103.Соціальна держава, її ознаки і функції.

Соціальна держава — це держава, політика якої спрямована на створення умов, що забезпечують гідне життя та вільний розвиток людини.

Соціальною може бути тільки держава, що має високий, г рівень економічного розвитку, причому в структурі економіки має бути врахована соціальна орієнтація держави. , У зв'язку з цим момент реального виникнення соціальних ' держав слід віднести до 60-х pp. XX ст., що пов'язано зі . встановленням відповідальності держави за надання кожному громадянину прожиткового мінімуму.

Проведення державою соціально орієнтованої політики є важким процесом через необхідність враховувати суперечливі цілі, що майже виключають одна одну: ефективний розвиток економіки та досягнення соціальної справедливості, згладжування соціальної нерівності.

Ознаки соціальної держави:

1) могутній економічний потенціал, що дає змогу здійснювати заходи із перерозподілу доходів, не ущемлюючи істотно становища власників;

2)соціально орієнтована структура економіки, що виявляється в існуванні різних форм власності зі значною часткою власності держави в потрібних галузях господарства;

3)яскраво виражена соціальна спрямованість політики держави, що виявляється в розробці різноманітних соціальних програм і пріоритетності їх реалізації;

4)наявність у держави цілей встановлення загального блага, утвердження в суспільстві соціальної справедливості, забезпечення кожному громадянину гідних умов існування, соціальної захищеності, рівних стартових можливостей для самореалізації особи. Нерідко соціальна орієнтованість держави закріплюється конституційно (наприклад, в конституціях ФРН, України);

5)наявність розвиненого правового регулювання в соціальній сфері (з виділенням галузей трудового права,права соціального забезпечення, медичного права тощо).

Соціальній державі властиві всі традиційні функції, зумовлені її природою держави як такої, але вони немовби заломлюються через призму цілей та завдань соціальної держави. В рамках соціальної функції можна виділити такі її різновиди:

1)підтримка соціально незахищених категорій населення (через систему пенсій, соціальних виплат і допомоги);

2)створення можливостей для вільної реалізації трудового та інтелектуального потенціалу громадян держави;

забезпечення трудової зайнятості населення та боротьба з безробіттям;

3)охорона праці та здоров'я людей;

4)підтримка сім'ї, материнства, батьківства і дитинства;

5)згладжування соціальної нерівності шляхом перерозподілу доходів між різними соціальними верствами через оподаткування, державний бюджет, спеціальні соціальні програми;

6)заохочення добродійної діяльності (зокрема шляхом надання податкових пільг підприємницьким структурам, що здійснюють добродійну діяльність);

7)турбота про збереження соціального миру в суспільстві, зокрема через систему соціального партнерства;

8)участь у реалізації міждержавних соціальних програм, розв'язанні загальнолюдських проблем.

104. Правова держава та верховенство права.

Правові засоби обмеження держави та питання забезпечення відповідності українського законодавства чинній Конституції України не можуть не хвилювати широкі кола вітчизняних науковців та юрисгів-практиків. Помітні соціально-політичні зміни періоду української незалежності вплинули на розвиток юридичної думки, на розробку нових, концептуальних підходів до розуміння конституційного права, природи та значення Конституції України, ролі контрольних механізмів щодо її реалізації, місця держави у стосунках з людиною, значення принципу обмеженого правління, а також принципу верховенства права та правової держави.

Ми не залишаємося осторонь від країн Центральної та Східної Європи, які також обрали шлях демократичного розвитку для забезпечення пріоритету загальнолюдських цінностей у діяльності державних органів та їх посадових осіб. Принцип верховенства права та правової держави, «в якій юридичними засобами реально забезпечено максимальне здійснення, охорону і захист основних прав людини»1, практично втілились у тексті чинної Конституції України.

Це символізує новий якісний підхід до проблеми використання права у процесі побудови держави, в якій права й свободи людини та їх гарантії визначають зміст та спрямованість її діяльності (частина друга статті 3 Конституції України). Зв'язаність діяльності держави цими правами традиційно становить основу принципу верховенства права, закріпленого у статті 8 Конституції України. Тому в межах цього дослідження варто зупинитися на визначенні термінів верховенство права та правова держава як політико-правової основи конституційного судочинства та конституційної юриспруденції.

Термін верховенство права широко вживається в українському законодавстві та міжнародних договорах, стороною яких є Україна. Так, у частині першій статті 8 Конституції України проголошується, що «в Україні визнається і діє принцип верховенства права». Слід мати на увазі, що дія цього принципу в Україні визнавалася і в частині другій статті 1 Конституційного договору між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України від 8 червня 1995 року. Верховенство права є також основним принципом Автономної Республіки Крим згідно з абзацом другим частини першої статті 3 Конституції Автономної Республіки Крим від 21 жовтня 1998 року.

У статті 4 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 року принцип верховенства права, на якому ґрунтується діяльність Конституційного Суду України, визнається у числі інших основних принципів його діяльності, таких як незалежність, колегіальність, рівноправність суддів, гласність, повний І всебічний розгляд справ та обгрунтованість прийнятих рішень. У пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про внесення змін і доповнень у деякі постанови Пленуму Верховного Суду України в цивільних справах» від 25 травня 1998 року, зокрема у Постанову Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення» від 29 грудня 1976 року, рекомендовано в абзаці першому п. 1 перше речення викласти в такій редакції: «Звернути увагу судів на те, що судове рішення є найважливішим актом правосуддя, покликаним забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини, правопорядку та здійснення проголошеного Конституцією принципу верховенства права». На цей принцип посилаються у низці інших постанов Пленуму Верховного Суду України, зокрема у Постанові «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996 року.

Принцип верховенства права покладений також в основу діяльності місцевих державних адміністрацій (стаття 3 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 року). Принцип верховенства права визнаний принципом державної політики у галузі прав людини згідно із «Засадами державної політики України в галузі прав людини», що затверджені Постановою Верховної Ради України від 17 червня 1999 року.

Верховенство права є політичною доктриною, згідно з якою право є засобом для досягнення не будь-яких цілей, проголошених державою, а тільки легітимних, які можуть бути виправдані у вільному демократичному суспільстві. Тут мова йде про органічну характеристику принципу верховенства права, що має бути врахована законодавцем. Оскільки у Великій Британії діє принцип парламентського суверенітету, то суди, на відміну від судів інших європейських країн, не можуть визнати закони нечинними на підставі їх невідповідності цій характеристиці або у зв'язку з порушенням ними прав людини.