Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
НАСТІЛЬНА КНИГА ПРОЦ КЕРІВНИКА.doc
Скачиваний:
6
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
10 Мб
Скачать
☆

3.2.2. Тактика подання прокурором доказів у судовому розгляді кримінального провадження

Участь прокурора в суді, його внесок у правильне вирішення справи визначається не тільки знанням і виконанням процесуальних правил (хоч це і необхідна елементарна умова судочинства), а й значною мірою вмілим використанням заходів і методик доказування в суді, що розроблені правовою наукою та прокурорською практикою.

Тактичні дії та прийоми прокурора у судовому розгляді, які він застосовує в процесі доказування, криміналістична техніка – категорії науки криміналістики і не передбачені нормами процесуального права. Кримінальна процесуальна наука визначає форму, параметри функціонування прокурора – державного обвинувача в судовому процесі відповідно до норм чинного КПК України. Стосовно криміналістичної тактики, то вона відображає зміст його роботи у суді як державного обвинувача, є показником досвідченості, професіоналізму і компетентності прокурора у ретельній підготовці до судового розгляду, ефективному і переконливому доказуванні в суді винуватості особи, застосуванні криміналістичних прийомів з використанням інших наук: психології, медицини, логіки тощо.

Розкриття запропонованої теми передбачає демонстрацію форм взаємозв’язку процесуальних і тактичних аспектів виконання прокурором своїх функцій у судовому провадженні, що вкрай необхідне для практичної роботи в умовах набрання чинності з 20 листопада 2012 року КПК України. У зазначений Кодекс імплементовано міжнародний досвід європейських країн та країн дальнього зарубіжжя стосовно статусу прокурора в суді, порядку здійснення судового провадження, формування кримінального провадження, чіткого визначення функцій процесуальних учасників та багато інших новітніх норм, які докорінно змінюють параметри здійснення прокурором функцій з підтримання державного обвинувачення, та з одного боку, удосконалюють його, з іншого – надають можливість використати додаткові засоби доказування.

Найбільш значущі й характерні:

  1. Обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, стосуються лише обвинувачення (ст. 91 КПК України). Невинуватість особи доказуванню не підлягає, адже відповідно до ч. 1 ст. 17 особа вважається невинуватою, доки її вину не буде доведено в суді і встановлено обвинувальним вироком суду.

  2. Відповідно до ст. 92 КПК України обов’язок доказування обвинувачення покладається на прокурора і слідчого під час досудового розслідування і лише на прокурора у судовому розгляді. У разі відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення кримінальне провадження закривається або набуває статусу приватного.

Якщо обвинувачення є публічним, право потерпілого, сторони захисту подавати докази суду не є їх обов’язком. Особливо це стосується сторони захисту. У статті 17 КПК України, що передбачає презумпцію невинуватості, зазначено, що ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Поняттю суті визначення «поза розумним сумнівом» дається тлумачення в рішеннях Європейського суду з прав людини (наприклад, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Коробов проти України» від 21 липня 2011 року № 39598/03).

Згідно з цим тлумаченням:

  • кожен доказ під час його оцінки може мати певний сумнів, але якщо цей сумнів в межах розумного, можливе ухвалення обвинувального вироку;

  • «розумний сумнів» застосовується при оцінці доказів на ґрунті «співіснування достатньо сильних, чітких і взаємопідтверджуючих висновків чи аналогічних неспростованих презумпцій факту»;

  • «поза розумний сумнів» виникає при оцінці доказів, за якими наявність сумнівів не узгоджується із стандартом доказування.

Отже, в умовах змагальності кожна із сторін, які мають в суді рівні процесуальні права і можливості, а також суд виконують лише свою функцію: прокурор, який став стороною в процесі, доказує вину особи, сторона захисту намагається спростувати докази обвинувачення, а обов’язок суду – надати неупереджену оцінку поданим сторонами доказам та ухвалити рішення. Суд не є стороною у судовому провадженні, не має права збирати докази, але за клопотанням сторін забезпечує можливість їх подання і дослідження у судовому розгляді. В процесі доказування він виконує функцію оцінки представлених сторонами доказів, в тому числі розумності сумніву. Можна зробити висновок, що прокурор в суді – єдиний суб’єкт доказування у кримінальних провадженнях.

3. Змінилися акценти щодо завдання прокурора у судовому розгляді кримінального провадження.

