Як допомогти дитині перенести втрату близької людини

Дитину в будь-якому віці може спіткати втрата близбких людей. Батькам дуже хотілося б уберегти дітей від важких переживань. Але, на жаль, це не завжди можливо. Життя іноді не шкодує навіть найменших.

Коли дитина втрачає когось і переживає горе, дорослі поруч із нею почуваються безпорадними, наляканими, розгубленими.

Ми поговоримо про те, що можуть зробити дорослі, щоб допомогти дитині пережити горе, щоб ситуація втрати не стала травмою на все життя, як можна бути чесним і щирим із дитиною та водночас максимально дбайливим, що важливо чути і знати дитині, яка переживає втрату.

Приходять до вас друзі і знайомі, підтримують, висловлюють співчуття, просто розмовляють і згадують того, хто пішов. І можливість пам’ятати й бачити, що інші пам’ятають дорогу тобі людину, цінують і, як і раніше, люблять, переживають разом із тобою, допомагає впоратися з розпачем.

Утрату різні люди переживають по-різному: деякі цілком занурюються у свої почуття, сприймаючи втрату близької людини як кінець власного життя. Для них світ втрачає кольори, усе здається безглуздим, вони не можуть попрощатися і змиритися; інші, навпаки, намагаються робити вигляд, що нічого не відчувають, що життя не змінилося. Вони заганяють всередину свої переживання, горе, страхи, біль. Це – крайнощі в переживанні втрати.

Донька, у якої помер батько, всіляко намагається бути мужньою та не показувати своє горе матері. Їй здається, що матері набагато важче, і тільки своїм спокоєм, стримуванням сліз і болю вона зможе підтримати матір. Через це донька сама опиняється на межі нервового зриву. Емоції, що не знаходять виходу, переповнюють її. І мати теж намагається стримуватися, щоб не зруйнувати спокій доньки. Кожна з них, намагаючись уберегти іншу, залишається зі своїм горем наодинці, не дає йому ніякого виходу.

Спробуємо зрозуміти, які події можуть викликати почуття горя в дитини. Звичайно, у чомусь сприйняття горя дорослого і дитини дуже схожі. Горе — це, насамперед, смерть близьких чи їхня важка хвороба, особливо важливих для дитини людей (батько, мати, брат, сестра, бабуся, дідусь).

Водночас дитина може переживати з інших причин: втрата домашньої тварини, розлучення батьків, коли один із них залишає сім’ю. Поламалася улюблена іграшка, чи вирвали зуба, чи мама вчасно не прийшла забрати із садочка, чи стався конфлікт з другом, чи дитина переїхала зі звичного місця проживання — усе це теж може спричинити смуток дитині.

Важливо ставитися серйозно і уважно до переживань дитини. Говоріть їй, що розумієте, що їй сумно, що вам теж бувало сумно, коли ви щось втрачали. Давайте їй час і можливість посумувати, поплакати, позгадувати, попрощатися з тим, кого (або що) вона цінувала і кого (або чого) вже нема.

Якщо горе відчувають батьки

У багатьох родинах з дітьми намагаються не говорити про втрату і про свої переживання з приводу цього. Дорослі вважають, що якщо дитина не бачитиме їхніх переживань, сліз, то і сама хвилюватиметься менше. Але усе не так просто.

Діти мають унікальну чутливість, що іноді вражає нас, дорослих.

Поміркуємо над тим, що переживає дитина, якщо батьки пригнічені, сумують, але не кажуть їй про це і не пояснюють причину своїх почуттів. Дитина ніби «втрачає» дорослих. Вона починає робити свої припущення.

Іноді ці фантазії далекі від реальності й гірші за неї! Дитина може думати, що винна в чомусь, що батьки переживають через неї, саме через неї трапилося щось погане, що батьки нею незадоволені, вона позбавилася їхньої любові.

Якщо ви не готові чи не хочете говорити дитині про подію, через яку ви сумуєте, постарайтеся хоча б пояснити дитині і скажіть: “Мені зараз сумно. Так буває. Але ти в цьому не винний(на). Я люблю тебе.”

Якщо вмирає близька людина

Як пояснити дитині, що відбулося? Чи варто взагалі казати про це маленьким дітям?

Ви можете просто сказати дитині про те, що ця людина померла, але повіинні бути поруч із дитиною в цей час і відповідати на її запитання.

Часто батьки запитують, чи брати дитину на поховання, чи надати їй можливість попрощатися.

На наш погляд, дитину вже із шестирічного віку можна повести на поховання. Не варто водити її на поховання незнайомих їй людей. Але якщо це дідусь чи бабуся, хтось із близьких родичів, із якими у дитини були близькі стосунки, то важливо, щоб дитина мала можливість попрощатися з цією людиною.

Важливо, щоб поруч із дитиною був хтось із батьків, з ким дитина почувалася б безпечно.

Не варто пропонувати і, тим більше, змушувати дитину поцілувати покійного. Це занадто велике потрясіння для дитини. Ви можете поговорити з дитиною про ту людину, яка померла.

Тому вам, дорослим, треба бути уважними.

Якщо ви бачите, що поведінка дитини змінилася, це означає, що дитина ще переживає через втрату. Тоді варто допомагати їй прожити цю ситуацію.

Але якщо ви не спостерігаєте змін у поведінці дитини, не варто акцентувати її увагу на втраті: ваша дитина впоралася з цією складною ситуацією сама.