3.4.6. Особливості участі прокурора у кримінальних провадженнях про злочини у сфері господарської діяльності

Визначаючи методику підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях про злочини у сфері службової діяльності, слід мати на увазі, що їх родовим об’єктом є суспільні відносини, що складаються з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання товарів, робіт і послуг.

Безпосереднім об’єктом цих злочинів є конкретні суспільні відносини, що утворюються у певній сфері господарської діяльності. При вчиненні деяких злочинів у цій сфері шкода заподіюється, крім основного, ще і додатковому безпосередньому об’єкту.

Залежно від безпосереднього об’єкта посягання, злочини, які вчиняються у сфері господарської діяльності, можуть бути таких видів:

1) злочини у сфері кредитно-фінансової, банківської і бюджетної систем України (ст.ст. 199, 200, 201, 204, 210, 211, 212, 216 КК України);

2) злочини у сфері підприємництва, конкурентних відносин та іншої діяльності господарюючих суб’єктів (ст.ст. 205, 206, 209, 213, 228, 229, 231 і 232 КК України);

3) злочини у сфері банкрутства (ст. 219 КК України);

4) злочини у сфері використання фінансових ресурсів та обігу цінних паперів (ст.ст. 222, 224 КК України);

5) злочини у сфері обслуговування споживачів (ст. 227 КК України);

6) злочини у сфері приватизації державного та комунального майна (ст. 233 КК України).

Необхідно зазначити, що розслідування злочинів згідно зі ст.ст. 204, 209, 212, 212-1, 216, 219 КК України належить до підслідності органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства та досудове розслідування.

Особливості підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях про злочини у сфері господарської діяльності полягають у: специфіці конструювання відповідної кримінально-правової норми та процесуальних особливостях діяльності прокурора у кримінальному провадженні. Насамперед прокурор-процесуальний керівник повинен звернути увагу на:

• специфіку предмета доказування у кримінальних провадженнях про злочини у сфері господарської діяльності;

• особливості процесуального становища прокурора на досудовому і в судовому провадженні;

• необхідність оперативного, а в деяких випадках одночасного застосування кількох заходів забезпечення кримінального провадження (наприклад, тимчасове усунення службової особи від посади та застосування домашнього арешту);

• необхідність застосування негласних слідчих (розшукових) дій під час досудового розслідування кримінальних проваджень цієї категорії;

• велику кількість судових експертиз, які застосовують під час дослідження багатьох різнопланових питань у кримінальних провадженнях, зокрема про злочини, пов’язані з ухиленням від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів, легалізацію (відмивання) грошей, одержаних злочинним шляхом.

Порядок підготовки прокурора до участі у судовому розгляді кримінального провадження. Процесуальна діяльність прокурора у суді з доведення вини особи у вчиненні злочину в сфері господарської діяльності потребує ретельної підготовки. Підготовка прокурора до участі у судовому проваджені про злочини цієї категорії розпочинається фактично з моменту призначення його процесуальним керівником досудового розслідування. З метою забезпечення належного здійснення прокурором повноважень у кримінальному провадженні цієї категорії керівникам прокуратур необхідно призначати прокурорів, які мають достатній досвід роботи та належну теоретичну підготовку, зокрема щодо кримінально-правової кваліфікації злочинів у сфері господарської діяльності. За потреби керівнику органу прокуратури відповідно до вимог ч. 1 ст. 37 КПК України доцільно визначити групу прокурорів, які здійснюватимуть повноваження в конкретному кримінальному провадженні, а також старшого прокурора такої групи, який керуватиме діями інших прокурорів. Відповідно до п. 2.4 наказу № 4гн членам групи перед прийняттям процесуальних рішень потрібно доповідати про це старшому групи, рішення якого є остаточним.

При цьому прокурор-процесуальний керівник повинен чітко знати вимоги ст. 91 КПК України, відповідно до положень якої у кримінальному провадженні зазначеної категорії підлягають доказуванню:

• подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);

• винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;

• вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;

• обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу підозрюваного (обвинуваченого), обтяжують чи пом’якшують покарання, виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження;

• обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

Згідно з ч. 1 ст. 92 КПК України обов’язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого та прокурора. Водночас у кримінальному провадженні зазначені посадові особи є однією зі сторін обвинувачення, а відтак, право на збирання доказів належить не лише стороні обвинувачення.

Здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва, прокурору необхідно перевірити, чи правильно оцінені слідчим дії підозрюваного, чи не поставлено особі в вину зайві кваліфікуючі ознаки (які не підтверджуються фактичними обставинами провадження) або ознаки, не передбачені диспозицією відповідної статті Особливої частини КК України.

Зокрема, наприклад, у кримінальних провадженнях про злочини, пов’язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, висновок слідчого про те, що дії з коштами або іншим майном, одержаними внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, яке передувало легалізації доходів, є вчиненням фінансової операції, необхідно перевірити враховуючи положення Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» і Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», в яких визначено поняття таких операцій.

У тому випадку, коли особі повідомлено про підозру у вчиненні незаконного (нікчемного) правочину з коштами або іншим майном, доцільно перевірити відповідність угод вимогам, передбаченим у ст. 202 Цивільного кодексу України, щодо їх змісту та порядку укладення.

Вивчаючи матеріали досудового розслідування, прокурор має надати їм оцінку не лише на предмет повноти доказів, а й з позиції обґрунтованості прийнятого слідчим рішення про наявність складу інкримінованого злочину з огляду на ознаки малозначності діяння (ч. 2 ст. 11 КК України).

Також потрібно вжити заходів для забезпечення цивільного позову, можливої конфіскації майна за вироком суду та спеціальної конфіскації, оскільки спеціальна конфіскація не є видом кримінального покарання і застосовується в обов’язковому порядку незалежно від застосування положень ст. 75 КК України.

Для успішного вирішення завдань з доведення винності особи у вчиненні злочину у сфері господарської діяльності, слідчий, керівник органу досудового розслідування, прокурор повинні розуміти, що таке докази, а також з якою метою їх необхідно зібрати та подати для дослідження чи оцінки слідчому судді або/та суду. У КПК України доказам і доказуванню присвячена окрема глава, у якій наведено поняття доказів, визначені умови їх належності та допустимості, а також запропоновано алгоритм їхнього використання в процесі доказування сторонами кримінального провадження.

Згідно зі ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у порядку, передбаченому в КПК України, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Докази можуть бути письмовими та усними, отриманими внаслідок проведення гласних (негласних) слідчих (розшукових) дій, здобуті та надані представниками сторони обвинувачення, захисту, потерпілим; ті, що підтверджують вину підозрюваного (обвинуваченого) у вчиненні кримінального правопорушення, та такі, що виправдовують його (вказуючи на вчинення правопорушення іншою особою або на наявність обставин, що виключають настання кримінальної відповідальності). Окрім того, у криміналістиці докази прийнято поділяти на прямі й непрямі.

Прямими є докази, що дають можливість слідчому, прокурору, слідчому судді, суду повно і достовірно встановити обставини, які мають значення для кримінального провадження (перелік зазначених обставин визначено у ч. 1 ст. 91 КПК України). Прямі докази вказують на вчинення особою кримінального правопорушення або виключають її причетність до кримінально караного діяння. Особливістю таких доказів є те, що на підставі їх дослідження суд дає відповіді на питання, викладені у п.п. 1–5, 7, 11 ч. 1 ст. 368 КПК України.

На відміну від прямих, непрямі – це докази, які встановлюють одну або кілька обставин предмета доказування лише у сукупності з іншими доказами і можуть бути покладені судом в основу обвинувального (виправдувального) вироку, ухвали про застосування примусових заходів медичного та виховного характеру, звільнення від кримінальної відповідальності також лише як доповнення до прямих доказів.

Докази, зібрані у кримінальному провадженні, повинні бути допустимими і належними. Належними згідно зі ст. 85 КПК України є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування або відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів. Допустимими визнаються лише докази, які отримані у порядку, встановленому у ч. 1 ст. 86 КПК України. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Визначення недопустимості доказів та умови, за яких докази можуть визнаватися допустимими, міститься в Главі 4 КПК України, а також в ст.ст. 193, 198, 223, 224–245, 246–275, 290, 332–333, 336, 351–361 КПК України.