Оскільки тільки прокурор від імені держави має право висунути публічне обвинувачення, з яким звернутися до суду із пропозицією про покарання цієї особи за вчинене кримінальне правопорушення, беззаперечною є його основна роль у кримінальному провадженні в суді, адже він – єдиний ініціатор публічного обвинувачення. Висунуте особі обвинувачення прокурор повинен доказати в суді, має право змінити його, пред’явити додаткове обвинувачення, частково чи повністю відмовитися від підтримання обвинувачення.

Тобто обвинувальна діяльність прокурора в суді – головне і єдине його завдання у судовому провадженні.

Між тим прокурор як публічна особа в судовому кримінальному провадженні не може бути байдужим до можливих порушень прав і свобод учасників процесу. В межах наданих йому повноважень він повинен відповідно реагувати на ці порушення, оскільки їх наявність може свідчити про незаконність ухваленого судового рішення. Однак його правозахисна діяльність в суді є не завданням, а умовою здійснення обвинувальної діяльності, адже при недостатності доказів обвинувачення він зобов’язаний від нього відмовитися.

4. Вимоги КПК України 2012 року змусили змінити погляд на обов’язковість досягнення об’єктивної істини в судовому розгляді кримінальних проваджень, оскільки в Кодексі про неї не згадується. Але і сьогодні багато науковців та практиків підтримують цей постулат, аргументуючи його тим, що в умовах змагальності «правий не той, хто дійсно правий, а той, хто краще докаже».

Між тим в умовах змагального процесу суд постановляє рішення тільки на основі того матеріалу, який представляють сторони, навіть якщо, на думку суду, вони не повністю відображають всіх обставин кримінального провадження. Вважаємо, що в сучасному кримінальному процесі за допомогою доказів не істина встановлюється, а обґрунтовуються певні висновки (в боротьбі тези і антитези).

Об’єктивна істина – прояв публічності, тому опікуватися нею у кримінальному провадженні повинен прокурор. Зрозуміло, що сторона захисту не об’єднана із стороною обвинувачення метою досягнення істини, тому в умовах змагальності не може існувати лише одна об’єктивна істина, бо існує конкуренція істин.

На думку науковців, окрім об’єктивної (процесуальної) істини існує конвенціональна (юридична) істина, яка встановлюється шляхом узгодження в суспільстві певних правил оцінки, що є винятком із загальних норм (наприклад, презумпція невинуватості).

5. Введеним в дію з 20 листопада 2012 року Кримінальним процесуальним кодексом України суттєво змінено порядок кримінального провадження, в тому числі і в суді.

До суду направляється лише обвинувальний акт стосовно особи (у випадках застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру, звільнення особи від кримінальної відповідальності – клопотання). Надсилати матеріали досудового розслідування, окрім зазначених у ст. 291 КПК України, до судового розгляду заборонено (за винятком випадку, коли до суду спрямовується обвинувальний акт з клопотанням прокурора про розгляд провадження щодо кримінального проступку у спрощеному порядку). Обвинувальний акт не містить доказів винуватості особи. Отже, цей Кодекс повною мірою побудований на принципі змагальності процесу – до судового розгляду кримінального провадження суд (судді) завчасно не упереджені жодною стороною щодо уявлення про винуватість особи.

6. Згідно з КПК України суттєво змінилося співвідношення доказів, зібраних на досудовому розслідуванні і досліджених у судовому засіданні.

Особливістю процесу доказування обвинувачення в суді є неможливість, як зазначено в ч. 2 ст. 23 КПК України, визнання судом доказами відомостей, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження (за винятком випадків, передбачених у ст. 225 цього Кодексу).

Суд не має права обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

7. У чинному КПК України містяться норми, що змінили пріоритетність повноважень прокурора в суді. Головним повноваженням прокурора в суді є не лише участь у дослідженні доказів, а передусім – подання суду доказів обвинувачення і їх активне дослідження в процесі судового розгляду. Відповідно до ст. 349 КПК України докази обвинувачення досліджуються в першу чергу. Можна сказати, що прокурор подає суду докази обвинувачення і досліджує їх. Що стосується доказів сторони захисту, то він бере участь у дослідженні цих доказів.

З огляду на те, що Закон (останній абзац п. 4 ст. 291 КПК України) забороняє надання суду до початку судового розгляду інших документів (окрім обвинувального акта, реєстру матеріалів досудового розслідування, цивільного позову і розписок про одержання відповідних документів підозрюваним і в деяких випадках цивільним відповідачем), механізм подання прокурором доказів суду може бути таким:

  • прокурор почергово представляє суду джерела доказів (документи, речі, відомості, іншу інформацію, свідків обвинувачення для допиту);

  • безпосередньо досліджує надану ним інформацію;

  • після дослідження цих доказів стороною захисту і судом, якщо, на думку прокурора, письмова інформація, представлені в суді речі і документи можуть бути оцінені судом як докази, він заявляє клопотання про приєднання їх до обвинувального акта. У Главі 27 «Підготовче провадження» ст. 317 КПК України зазначено порядок формування кримінальної справи (кримінального провадження). Воно здійснюється шляхом долучення до обвинувального акта, клопотань про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру:

  • документів, інших матеріалів, наданих суду під час судового провадження (клопотання про судовий виклик, витребування документів);

  • судових рішень та інших документів і матеріалів, що мають значення для цього кримінального провадження.

У пп. 16.1 наказу № 4гн визначено, що під час вирішення судом питань, пов’язаних з підготовкою до судового розгляду, прокурор має заявляти клопотання, зокрема, про здійснення судових викликів осіб до суду для допиту та витребування речей чи документів, «долучення документів і матеріалів, що мають значення для кримінального провадження».

8. З набранням чинності КПК України змінився погляд і на процес підготовки прокурора до підтримання державного обвинувачення в суді.

Згідно із ст. 37 КПК України прокурор, призначений керівником прокуратури здійснювати повноваження у конкретному кримінальному провадженні, виконує свою функцію від початку (з моменту призначення після реєстрації заяви чи повідомлення про вчинення кримінального правопорушення у Єдиному реєстрі досудових розслідувань) і до кінця. Отже, після виконання обов’язку з нагляду за законністю досудового розслідування у формі процесуального керівництва саме він підтримує державне обвинувачення в суді.

У зв’язку з цим більшість практичних працівників і навіть деякі науковці висловлюють думку, що стадія підготовки прокурора до участі у судовому провадженні не потрібна, оскільки він знайомий з матеріалами досудового слідства і навіть сам їх подає під час розгляду. Така думка хибна, оскільки ознайомлення з матеріалами досудового розслідування та їх конспектування (як це було до набрання чинності КПК України 2012 року) і тоді не охоплювало всю підготовку.

В умовах застосування КПК України в суді утворюється своєрідна психологічна атмосфера: різність інтересів сторін плюс специфічна, особлива роль суду. Судовий розгляд перетворюється у відкриту, тісну взаємодію сторін обвинувачення і захисту. Сторони змушені узгоджувати свою діяльність з можливою (прогнозованою чи ні) реакцією процесуального супротивника в боротьбі за внутрішнє переконання суду. Найбільша ефективність такої роботи полягає в упередженні тактичного замислу супротивника, в застосуванні рефлексивного аналізу, що є основою тактичних прийомів сторін, які змагаються, і розрахований на раптовість.

Етапами рефлексивного аналізу є:

а) аналіз можливих судових ситуацій і прогнозування моделей їх бачення іншою стороною:

  • які знання щодо об’єкта конфлікту має інша сторона;

  • звідки джерело цих знань;

б) оцінка перспектив розвитку ситуації в разі реалізації прокурором певної дії або бездіяльності;

в) у зв’язку з цим обирається найбільш правильна стратегія і тактика поведінки стороною обвинувачення.

Якщо модель поведінки сторони захисту, визначена прокурором, руйнується, його впливові дії на обставини слабшають. Тоді необхідно змінювати тактику.

Отже, підготовка прокурора до підтримання державного обвинувачення необхідна, але вона не повинна обмежуватися тільки знанням матеріалів досудового слідства, а має бути глибокою, розумовою, аналітичною, спланованою і не може не застосувати криміналістичну тактику і методику.

Підсумовуючи викладене, можна дійти висновку, що умовами ефективного застосування прокурором тактичних прийомів у судовому слідстві є:

  • вичерпний аналіз доказового матеріалу перед початком судового розгляду;

  • складання плану тактичних дій у судовому розгляді;

  • прогнозування можливих судових ситуацій і готовність змінити тактику у судовому засіданні;

  • використання всіх відомих і необхідних тактичних прийомів для вичерпного з’ясування обставин правопорушення в усіх слідчих діях в суді;

  • ґрунтовне знання законодавства й досягнень криміналістичної науки;

  • активність, наполегливість, послідовність і логічність в діях прокурора.

