберігаються за його творцями і можуть використовуватися іншими особами лише за узгодженням з ними, крім випадків, зазначених у законі. 

Спори про визнання результату інтелектуальної діяльності об’єктом промислової власності:

- пов’язані з відмовою у видачі патенту

-за запереченнями третіх осіб про видачу патенту

-про визнання патенту недійсним

Право інтелектуальної власності становлять:

1. особисті немайнові права інтелектуальної власності

2. майнові права інтелектуальної власності.

 Особистими немайновими правами інтелектуальної власності є:  

1. право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єкта права інтелектуальної власності;

2. право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності;

3. 3) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

4.  Майновими правами інтелектуальної власності є:

5. 1) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

6. 2) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності;

7. 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;

8.  4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

9.  До об'єктів права інтелектуальної власності належать:

10. Авторські права:

• літературні та художні твори;

• комп'ютерні програми; 

• компіляції даних (бази даних);

Суміжні права:

• виконання; 

• фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; 

Промислова власність:

• наукові відкриття;

• винаходи, корисні моделі, промислові зразки;

• компонування (топографії) інтегральних мікросхем;

• раціоналізаторські пропозиції;

• сорти рослин, породи тварин;

• комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення 

• комерційні таємниці.

Нормативно-правове регулювання даних нематеріальних активів:

• Паризька конвенція про охорону промислової власності

• Женевська конвенція про авторське право

• Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності

• Книга 4 Цивільного кодексу України

• Господарський кодекс України

Закони України:

• «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі».

• «Про охорону прав на промислові зразки».

• «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг».

• «Про охорону прав на зазначення походження това­рів».

• «Про авторське право і суміжні права».

• «Про охорону прав на сорти рослин».

Особливості спорів:

1. Значний обсяг нормативно-правового регулювання

2. Необхідність врахування норм міжнародних документів

3. Розглядаються господарським судом за місцем вчинення порушення (частина четверта статті 16 ГПК)

4. У випадку якщо відповідачем або одним з відповідачів у справі виступає Державна служба інтелектуальної власності України, то справа в будь-якому разі відповідно до частини п'ятої статті 16 ГПК підлягає розгляду господарським судом міста Києва, оскільки названа Державна служба є центральним органом виконавчої влади. Державна служба інтелектуальної власності України повинна залучатися Відповідачем у спорах про визнання свідоцтва на зареєстрований знак недійсним, як орган, на який покладено повноваження щодо видачі свідоцтв на знаки для товарів і послуг.

5. В порядку господарського судочинства захищаються лише майнові права, немайнові права інтелектуальної власності – лише в рамках цивільного судочинства.

5ОСНОВА ЗАДАЧИ

. справи щодо укл,зміни,розірв і прип госп договорів:види спорів, порядок вирішення,правова регламент.

Відповідно до ст. 181 ГК України господарський договір за за­гальним правилом викладається у формі єдиного документа, під­писаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефоно­грамами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до ви­конання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні ви­моги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Так, згідно зі ст. 186 ГК України не допускається укладання у спро­щений спосіб організаційно-господарських договорів (ст. 176 ГК України).

Власне процедура укладення господарського договору розгля­дається у частинах 2—8 ст. 181 ГК України. Так, проект госпо­дарського договору може бути запропонований будь-якою зі сто­рін. У разі, якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір (підписує, ставить відбиток печатки) і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у 20-денний строк після одер­жання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов до­говору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у 20- денний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов' язана протягом 20 днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою сторо­ною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіж­ності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).

Розрізняють конкурентні та неконкурентні способи укладення господарських договорів.

Конкурентними способами укладення господарських договорів є: торги (аукціони, тендери);

Договір може бути змінений чи розірваний за вимогою однієї зі сторін господарського договору у випадках суттєвого пору­шення його другою стороною і в інших випадках, встановлених договором чи законом. Суттєвим порушенням чинне законодав­ство визнає таке порушення договору, коли внаслідок заподіяної ним шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Ініціатор зміни чи розірвання договору надсилає відповідну пропозицію іншій стороні. Сторона договору, яка одержала про­позицію про зміну чи розірвання договору, у 20-денний строк пі­сля одержання пропозиції повідомляє другу сторону про резуль­тати її розгляду.

