1.3. Принципи та методи дослідження соціальної роботи центрів соціальних служб із багатодітними сім’ями

Соціальні процеси передбачають собою взаємодію великих мас людей, вони мають різноманітні прагнення, зв’язки та інтереси, розмаїття яких дуже велике. Пізнання навколишньої дійсності, накопичення досвіду і знань збагачують принципи та методи проникнення людини у різні сфери життя.

Підґрунтям, на яке має спиратись кожен дослідник – знання загальнонаукових принципів соціальної роботи. Соціальна робота з сім’єю регулюється поєднанням загальних і специфічних принципів.

Провідним принципом будь-якого дослідження – принцип об’єктивності. Він проявляється у всебічному врахуванні факторів, які породжують те чи інше явище, у знаходженні адекватних дослідницьких підходів та засобів, що дозволяють отримати істинне знання про об’єкт. Цей принцип передбачає виключення можливості застосування суб’єктивізму, однобічності та упередженості у підборі та оцінці фактів [6, с. 111].

У широкому соціологічному аспекті принцип об'єктивності припускає об'єктивний підхід до проблем сім'ї на теоретичному й державно-організаційному рівнях. Нині соціальна робота в країні характеризується відсутністю об'єктивного підходу до офіційної фіксації кризи сім'ї як соціальної проблеми, що, у свою чергу, заважає мобілізації суспільно-державних ресурсів на її розв'язання.

У вузькому розумінні принцип об'єктивності вимагає від фахівця, який

надає допомогу сім'ї, подолання всіх проявів аберації (перекручувань у результатах соціального спостереження й технологічного вибору), що виявляються в результаті дії чинників, унесених самим соціальним працівником [39].

Принцип об’єктивності потребує обґрунтованості вихідних даних, логічності дослідницьких дій, їх послідовності та на цій основі через достовірні акти досягнення достовірних висновків. Ефективність принципу об’єктивності у значні й мірі залежить від того, наскільки досліднику вдалося виділити й оцінити всі можливі варіанти рішення, виявити всі точки зору на питання, що досліджується [6].

Принцип системності. За цим принципом, сім’я – це органічна єдність, що становить складну систему структурних елементів і функціональних взаємодій. Тому, вичленовуючи для розв’язання того чи іншого спеціального завдання щодо впливу на сім’ю той або інший відокремлений елемент цієї системи, варто пам’ятати, що таке вичленовування є умовним і тимчасовим і служить для конкретних цілей згідно з визначеною потребою.

Цілісність сім’ї не є статичною, вона динамічна. Активність сім’ї залежить від типу її структуроутворюючих зв’язків, що мусить знати і враховувати практичний соціальний працівник у своїй діяльності х сім’єю. Так, солідарна сім’я, що володіє високим рівнем організації, як правило, гнучко реагує на суспільні сплески й переструктурується відповідно до нових вимог, не втрачаючи глибини та якості зв’язків. Дезорганізована сім’я має зв’язки «на межі розриву», що при слабкій зміні залишаються конфліктними, а при сильній розриваються. Псевдосолідарна сім’я відрізняється жорстокістю своїх стосунків, за яких члени сім’ї «липнуть» одне до одного, хоча це функціонально неефективно й психологічно болісно. Потенціал адаптивності такої сім’ї відносно невисокий.

Сім’я – це також система по задоволенню життєвих та емоційних потреб (у захисті, визнання, належності) своїх членів. Якщо істотні проблеми сім’ї систематично не задовольняються, відбувається дезорганізація сім’ї або хоча б деяких її зв’язків. За винятком ряду екстремальних ситуацій, зовнішні чинники впливу на сім’ю здійснюють прямий вплив на її стабільність порівняно з внутрішніми причинами. Соціальний працівник має враховувати той факт, що зміна в статусі, характері, засіб взаємозв’язку в одному елементі сім’ї викликає відповідну трансформацію в інших. Тому сама методика впливу на сім’ю має бути системною, тобто містити сукупність системних методів і дослідницьких процедур, адекватних визначеним сторонам і зв’язкам процесу життєдіяльності сім’ї та її конкретних проблем.

Фамілецентристський принцип (або принцип фамілієцентризму) потребує, щоб у процесі організації соціальної роботи на всіх її рівнях права та інтереси сім’ї стояли на першому місці, маючи пріоритет перед правами та інтересами держави, товариства. Ті або інші політичні, економічні соціальні заходи й рішення позначаються на житті сім’ї опосередковано. Соціальна ж робота с сім’єю – це система безпосередньої допомоги, коли суспільний ефект її позначається, насамперед, на зміні соціального самопочуття сім’ї й лише опосередковано – на демографічних, економічних і тому подібних наслідках.

Наслідування принципу фамілієцентризму ставить актуальне питання про співвідношення прав сім’ї і прав особистості в сім’ї. У цьому розумінні сім’я – не сукупність суверенних особистостей, а якась нова якість. Можна припустити, що ця нова якість характеризує шлях перетворення кожного члена сім’ї «із мети для себе» в «мету для всіх».