Процесуальними джерелами доказів є: показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Оскільки принцип змагальності сторін як одна із засад кримінального провадження передбачає рівність прав щодо збирання доказів у кримінальному провадженні та подання їх до суду і доведення переконливості цих доказів, прокурору вже від початку досудового провадження потрібно дати відповідь на такі запитання:

• отримання яких доказів не потребує дозволу слідчого судді;

• проведення яких слідчих дій у кримінальному провадженні про відмивання (легалізацію) доходів, одержаних злочинним шляхом можливо винятково з дозволу слідчого судді.

Відтак, із урахуванням кримінально-правової характеристики злочину, передбаченого у ст. 209 КК України, доказуванню у кримінальних провадженнях зазначеної категорії підлягають:

• місце, час, інші обставини вчинення злочину;

• способи легалізації;

• форми співучасті, якщо злочин вчинено кількома особами;

• наявність умислу на легалізацію, а не звичайне розпорядження, незаконно отримане;

• характер і розмір шкоди, завданої злочином, можливості її відшкодування потерпілому;

• наявність пом’якшуючих та обтяжуючих обставин у провадженні;

• наявність підстав для звільнення суб’єктів злочину від кримінальної відповідальності або від призначеного судом покарання.

Оскільки кошти та інше майно є предметом легалізації лише за умови, що вони були одержані (здобуті) шляхом вчинення первинного (предикатного) злочину, то слідчому, прокурору під час досудового провадження необхідно вживати заходів для одержання доказів вчинення особою предикатного діяння, використовуючи можливості, пов’язані з проведенням негласних слідчих (розшукових) дій, визначених у Главі 21 КПК України.

З огляду на викладене викладене, вважаємо, що прокурор в обов’язковому порядку вже на початковому етапі досудового розслідування має визначити послідовність проведення слідчих дій, застосування заходів забезпечення кримінального провадження тощо.

Предметом легалізації не можуть бути кошти, якими особа не заволоділа, а лише незаконно утримала (не сплатила як податки, не повернула виручку). Крім цього, предметом легалізації не може бути майно, яке перебуває у податковій заставі, ввезене на територію України як контрабанда, отримане законним шляхом, тощо.

Важливим етапом підготовки прокурора до підтримання державного обвинувачення у суді є його діяльність, спрямована на оцінку доказової бази, зібраної під час досудового розслідування кримінального провадження про злочин, передбачений у ст. 209 КК України. Відповідно до положень зазначеної статті, визнавши зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, прокурор або слідчий за його дорученням зобов’язаний повідомити підозрюваному, його захиснику, законному представнику та захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування.

Виконуючи зазначену процесуальну дію, прокурор або слідчий за його дорученням зобов’язані надати доступ, визначеним у ст. 290 КПК України особам, до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, зокрема, будь-яких доказів, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого або сприяти пом’якшенню покарання.

Вказаним особам також зобов’язані надати доступ та можливість скопіювати або відобразити відповідним чином будь-які речові докази або їх частини, документи або копії з них, а також надати доступ до приміщення або місця, якщо вони знаходяться у володінні або під контролем держави, і прокурор має намір використати відомості, що містяться в них, як докази у суді. При цьому надання доступу до матеріалів передбачає можливість для сторін кримінального провадження, потерпілого, цивільного позивача, його представника та законного представника робити копії або відображення матеріалів.

Кримінальне процесуальне законодавство дозволяє слідчому або прокурору видалити відомості, які не будуть розголошені під час судового розгляду. Водночас таке видалення має бути чітко зазначено, щоб інші учасники кримінального провадження мали можливість дізнатися про видалення певних матеріалів з кримінального провадження. За клопотанням сторони кримінального провадження суд має право дозволити доступ до відомостей, які були видалені. При цьому видалення документів у кримінальному провадженні про відмивання (легалізацію) доходів, одержаних злочинним шляхом, може бути пов’язано із гарантуванням безпеки особам, визначеним у ст. 2 Закону України від 23 грудня 1993 року № 3782-XII «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві». Розкриття таких матеріалів стороні захисту може поставити під загрозу безпеку, здоров’я та життя особи, яка знаходиться під захистом органів досудового розслідування. Оскільки в ч. 5 ст. 290 КПК України право доступу до відомостей, які були видалені тією чи іншою стороною, належить суду, то враховуючи зміст ст.ст. 30, 31 КПК України, під час досудового провадження сторона кримінального провадження позбавлена права вимагати в судовому порядку відкриття таких матеріалів.