У разі, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірван­ня) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторо­на має право передати спір на вирішення суду.

У разі розірвання господарського договору за вимогою будь- якої із сторін господарський суд визначає наслідки розірвання договору, виходячи із необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з частковим вико­нанням даного договору.

Зміна господарського договору у зв'язку із суттєвими змінами обставин допускається за рішенням господарського суду у винят­кових випадках, якщо розірвання договору суперечить суспіль­ним інтересам чи спричинить для сторін шкоду, яка значно пере­вищує витрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

У разі зміни чи розірвання господарського договору госпо­дарські зобов'язання змінюються чи припиняються з моменту досягнення згоди про зміну чи розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або не обумовлене характером його зміни.

Білет 7

1. Досудове врегулювання спору

2. Судові витрати у третейському судочинстві

3. Юридична природа арбітражної та третейської угоди

4. Спори про уклад, зміну, викон та розірв договорів: види, правова регламентація та

шляхи вирішення

1.Досудове врегулювання господарських спорів являє собою систему заходів, що здійснюються організаціями, іншими суб єктами господарювання, майнові права яких порушено, з метою безпосереднього вирішення конфлікту (спору) до звернення у господарський суд. Сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарських спорів за домовленістю між собою (ст. 5 ГПК). Метою досудового врегулювання господарських спорів є усунення або запобігання негативного впливу на господарську діяльність з боку контрагентів. За загальним правилом, передбаченим ч. 1 ст. 6 ГПК України, підприємства та організації, які порушили майнові права і законні інтереси інших підприємств і організацій, зобов язані поновити їх, не чекаючи пред явлення претензії. Підприємства та організації, чиї права і законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав та інтересів, звертаються до нього з письмовою претензією. Претензія як матеріально-правова вимога одного з учасників спірного правовідношення до іншого являє собою засіб урегулювання конфлікту самими сторонами без втручання інших осіб із боку держави (у вигляді господарського суду). Частиною 2 статті 6 ГПК України встановлено вимоги щодо змісту претензії. У претензії зазначаються: повне найменування і поштові реквізити заявника претензії та підприємства чи організації, яким претензія пред являється, дата пред явлення і номер претензії; обставини, на підставі яких пред явлено претензію; докази, що підтверджують ці обставини; посилання на відповідні нормативні акти; вимоги заявника; сума претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці; платіжні реквізити заявника претензії; перелік документів та інших доказів, що додаються до претензії. До претензії про сплату грошових коштів може додаватися платіжна вимога-доручення на суму претензії. Документи, що підтверджують вимогу заявника, додаються в оригіналах чи належним чином засвідчених копіях. Документи, що знаходяться в іншої сторони, можуть не додаватися до претензії, із зазначенням про це в претензії. Право на пред явлення претензії є суб єктивним правом особи, але якщо претензія вже заявлена до підприємства, обов язком господарюючого суб єкта стає розглянути її у встановлені строки і дати на претензію письмову відповідь. Законодавством встановлено загальні та спеціальні строки розгляду претензії. Частина 1 статті 7 ГПК України встановлює загальний строк: претензія підлягає розгляду в місячний строк, який обчислюється з дня одержання претензії. Частина 2 цієї статті встановлює спеціальний строк: у випадках, якщо обов язковими для сторін правилами або договором передбачено право перепровірки забракованої продукції (товару) підприємством-виготовлювачем, претензії, пов язані з якістю і комплектністю продукції (товарів), розглядаються протягом двох місяців. Якщо претензію відхилено або частково, заявникові мають бути повернуті оригінали документів, одержаних із претензією, а також надіслані документи, що обґрунтовують відхилення претензії, якщо їх немає в заявника претензії. Відповідь на претензію підписується повноважною особою підприємства чи організації або їх представником і надсилається рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку.