16. Форми організації виробництва: натуральне і товарне.

Форма суспільного виробництва - це певний спосіб організації господарської діяльності. Є дві основні форми організації суспільного виробництва: натуральну і товарну. Історично першою формою суспільного виробництва було натуральне господарство.

Рис. 5.12. Основні риси натурального господарства.

Натуральне господарство - такий тип організації виробництва, при якому люди виробляють продукти для задоволення своїх власних потреб, тобто продукти праці не набувають товарної фор ми і призначені для особистого та внутрішнього господарського споживання безпосередніми виробниками.

Поступово на зміну натуральному господарству прийшло товарне виробництво ак розвинутіша і ефективніша форма організації суспільного виробництва.

Товарне виробництво - це така форма організації суспільного господарства, за якої продукти виробляються не для споживання їх виробниками, а спеціально для обміну, для продажу на ринку.

Товарне виробництво на відміну від натурального господарства є не замкнутою, а відкритою економічною формою господарства.

В товарному господарстві між виробниками існують не безпосередні господарські зв'язки, а опосередковані через обмін продуктами їхньої праці як товарами. При цьому виробники є економічно вільними у виборі товарів і партнерів.

Товарне виробництво функціонує і розвивається на засадах таких економічних законів: закону вартості, закону попиту і пропозиції, закону конкуренції, законів грошового обігу та інших.

17. Економічні та неекономічні блага. Товар і його властивості.

Благо - це здатність предметів задовольняти потребам людини.

Економічне благо – це рідкісне обмежене благо – засіб задоволення потреб, що існує в обмеженій кількості. Економічні блага поділяються на товари і послуги, на споживчі (прямі) та виробничі (непрямі).

Неекономічне благо – загальнодоступне благо, яке є в природі в необмеженій кількості.

Товар – це економічне благо, що задовольняє повну потребу людини і використовується для обміну, купівлі-продажу на ринку.

Основні властивості товару: споживна вартість та мінова вартість.

Споживча вартість речі полягає в тому, що вона корисна для людей, задовольняє ті або інші їхні потреби або як предмет особистого споживання, або як засіб виробництва.

Мінова вартість - це властивість товару обмінюватися у відомих пропорціях на інші товари.

Вартість товару - це матеріалізована у ньому суспільна праця товаровиробників.

18. Альтернативні теорії віртості.

Багато західних економістів намагаються пояснювати зміни мінової вартості товарі та їх вартості в цілому співвідношенням попиту і пропозиції. Вони вважають, що коли попит на даний вид товару підвищується, а пропозиція залишається без змін, то мінова вартість зростає. Якщо ж пропозиція перевищує попит, то мінова вартість зменшується. Проте постає необхідність знайти ту об’єктивну основу, що регулює не випадково пропорції під впливом співвідношень попиту і пропозиції, а й закономірні пропозиції обміну товарами. Дана теорія була спробою пов’язати теорію трудової вартості з реальною дійсністю, з ціною і грошима, з ринковими відносинами (Дж.Стюарт, Г.Маклеод).

Інша теорія – теорія витрат виробництва – підтверджувала, що у разі даного співвідношення попиту і пропозиції вартість товару визначається витратами виробництва (Р.Торренс, Дж.С.Мігль, Д.Мак-Куллох).

З теорією витрат виробництва безпосередньо пов’язана теорія трьох факторів виробництва (Ж.Б.Сей). вона вказує на участь у процесі вив-а капіталу, праці і землі. За сучасних умов у процесі виробництва бере участь і четвертий чинник – підприємництво. Найбільш популярною на Заході є теорія граничної корисності (Гоесен, Менгер, Візерк). Суть даної теорії полягає у тому, що вартість товару залежить від важливості і необхідності тієї потреби, яку він задовольняє, за умов його граничної корисності.