Відповідно до частини 6 ст. 290 КПК України сторона захисту за запитом прокурора зобов’язана надати доступ та можливість скопіювати або відобразити відповідним чином будь-які речові докази або їх частини, документи або копії з них, а також надати доступ до житла чи іншого володіння, якщо вони знаходяться у володінні або під контролем сторони захисту, якщо сторона захисту має намір використати відомості, що містяться в них, як докази у суді. З огляду на це у кримінальних провадженнях про злочини, пов’язані з відмиванням (легалізацією) доходів, одержаних злочинним шляхом, прокурору доцільно діяти таким чином: скласти письмовий запит про надання доступу до доказів, зібраних стороною захисту; взяти участь в отриманні цих доказів.

Сторона захисту зобов’язана надати доступ до речей і документів, а також доступ до житла чи іншого володіння, якщо вони знаходяться у її володінні або під її контролем, лише після надання письмового запиту прокурора. Тому разом зі слідчим брати участь у виконанні вимог ст. 290 КПК України у кримінальних провадженнях про злочини у сфері господарської діяльності рекомендується також і прокурору. Це сприятиме додержанню розумних строків досудового розслідування, а також запобіганню виникнення непередбачуваних, а можливо, й конфліктних ситуацій під час виконання вимог, визначених у ст. 290 КПК України.

Для реалізації зазначених завдань рекомендується складати таблицю за такою формою:

Епізод кримінального провадження	Докази сторони обвинувачення	Докази підозрюваного	Докази захисника

Кримінальне провадження у суді першої інстанції розпочинається з підготовчого судового провадження, яке є його складовою частиною (до п. 24 ч. 1 ст. 3 КПК України). На стадії підготовки до судового розгляду вирішуються дві групи питань: перша група пов’язана з перевіркою процесуальних підстав для призначення судового розгляду, друга група стосується підготовки до розгляду матеріалів кримінального провадження в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 314 КПК України під час підготовчого судового засідання суд зобов’язаний вирішити питання про:

– можливість затвердження угод або відмову в затвердженні угод та повернення кримінального провадження прокурору для продовження досудового розслідування в порядку, передбаченому у ст.ст. 468–475 КПК України;

– закриття провадження у випадку встановлення підстав, передбачених п.п. 4–8 ч. 1 або ч. 2 ст. 284 КПК України;

– повернення обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору, якщо вони не відповідають вимогам цього Кодексу;

– направлення обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру до відповідного суду для визначення підсудності у випадку встановлення непідсудності кримінального провадження;

– призначення судового розгляду на підставі обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.

Згідно з листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 жовтня 2012 року № 223-1430/0/4-12 «Про порядок здійснення підготовчого судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», усі питання, пов’язані з проведенням підготовчого провадження залежно від особливостей порядку судового провадження згідно зі ст. 31 КПК України, вирішуються суддею одноособово або відповідно до ч.ч. 2, 3, 9 цієї ж статті – колегіально (за винятком кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру – судовий розгляд клопотання про застосування таких заходів згідно зі ст. 512 КПК України здійснюється суддею лише одноособово). Визначення судді (колегії суддів) відповідно до ст. 35 КПК України здійснюється автоматизованою системою документообігу суду під час реєстрації відповідних матеріалів кримінального провадження з обов’язковим з урахуванням положень ст.ст. 75, 76 КПК України (обставин, що виключають участь судді в кримінальному провадженні).

Судове провадження не може бути призначено судом пізніше, ніж через п’ять днів із дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру або клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності. У випадку надходження від обвинуваченого, якого утримують під вартою, клопотання про бажання взяти участь у підготовчому судовому засіданні, суд вживає заходів для того, щоб він взяв участь у судовому засіданні. Якщо ж обвинувачений, якого утримують під вартою, заявив клопотання про його участь у підготовчому судовому засіданні дистанційно, суд, розглянувши таке клопотання, постановляє ухвалу про задоволення клопотання, копія якої направляється в установу попереднього ув’язнення для належної підготовки проведення дистанційного судового провадження.