Одним із найважливіших є принцип історизму. Принцип лежить в основі всіх наук про суспільство, людину й механізми їх взаємодії. Це принцип, який потребує будь-яку історичну подію вивчати в розвитку з врахуванням конкретної ситуації. Обов'язковим завданням вченого - перебудувати визначені раніше дані у галузі свого дослідження ще до початку експерименту. Пошуки аналогічних досліджень у минулому, використання методики чи окремих способів їх організації або показників і критеріїв дають ученому можливість будувати порівняння, аналогії, бачити найбільш істотні й стійкі зв'язки досліджуваного явища протягом тривалого часу, виявити тенденції, зміни педагогічних процесів, явищ.

Важливим принципом вважається принцип провідної ролі практики. Сприймаючи практику, як свідому діяльність людини з перетворення природи й суспільства, фундаментальний критерій відображення дійсності, ми маємо констатувати, що науково-дослідні роботи, які пов’язані з практикою, перевірені практикою, більш ефективно розв’язують наукові проблеми, особливо у такій галузі, як соціальна робота. Все це дає підстави стверджувати, що практика є основою розвитку пізнання [6].

Доцільно зазначити, що важливе місце в організації та проведенні соціальної роботи належить цілісній системі методів, які є специфічним інструментарієм науково-практичних знань.

Грецьке слово «метод» означає шлях, спосіб пізнавальної, практичної діяльності людей. Метод розглядають як сукупність підходів, прийомів, операцій практичного чи теоретичного засвоєння дійсності [7, с 74]. Нині під методом розуміють найкоротший шлях досягнення оптимальних результатів, що відповідають поставленим цілям.

Методи, які використовуються у роботі з багатодітними родинами класифікуються на декілька видів: теоретичні методи - теоретичний аналіз літератури з проблеми дослідження, системний аналіз; емпіричні методи – педагогічний експеримент, анкетування, інтерв’ю.

Теоретичний аналіз літератури з проблеми дослідження – є найважливішим методом дослідження, з нього починається будь-яка робота. Він передбачає собою опрацювання літературних джерел та накопичення значної кількості різноманітної інформації. Не менш важливим з методів дослідження роботи з багатодітною родиною є системний аналіз. Цей метод являє собою послідовність дій з установлення зв’язків між елементами досліджуваної системи.

Емпіричні методи застосовуються для вивчення і узагальнення досвіду соціально-педагогічної роботи з багатодітною родиною. Педагогічний експеримент має на меті вивчення зв’язків у педагогічних явищах, він припускає моделювання педагогічного явища й умов його перебування. Цей метод використовується для встановлення реального стану справ в родині й перетворює, ціле спрямовує, організовує розвиток членів родини. Анкетування – є важливим способом дослідницької роботи. Цей метод використовується письмово, для швидкого та загального збору матеріалу. Після збору матеріалу відбувається визначення характеру інформації, яку треба негайно перевірити, складається план подальших дій й подальше реагування. Під час інтерв’ю дослідник озвучує загальні, підготовані питання й відкрито їх записує. Під час використання цього методу може виникнути проблема, що дорослі і діти намагаються виглядати кращими перед іншими, а тому може знизитись вірогідність інформації.

Отже, знання навколишньої соціальної дійсності – найважливіше знаряддя практичного впливу на неї. Істотними компонентами системи елементів наукової теорії є наслідки, що витікають із закономірностей та принципів і відображені у методах, технологічних алгоритмах і прийомах. Вони дозволяють розв’язувати проблемні ситуації і практичні завдання. Принципи та методи дослідження соціальної роботи вивчались багатьма вченими, вони орієнтовані на розгляд системи соціального обслуговування, спрямовані на забезпечення управління, досягнення проміжних й кінцевих цілей соціальної роботи.

Підводячи підсумки першого розділу, вважаю за необхідне зазначити, що актуальною соціальною проблемою сучасного українського суспільства є соціальна робота з багатодітними родинами.

Багатодітна родина відноситься до соціально уразливої категорії, тому робота з даною категорією потребує до себе досить багато уваги й індивідуального підходу до кожного її члена. Дослідженням роботи з багатодітною родиною займалося багато вчених і дослідників. Ця тема приваблює своєю неоднорідністю, розбіжністю поглядів щодо її існування.

Під час соціальної роботи з сім’єю використовується спеціальна термінологія, що виокремлює соціальну роботу серед інших наук, дозволяє повноцінно, ефективно працювати з різними категоріями сімей. Розуміння термінології та вміння її застосовувати є ознакою професіоналізму.

Використання під час соціальної роботи системи загальноприйнятих принципів та методів дозволяє докорінно вивчити проблеми родини, потреби та в повному обсязі їх вирішувати. Використання принципів і методів полягає в тому щоб за допомогою них досягнути особистісних змін задля досягнення відповідності між станом індивіда й вимогами навколишнього середовища, або у впливі на зміну умов оточення з тим, щоб соціальне і фізичне середовище якомога більше відповідало правам, потребам і життєвим цілям особистості.