3. Справи підвідомчі мкас. Зовнішньоекономічний контракт як об'єкт господарського спору

Ст1 ЗУ" Про МКАС"

2. До міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися: 

спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном, а також 

спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об'єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб'єктами права України. 

3. Для цілей пункту 2 цієї статті, якщо: 

- сторона має більше ніж одне комерційне підприємство, комерційним підприємством вважається те, яке має найбільше відношення до арбітражної угоди; 

- сторона не має комерційного підприємства, береться до уваги її постійне місце проживання.

Під час звернення суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності (далі – ЗЕД) до арбітражного (третейського) суду за вирішенням спору та в процесі розгляду справи виникають практичні питання, які мають суттєве значення для прийняття спору арбітражним судом до розгляду, подальшого вирішення його по суті, а також для юридичного захисту прав суб’єктів ЗЕД. Найчастіше вони пов’язані з арбітражною угодою (арбітражним застереженням), яка, з одного боку, є підставою для розгляду спору в арбітражному суді, а з іншого – визначає його компетенцію щодо цього.

Причини їх виникнення полягають у:

• недбалому ставленні сторін до укладання та змісту арбітражної угоди;

• включенні до арбітражної угоди умов, які можуть ускладнити прийняття арбітражним судом справи до розгляду або спричинити в подальшому оскарження прийнятого рішення;

• непередбаченні правових наслідків у разі правонаступництва. 

Цей перелік не є вичерпним.

Питання, що з’являються у зв’язку з цим, стосуються змісту, форми та предмета арбітражної угоди, її дійсності, наявності та чинності (у тому числі у випадку правонаступництва), їх впливу на визначення компетенції арбітражного суду.

Причини, які породжують ці питання, у більшості випадків полягають у неналежному ставленні сторін до укладання арбітражної угоди. Урезультаті арбітражні угоди, що укладаються сторонами, можуть мати недоліки, скажімо, неточність (неправильність) назви арбітражного суду, неоднозначність формулювання положень арбітражної угоди тощо. У зв’язку з цим виникають ситуації, за яких одна із сторін стверджує дійсність, наявність, юридичну силу арбітражної угоди та, відповідно, компетенцію арбітражного суду, а інша – заперечує проти цього. Інакше кажучи, існує різне ставлення сторін до арбітражної угоди. 

Своє ставлення до арбітражної угоди сторони можуть реалізувати за допомогою таких інститутів як відвід арбітражного суду за непідсудністю та відвід державного суду за непідсудністю.

Арбітражний суд сам може прийняти рішення щодо своєї компетенції (принцип “компетенції компетенції”). Однак вирішальне слово матиме державний суд. Такого підходу дотримується законодавство інших країн. На його користь висловлюються різні зарубіжні автори у своїх наукових працях. Так, один із них зазначає: “…арбітри мають компетенцію вирішувати питання своєї компетенції (принцип Kompetenz-Kompetenz); також цілком зрозуміло, що висновок арбітрів стосовно цього питання може бути переглянутий загальним судом упроцесі визнання чи скасування рішення. Остаточне слово щодо питання компетенції арбітражного суду належить державним судам” (Tibor Varady John J.Barcelo, Arthur T. Von Mehren International commercial arbitration. American casebook series.Westgroup.St.Paul, Minn., 1999.– P.85).