Згідно із ч. 1 ст. 31 КПК України всі питання, пов’язані з підготовчим судовим провадженням залежно від особливостей порядку судового провадження, вирішуються згідно із ч. 1 ст. 31 КПК України суддею одноособово або, відповідно до ч.ч. 2, 3, 9 цієї ж статті, – колегіально у складі трьох професійних суддів (за винятком кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, де судовий розгляд згідно з ч. 1 ст. 512 КПК України здійснюється суддею тільки одноособово незалежно від тяжкості вчиненого кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння та особливостей суб’єкта що його вчинив).

Важливим для прокурора, котрий бере участь у підготовчому судовому засіданні у кримінальних провадженнях зазначеної категорії, є розуміння того, яких свідків (склад осіб передбачений у п. 3 ч. 2 ст. 315 КПК України) він зобов’язаний буде представити суду на підтвердження висунутого обвинувачення. Перелік свідків надається сторонами суду для організації їх виклику до суду для допиту.

Підтримуючи обвинувачення у кримінальних провадженнях про злочини у сфері господарської діяльності, прокурор повинен довести не лише наявність вини як одного з чотирьох елементів складу злочину, а й обґрунтувати наявність складу злочину в цілому.

Особливістю процесуальної діяльності прокурора у кримінальних провадженнях цієї категорії на стадії судового провадження є:

• значний обсяг зібраного сторонами доказового матеріалу;

• тривалий (порівняно з іншими категоріями кримінальних проваджень) час, у який суд розглядає справи про злочини у сфері господарської діяльності;

• залучення посадових осіб контролюючих органів як свідків;

• значна кількість та обсяг наявних у провадженні актів ревізій (перевірок);

• наявність альтернативних висновків призначених сторонами експертиз із тих самих питань;

• можливість допиту експертів за матеріалами виконаних ними експертиз із застосуванням одночасного їх допиту судом.

З огляду на зазначені обставини вважаємо за необхідне присутність на судовому засіданні групи прокурорів, які підтримують державне обвинувачення. Обов’язки кожного прокурора групи мають бути визначені старшим групи залежно від завдань на кожній стадії судового провадження та фактичних обставин провадження (справи).

Однією з головних обставин, що впливають на вибір прокурором порядку дослідження доказів, є визначення чи заперечення обвинуваченим своєї вини. Звичайно, зазначений зв’язок існує, але не може прокурор у своїх пропозиціях виходити лише з цього факту. Необхідно враховувати характер злочину, обсяг та особливості доказового матеріалу, складність провадження, психологічні риси характеру обвинувачених. Враховуючи те, що обвинувачені у вчиненні злочинів у сфері господарської діяльності, які дуже рідко визнають свою вину, є, як правило, людьми з вищою освітою, інтелектуально розвиненими, а вчинені ними кримінальні правопорушення мають велику суспільну небезпеку, прокурору при визначенні порядку дослідження доказів доцільно систематизувати свою доказову базу, а потім вже визначитись з порядком їх дослідження.

Тактично більш правильно під час допиту обвинуваченого пред’являти так звані вагомі або безперечні докази, тобто такі, які потребують його пояснень, спростовують твердження і при цьому навряд чи можуть бути оспорені. Такими доказами, швидше за все, можуть бути документи, що підтверджують посадове становище обвинуваченого, матеріали ревізій, перевірок, судово-бухгалтерських, судово-економічних, криміналістичних експертиз тощо. У разі вчинення злочину віддаванням обвинуваченим неправомірного наказу доказами будуть показання свідків, матеріали негласних слідчих (розшукових) дій, записи з камер відеоспостереження тощо. Водночас потрібно враховувати ту обставину, що згідно з ч. 2 ст. 92 КПК України, обов’язок доведення належності та допустимості доказів покладається на сторону, що їх подає. Відтак, перш ніж подавати докази, пов’язані з проведенням негласних слідчих (розшукових) дій, прокурору необхідно переконати суд у їх прийнятності, що може полягати в доведенні відповідності закону процедури здійснення таких слідчих дій.