Таким чином, криміналістична тактика – це система наукових положень та рекомендації, які розробляються на їх основі з організації і планування досудового розслідування і судового розгляду, визначення поведінки протилежної сторони та конкретних слідчих і судових дій, спрямованих на збір і дослідження доказів. Тактика відповідає на запитання: що треба робити?

Методика – система передбачених нормами права дій, які проводяться в оптимальній послідовності і обумовлені предметом доказування.

Методика відповідає на запитання: як це зробити?

За видами тактичні дії прокурора можна поділити на:

  • тактику організаційних дій на кожній стадії судового провадження;

  • тактику подання доказів обвинувачення при проведенні кожної слідчої дії у судовому розгляді;

  • особливості тактики судового розгляду в окремих категоріях проваджень, що мають свою специфіку.

Стосовно організаційних дій, то безпосередня участь у досудовому розслідуванні у формі процесуального керівництва, доступ до негласної інформації, ознайомлення з відкритими згідно зі ст. 290 КПК України доказами сторони захисту надає можливість прокурору змоделювати проблеми, які можуть виникнути у судовому розгляді, та шляхи їх вирішення щодо:

  • забезпечення явки свідків і потерпілих;

  • доставки арештованих до суду обвинувачених, їх розсадку та навіть, в певних випадках, визначення необхідної кількості складу конвою;

  • доставки речових доказів у судове засідання;

  • можливості забезпечення допиту в режимі відеоконференції;

  • забезпечення проведення огляду місця події, пред’явлення для впізнання предметів та осіб за необхідності проведення в суді зазначених слідчих дій;

  • одержання інформації щодо можливого проведення експертизи в судовому засіданні (ким, де буде проведена в разі заявлення і задоволення клопотання про призначення);

  • опрацювання порядку дослідження доказів: черговість допиту обвинувачених, потерпілих, свідків залежно від визнання винуватості, віку, психологічних характеристик, ролі у вчиненні правопорушення, їх багатоепізодності, впливу на інших допитуваних осіб, в який момент судового розгляду тактично більш правильно пред’являти документи, речові, інші докази.

Дослідження доказів починає прокурор, який на підставі ст. 349 КПК України першим представляє докази обвинувачення. Оскільки основним джерелом доказів на практиці вважаються допити обвинувачених, потерпілих, свідків, спеціалістів, експертів, необхідно врахувати специфіку проведення судового допиту на відміну від того, що здійснюється на досудовому слідстві. Зважаючи на всі особливості тактики допиту у судовому засіданні, прокурор під час їх проведення повинен продемонструвати:

  • чіткість і послідовність питань;

  • доступну форму розмови;

  • неупередженість своєї позиції;

  • терпіння, коректність, офіційність і тактовність;

  • повагу до суду та прав всіх учасників процесу;

  • об’єктивну зацікавленість долею допитуваних та схвалення їх певної поведінки;

  • позбавлення допитуваних за можливості дискомфортної ситуації;

  • повноту та вичерпність у з’ясуванні всіх спірних питань, що залишилися на досудовому слідстві або виникли під час судового розгляду.

Під час допитів, які здійснює сторона захисту, прокурору необхідно обов’язково реагувати на повторність питань щодо з’ясованих обставинах, їх некоректність, намагання захисту перекрутити вже дані у суді показання шляхом заявлення клопотань про зняття судом таких питань.

Найбільш ефективним є перехресний допит свідків захисту, а також тих, які дають завідомо неправдиві показання.

Особливістю перехресного допиту є те, що він проводиться щодо одних і тих обставин стосовно одного допитуваного обвинувачем, захисником, судом, іншими учасниками процесу. Він допомагає одержати інформацію про обставини вчинення кримінального правопорушення, заповнити прогалини в показаннях, деталізувати та конкретизувати детальніше невиразні моменти, викрити намагання їх спотворити чи допомогти особі, яку допитують, докладніше висвітлити у суді ті чи інші події. Перехресний допит конкретизує якусь частину або навіть окремі деталі показань на основному допиті, де прокурор при підготовці визначає, які обставини, можливо, доведеться уточнювати, в тому числі перехресним допитом. Згідно з чинним КПК України під час перехресного допиту обвинуваченого, потерпілого, свідка дозволяється ставити навідні запитання, які заборонені при прямому допиті.

