1. Сучасна українська поезія: стан, проблеми та перспективи розвитку (огляд).

Сучасна українська література  — українська література останніх десятиліть, створена сучасними письменниками. У науковій літературі точно не зазначено, від якого моменту українську літературу слід вважати сучасною. Утім, під поняттям сучасна українська література найчастіше розуміють сукупність художніх творів, написаних від часу здобуття Україною незалежності в 1991 році й дотепер. Таке розмежування зумовлене відмиранням після 1991 року загальнообов'язкового для митців СРСР стилю соціалістичного реалізму та скасуванням радянської цензури. Принципові зміни в українській літературі відбулися ще в роки Перебудови (1985) і особливо після Чорнобильської катастрофи (1986)^]. Деякі дослідники вважають, що сучасна українська література починається від 1970-х років після покоління шістдесятників.

Унаслідок більшої свободи, відкритості українського суспільства до іноземних впливів та значно ширших контактів з літературами інших країн сучасна українська література здебільшого відрізняється від радянської та класичної зверненням до досі заборонених тем (Голодомор, сексуальність, наркотики, девіантна поведінка і т. д.), використанням нових стилістичних прийомів (постмодернізму, неоавангарду, уживання нецензурної лексики та суржику), різноманітністю та змішанням жанрів, своєрідною епатажністю, а також осмисленням соціальних проблем та історичної пам'яті. Термін «сучасна українська література» часто скорочується як «сучукрліт» або «укрсучліт».

Відомі сучасні українські поети: Грицько Чубай, Олег Лишега, Віктор Неборак, Василь Герасим'юк, Ігор Римарук, Петро Мідянка, Іван Малкович, Оксана Забужко, Юрій Андрухович, Кость Москалець, Павло Вольвач, Володимир Цибулько, Ігор Павлюк, Сергій Жадан, Галина Крук, Мар'яна Савка, Маріанна Кіяновська, Андрій Бондар, Остап Сливинський, Дмитро Лазуткін, Олег Коцарев, Богдана Матіяш, Павло Коробчук, Ірина Шувалова, Андрій Любка, Лесь Белей, Катерина Бабкіна.

Існували також інші андерґраундні літературні середовища, представники яких стали основою для виникнення сучасної літератури. До таких належали передовсім Київська школа поезії, середовище львівського самвидавівського часопису «Скриня» (Григорій Чубай, Олег Лишега, Микола Рябчук, Віктор Морозов, Роман Кісь, Орест Яворський), окремі поети-дисиденти такі, як Ігор Калинець. Авторів «київської іронічної школи» (В. Діброва, Б. Жолдак, Л. Подерев'янський) вважають попередниками українського постмодерну.

До постшітсдесятників відносять представників Київської школи поезії. Це покоління письменників також називають «витісненим поколінням» оскільки публікація творів авторів була практично повністю зупинена цензурою. Постшістдесятники та сімдесятники дистанціювалися від політики у своєрідну внутрішню еміграцію, їхня творчість позначена філософським заглибленням у себе, що відбувалося на фоні посилення цензури за часів Брежнєва. Автори цього покоління орієнтувалися на європейську естетичну традицію, а не на соцреалізм. Сімдесятники народжені між 1939 та 1953 р.. Сімдесятники, які не друкували своїх творів і лишалися в андерґраунді, представлені в основному львівським середовищем знайомих поета Григорія Чубая.

Поети

В. Голобородько, В. Кордун, В. Рубан, М. Воробйов, М. Саченко, Г. Чубай, О. Лишега, М. Рябчук

Вісімдесятники почали публікуватися за умов уже послабленої цензури в другій половині 1980-х років. Вони не були соціально ангажованими і мали тенденцію до іронічного та меланхолійного ставлення до життя. Вісімдесятники були провокаційним поколінням з перевагою індивідуалізму над колективізмом у поглядах. Вісімдесятники народжені між 1949 та 1965 р.

Поети

В. Неборак, І. Римарук, В. Герасим'юк, О. Забужко, Л. Таран, Н. Білоцерківець, Ю. Андрухович, О. Ірванець, К. Москалець, Г. Петросаняк, І. Малкович, П. Мідянка, В. Цибулько, І. Лучук, Н. Гончар

Покоління дев'ятдесятників чи не вперше в історії української літератури творило в умовах свободи від державної цензури. Дев'ятдесятники, твори яких часто відзначені зневірою в національній ідеї та людині взагалі, розвинули велике стилістичне різноманіття в літературі в час посткомуністичних трансформацій. Дев'ятдесятники народжені між 1964 та 1977 р.^[35]. Між поколіннями шістдесятників та дев’ятдесятників існував ідейний конфлікт: в той час коли для перших соціальна ангажованість та певна месіанська роль письменника були цінними, другі відкидали це на користь герметичної літератури та стилістичних експериментів.

Поети

М. Савка, С. Жадан, І. Андрусяк, П. Вольвач, М. Кіяновська, І. Павлюк, І. Ципердюк, В. Махно, А. Бондар, Р. Скиба

Двотисячники народжені між 1978 та 1988 роком. Двотисячники часто добивалися популярності епатажними акціями та активною промоцією себе у медіа та публічному просторі. Для творів цього покоління характерне відчуття відірваності від цінностей попередників внаслідок недовіри до культури батьків, вихованих у тоталітарному суспільстві. Ознакою двотисячників є також літературний аутизм, тобто написання творів передовсім для власного кола знайомих.

Поети

К. Бабкіна, С. Богдан, А. Бондар, Б.-О. Горобчук, Я. Гадзінський, П. Коробчук, С. Жадан, М. Кіяновська, О. Коцарев, Г. Крук, Д. Лазуткін, А. Малігон, О. Мамчич, Б. Матіяш, С. Поваляєва, М. Савка, О. Сливинський, Ю. Стахівська, О. Степаненко, стронґовський, В. Черняхівська, І. Шувалова, Л. Якимчук