Прокурор, який підтримує державне обвинувачення, у суді повинен повною мірою використати надане йому законом право першим після вільної розповіді допитати обвинуваченого для одержання необхідної інформації. Так само доцільно діяти прокурору при допиті потерпілого, свідка, експерта з урахуванням особливостей процедури допитів цих осіб. Особливу увагу прокурору, який підтримує державне обвинувачення, необхідно приділяти проведенню допитів, ретельно до них готуватись, адже на практиці нерідко виникає необхідність у допиті осіб, які проводили документальну перевірку, документальну ревізію, експертизу. Доволі часто виникає також необхідність у допиті окремих осіб з метою отримання консультацій із спеціальних питань або роз’яснень змісту технологічних процесів, окремих положень порядку здійснення бухгалтерського обліку тощо. Проведення цих допитів регламентовано в ст.ст. 351–353 КПК України. Результативність їх проведення багато в чому залежить від повноти і правильності питань, які ставляться допитуваним. Під час допиту експерта (спеціаліста), як правило, слідчим застосовується форма «питання–відповідь» для отримання доказової інформації.

Аналіз практики підтримання державного обвинувачення у справах про злочини у сфері оподаткування показує, що в окремих випадках прокурором проведення допиту ревізора, експерта, спеціаліста не проводиться.

Під час підтримання прокурором державного обвинувачення за вказаною категорією кримінальних проваджень найбільше допитують осіб, які проводили документальну перевірку, значно менше – експерта та спеціаліста. Необхідність в допиті зазначених осіб виникає у зв’язку з потребами розкриття змісту акта документальної перевірки (ревізії), роз’яснення окремих положень порядку ведення бухгалтерського і податкового обліку, доповнення окремих положень акта документальної перевірки, оскільки прокурор не володіє спеціальними знаннями.

Прокурор–державний обвинувач має приділяти серйозну увагу допиту осіб, які проводили документальну перевірку (ревізію), зважаючи на те, що такий допит з іншими діями має важливе значення для всебічного і об’єктивного дослідження матеріалів провадження і прийняття законного рішення у справі. Він є найбільш інформативним засобом, зокрема у кримінальних провадженнях про ухилення від сплати податків.

При цьому прокурору потрібно враховувати, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні та фактичні перевірки. Результатом їх проведення є складання відповідного акта. В акті міститься характеристика суб’єкта господарювання, посадових осіб, які здійснювали управління діяльністю цього суб’єкта, зміст механізму встановлених правопорушень у сфері оподаткування і порядку здійснення підприємницької діяльності. Складність питань, які досліджуються під час перевірки (ревізії), зумовлюють необхідність допиту ревізора, тому державному обвинувачу необхідно допитати особу, яка безпосередньо проводила перевірку. Відтак, дослідження акта перевірки має бути на початку переліку доказів, що подаватимуться прокурором в суді. Для уточнення і роз’яснення змісту висновків, викладених в акті перевірки, доцільно допитати службову особу, яка цю перевірку проводила. При цьому сторона захисту має право допитати ревізора шляхом перехресного допиту.

Значну роль у розкритті механізму злочинної діяльності, встановленні доказів, викритті співучасників і конкретизації їх ролі у вчиненні злочину відіграє допит головного бухгалтера, керівника підприємства. Допит цих осіб є одним з найпоширеніших у провадженнях про злочини у сфері господарської діяльності.

Підготовка до проведення допиту головного бухгалтера (керівника) підприємства передбачає виконання таких дій: повторне ознайомлення з матеріалами кримінального провадження в частині, яка стосується діяльності головного бухгалтера; складання плану проведення допитів; ознайомлення зі спеціальною літературою; ознайомлення з нормативними документами, які визначають порядок обчислення і сплати податків, особливості процесу здійснення окремих видів підприємницької діяльності; отримання і аналіз даних, які характеризують особу допитуваного;

Предметом дослідження під час допиту для такої категорії злочинів є питання: ведення бухгалтерського і податкового обліку; складання бухгалтерської і податкової звітності; документальне підтвердження виконаних фінансово-господарських операцій; методи, які використовують фахівці (ревізори) під час здійснення документальної перевірки (ревізії).

Прокурор використовує різні форми допиту – прямий, перехресний, а також допит «на випередження» як різновид прямого допиту. Особливістю перехресного допиту є те, що він проводиться з тих самих обставин стосовно одного допитуваного прокурором, обвинуваченим, захисником. На відміну від перехресного допиту, шаховий допит характеризується тим, що при основному допиті певної особи щодо тих самих обставин, про які йдеться, принагідно ставляться запитання іншим, уже допитаним особам. Це відбувається тоді, коли допитуваний не досить чітко дає показання. У цьому випадку за допомогою свідчень інших осіб прокурор може підтвердити або спростувати показання, що були надані цією особою під час основного допиту.