Для державного обвинувача набуття навичок та мистецтва володіння прийомами перехресного допиту є обов’язковим, тим більше в сучасних умовах змагальності процесу.

За необхідності прокурор у суді має нагоду просити суд про повторний допит свідка, потерпілого стосовно обставин, щодо яких він не допитувався (ч. 13 ст. 352, ч. 2 ст. 353 КПК України).

Завдання державного обвинувача значно ускладнюються, коли в суді виникають ситуації (непередбачені або якоюсь мірою прогнозовані), вирішення яких залежить від нових, інколи неординарних дій прокурора, професіоналізму, рішучості та готовності відповідати за прийняте рішення.

Найчастіше у державного обвинувача труднощі виникають, якщо обвинувачені, свідки, потерпілі змінюють свої показання у судовому засіданні і сумніваються в доказах обвинувачення.

Завдання прокурора – з’ясувати причину цих змін, користуючись найбільш прийнятними для конкретних випадків тактичними прийомами, які описані в науковій літературі, шляхом:

– співставлення змінених показань з іншими доказами (пред’явлення достовірних матеріалів – фотознімків, планів, схем тощо), з показаннями, що були дані під час досудового розслідування (частинами оголошуються показання на слідстві, з’ясовується, чи підтверджує особа, яку допитують, оголошену частину показань, а якщо ні, то з яких мотивів);

– конкретизації, деталізації показань, коли обвинувач своїми питаннями намагається розділити не конкретні показання на окремі епізоди, факти, а особа, яку допитують, має більш докладно розповісти про всі подробиці. Не в змозі пояснити розходжень у деталях, допитуваний нерідко повертається до тих показань, які давав раніше;

– уточнення, нагадування, особливо при лаконічних показаннях у суді. Такий прийом частіше використовується щодо добросовісних свідків, які після перебігу значного часу не все пам’ятають. У таких випадках обвинувач з’ясовує хронологічну послідовність певних дій, щоб викликати асоціативні зв’язки, за намагання згадати колір – пред’явити предмети різного кольору разом із спірним, використання різних ілюстративних засобів тощо.

Чинним КПК України введено новітні норми щодо процесуального порядку допитів. Суттєві зміни до чинного КПК України внесені і щодо процесуального порядку допитів як джерела доказів, що найбільш часто застосовується на практиці.

Передусім державний обвинувач, який здійснює повноваження процесуального керівника досудовим розслідуванням, має право завчасно відповідно до ст. 225 КПК України клопотати перед слідчим суддею про необхідність допиту на цій стадії свідка, потерпілого за правилами допиту у судовому розгляді. Крім вказаних, на цій статті 2-х конкретних випадків надана можливість внесення клопотання про допит осіб в такому порядку «за наявності інших обставин».

Остання умова надає можливість прокурору в клопотанні переконливо обґрунтувати будь-яку іншу обставину, що унеможливлює одержання від свідка чи потерпілого будь-яких або об’єктивних і вичерпних показань (слабка пам’ять, розумовий рівень, мешкання у невеликому населеному пункті, де обставини правопорушення довго і бурхливо обговорюються, що теж може вплинути на сприйняття свідком бачених подій тощо).

Показання, надані після події правопорушення слідчому судді в судовому засіданні, мають силу наданих безпосередньо у судовому розгляді, можуть бути оголошені в суді і прийняті ним як доказ вини. Суд може не врахувати ці показання у своєму рішенні, лише навівши мотиви такого рішення.

Слідчий суддя на досудовому розслідуванні може допитати одночасно двох і більше допитаних ним же осіб. Фактично – це можливість у судовому засіданні на стадії досудового розслідування провести очну ставку між свідками і потерпілими, що значно полегшить роботу прокурора в суді.

Загальний допит свідка (потерпілого) у судовому провадженні теж має свої особливості:

  • за клопотанням сторони або самого свідка він може бути допитаний за відсутністю певного свідка;

  • під час прямого (основного) допиту забороняється ставити навідні запитання. Водночас під час перехресного допиту свідка іншою стороною навідні запитання ставити можна;

  • порушення права на перехресний допит робить його недопустимим доказом;

  • повторний допит свідка можливий не тільки за клопотанням сторони, а й за клопотанням самого свідка;

  • допускається одночасний допит двох і більше допитаних осіб для з’ясування розбіжностей в показаннях (очна ставка);

  • за протестом сторони головуючий може зняти питання, що «не стосується кримінального провадження». Однак відповідно до ч. 8 ст. 95 КПК України сторони кримінального провадження мають право ставити свідкам запитання щодо інших обставин, які можуть мати значення для оцінки достовірності його показання, з’ясування його репутації.

Питанню з’ясування репутації свідка присвячена ст. 96 КПК України, яка передбачає право сторін:

  • ставити запитання щодо можливості сприймання фактів, про які він свідчить;

  • надати матеріали суду щодо репутації свідка (судимість за завідомо неправдиві показання, інші нечесні дії);

  • можливість допитати свідка щодо попередніх показань, які не узгоджуються з нинішніми.

Обов’язок свідка – відповідати на запитання щодо з’ясування достовірності його показань.

Новітньою нормою в чинному процесуальному Кодексі є можливість допитів і процесуальних дій у судовому провадженні в режимі відеоконференції (ст. 336, ч. 9 ст. 352 КПК України).

Суттєвий інтерес прокурора для доказування винуватості особи у судовому розгляді представляє і норма закону, яка передбачає можливість використання показання з чужих слів (ст. 97 КПК України).

Показання з чужих слів – висловлення, здійснене в усній, письмовій формі, щодо певного факту, яке ґрунтується на поясненні іншої особи.

В законі чітко визначено умови допустимості такого доказу, яких необхідно дотримуватися та аргументовано доводити в суді можливість його застосування як джерела доказу.

КПК України передбачено проведення інших слідчих дій: пред’явлення для впізнання особи або речей обвинуваченому, потерпілому або свідку у суді; судовий огляд на місці події; огляд, дослідження в суді речових доказів; подання та дослідження експертизи, допит експерта в суді, проведення експертизи під час судового розгляду; відтворення звукозапису і демонстрація відеозапису. Ефективному дослідженню цих доказів передує ретельна підготовка прокурора, застосування найбільш прийнятних тактичних прийомів у кожній слідчій дії.

Стосовно тактики судового слідства в окремих категоріях справ, що мають свою специфіку, то вона може розроблятися для різних, великих чи малих, груп правопорушень:

– можливе групування на підставі класифікації правопорушень у кримінальному праві за об’єктом посягань, тобто за главами Особливої частини КК України: тактика подання доказів у провадженнях про кримінальні правопорушення щодо життя і здоров’я особи, спрямованих проти власності, суспільної небезпеки, проти правосуддя тощо;

– є категорії кримінальних проваджень, за якими сторони в суді мають крайню потребу в специфічних прийомах і методиках. Наприклад, щодо правопорушень, пов’язаних з використанням техніки (злочини проти безпеки виробництва ст.ст. 271–275 КК України), щодо нових для нас видів правопорушень, за якими практика достатньо не напрацьована (злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку (ст.ст. 361–363 КК України);

– кримінальні провадження про правопорушення, хоч і відомі у практичній роботі, але щодо них виникають складні проблеми доказування, специфічні слідчі ситуації, які викликають труднощі.

Зрозуміло, що розробка, створення широкого кола тактичних прийомів для застосування у судовому розгляді конкретних видів чи категорій злочинів виходять за межі невеликого посібника за загальною тактикою дослідження доказів у судовому розгляді. Їх запровадження – тривалий процес відпрацювання науковцями, практиками, що мають досвід участі у розгляді таких проваджень в суді.

КПК України внесено суттєві зміни в порядок здійснення кримінального проводження в напрямі подальшого удосконалення принципу змагальності, передусім на стадії судового розгляду. Перед прокурорами – державними обвинувачами в суді постає завдання щодо необхідності відпрацювання нових тактичних прийомів з метою використання новітніх норм цього Кодексу в обвинувальній діяльності прокурора в суді.

Прокурор виконує обов’язок доказування винуватості обвинуваченого в умовах найбільш повної реалізації всіх принципів кримінального провадження, особливо принципу змагальності, який з прийняттям КПК України у 2012 році набув нового змісту. Його позиція має принципове, а в деяких випадках і вирішальне значення у постановленні судом рішення. Тому кожен державний обвинувач повинен відчувати персональну відповідальність за вирішення кожного кримінального провадження, де ним висунуто публічне обвинувачення; проводити наступальну, активну політику у доказуванні, задіяти всі можливі тактичні прийоми для переконання суду у правильності своєї позиції.