Складність у проведенні допиту головного бухгалтера і керівника підприємства у справах даної категорії в тому, що ці особи мають відповідні знання з питань ведення бухгалтерського обліку, особливостей здійснення підприємницької діяльності. Головний бухгалтер і керівник підприємства ознайомлені зі змістом акта документальної перевірки і, відповідно, знають, які докази має у своєму розпорядженні прокурор. Наявність таких відомостей дозволяє головному бухгалтеру, керівнику підприємства розробити відповідну тактику захисту, використовуючи слабкі сторони в доказовій базі.

Як свідчить практика розгляду судами злочинів у сфері господарської діяльності, прокурори–процесуальні керівники не в усіх випадках вживають заходи щодо систематизації показань свідків та підготовки до їх допиту в суді. Водночас не варто забувати, що цінні показання можуть бути отримані саме від робітників підприємства (працівників бухгалтерії, складу, водіїв, експедиторів, робітників охорони тощо).

При цьому обов’язково потрібно складати план допиту свідка. Це стосується будь-якого допиту, що проводиться у суді у кримінальних провадженнях даної категорії. За наявності групи прокурорів, які підтримують державне обвинувачення, доцільно записувати відповіді допитуваного з метою подальшого ознайомлення з ними щодо можливості проведення додаткового допиту. Запитання варто підготувати в письмовому вигляді, дотримуючись хронологічного порядку вчинення злочинів і з огляду на особливості кримінального провадження.

Для належного підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях про злочини у сфері господарської діяльності необхідно знати характер первинної інформації щодо даного виду злочинів, засобів, прийомів, і способів її отримання; способи кримінальних правопорушень у цій сфері, особливості відображення на матеріальних носіях інформації, а також розмір завданої шкоди; характеристику особистості обвинуваченого; умов, що сприяли вчиненню даного кримінального правопорушення й інші обставини, які в їх сукупності і взаємозв’язку складають криміналістичну та кримінально-правову характеристику злочинів у сфері господарської діяльності.

Обвинувачені у вчиненні зазначених кримінальних правопорушень здебільшого мають спеціальну освіту (фінансову, економічну, юридичну, технічну тощо) і досвід роботи в комерційних та фінансових установах, знають всі особливості і недоліки нормативного регулювання бухгалтерського обліку, податкової звітності, банківської справи, технологій здійснення фінансово-господарської діяльності, документообігу, порядку обліку і контролю. Тому прокурор, який здійснює нагляд за додержанням законів під час досудового розслідування, повинен щоразу додатково готуватися до допиту підозрюваного, а в подальшому обвинуваченого, залучаючи за потреби спеціаліста до участі у слідчих діях.

Як наслідок, під час кримінального провадження виникає потреба залучення експерта у галузі технічного дослідження відповідних документів або почерку (об’єктом такого дослідження є документи, що відображають фінансово-господарську діяльність). Однак, окрім цього, за необхідності мають проводитись експертизи.

У переліку доказів вини обвинувачених у кримінальних провадженнях про злочини у сфері господарської діяльності одним з найвагоміших доказів є висновок експерта. Відповідно до ст. 242 КПК України експертиза проводиться за зверненням сторони кримінального провадження або за дорученням слідчого судді чи суду, коли для з’ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання.

У кримінальних провадженнях зазначеної категорії можливо призначення таких видів експертиз: судово-бухгалтерська, фінансово-економічна, техніко-криміналістична, а також експертиза комп’ютерної техніки і програмних продуктів.

Потреба у проведенні судово-бухгалтерської експертизи виникає у зв’язку з великою кількістю проваджень про кримінальні правопорушення у сфері господарської діяльності, коли повнота дослідження обставин, що підлягають встановленню, неможлива без застосування спеціальних знань експерта в галузі бухгалтерського обліку. Предметом цієї експертизи у провадженнях про легалізацію є фінансово-господарська діяльність, відображена в документах бухгалтерського обліку, бухгалтерських реєстрах та податковій звітності, яка може свідчити про легалізацію доходів.

Фінансово-економічна експертиза може встановити факт того, що сумнівна фінансова операція має ознаки легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом; визначити суб’єкта господарювання, де проводилися операції з легалізації доходів; дати економічне обґрунтування цих угод, чи не були вони свідомо збитковими для однієї із сторін тощо.

Головним завданням почеркознавчої експертизи є ідентифікація виконавця рукописного тексту, обмежених за обсягом рукописних записів (буквених та цифрових) і підпису. В результаті дослідження можна встановити конкретного виконавця рукопису або підпису, який безпосередньо склав документи, що підтверджують факт легалізації незаконно отриманих коштів або майна.

Техніко-криміналістична експертиза може ідентифікувати технічні пристрої і прилади, матеріали, які використовувались при виготовленні й підробленні документів, на підставі яких незаконно отримані кошти чи майно набули статусу законно отриманих; встановити давність виготовлення документа або виконання окремих його реквізитів.

Головним завданням експертизи комп’ютерної техніки і програмних продуктів є: установлення технічного стану комп’ютерно-технічних засобів, обставин, пов’язаних з їх використанням, інформації та програмного забезпечення для легалізації незаконно отриманих доходів; виявлення інформації та програмного забезпечення, що містяться на комп’ютерних носіях та можуть свідчити про здійснення фінансових операцій; установлення відповідності програмних продуктів певним параметрам.

Рішення про необхідність проведення інших видів судових експертиз має бути прийнято в кожному конкретному випадку залежно від особливостей способу вчинення кримінального правопорушення. При цьому відповідно до ст. 356 КПК України експерт може бути викликаний до суду за клопотанням сторони кримінального провадження, потерпілого або суддею з власної ініціативи.

Допит експерта має на меті роз’яснення термінології, окремих формулювань, з’ясування методу дослідження, уточнення компетенції експерта, пояснення розбіжностей між обсягом поставлених запитань.

Викликаний у судове засідання експерт згідно з ч. 3 ст. 94 КПК України зобов’язаний надати показання щодо проведеного ним дослідження, які своєю чергою відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 95 та ч. 2 ст. 84 КПК є процесуальними джерелами доказів кримінального провадження. При цьому як допит експерта, так і допит свідка, проводиться у два етапи – спочатку прямий допит, а лише потім – перехресний. Першим експерта, який проводив експертизу за зверненням сторони обвинувачення, допитує сторона обвинувачення, а експерта, який проводив експертизу за зверненням сторони захисту,  сторона захисту. Після закінчення прямого допиту експерта головуючий надає можливість поставити запитання протилежній стороні (перехресний допит). Після цього експерту можуть поставити запитання потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, їх представники та законні представники, а також головуючі та судді, а з дозволу головуючого – присяжні. Головуючий для уточнення і доповнення відповідей експерта має право ставити йому запитання протягом усього допиту.

У зв’язку з викладеним запитання експерту, залученому стороною, доцільно ставити з тих обставин, які були висвітлені в проведеній ним експертизі. Обставини, що знаходяться поза межами експертного дослідження, як правило, не входять до компетенції експерта і не мають доказового значення. Винятком може бути потреба з’ясування судом повноти наданих експертові матеріалів для дослідження з метою призначення нової експертизи та інші подібні випадки.

Після закінчення з’ясування судом обставин кримінального правопорушення та перевірки їх доказами, якщо не відбудеться зміна обвинувачення, висунення додаткового обвинувачення, відмови від підтримання державного обвинувачення, укладення угод, прокурор готується до виступу на судових дебатах.

До особливостей підготовки виступу прокурора на судових дебатах про злочини у сфері господарської діяльності можна віднести:

• необхідність докладної систематизації доказової бази, дослідженої в суді;

• потреба у наданні оцінки доказам, що представлені в суді стороною захисту;

• за наявності з того самого питання двох та більше альтернативних доказів (наприклад, двох висновків експерта у разі не призначення судом остаточної експертизи) надання обґрунтованого пояснення, чому саме доказ сторони обвинувачення доцільно взяти за основу при вирішенні питання про винність особи;

• надання належної оцінки іншим доказам сторони захисту;

• за наявності у обвинуваченого непогашеної судимості за відсутності підстав для застосування положень ч. 2 ст. 88 КПК України звернути увагу суду на необхідність врахування цього факту при призначенні покарання.

• висвітлення всіх інших обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання.