21. Романтична поема п. Б. Шеллі «Звільнений Прометей»

Прометей — бунтар, що кидає виклик і тиранії Зевса, і легкодухості усього людського роду, яка виявляється опорою деспотизму. На відміну від трагедії Есхіла, що послужила зразком для Шелли, гніт осмислений не як прокляття, а як розплата людей за власний страх перед буттям, який керує ним віддати перевагу несвободі, заглушвши в собі творчий порив. П., що не прийняв насильства над своєю свободою, за характеристикою поета, «є образ найвищої моральної і духовної досконалості». Відкидаючи всевладдя Зевса, П. у Шелли ополчається і проти людства. Охоплений жаданням відплати за його слабкості і гріхи, герой повинен сам пережити духовний катарсис, зцілившись від ненависті. Лише тоді виконається його мрія про співтовариство людей, які більше не знають эгоцентричности, покірності пригнобленню і жадання компромісу.

Людському роду уготована вічна весна, проте для цього необхідно, щоб своїм верховним божеством люди визнали любов, покінчивши з духовним рабством, що викликає гіркоту і презирство у титану, що викрав вогонь. Бунт П., наділеного істинною потужністю духу, яка дозволила йому витримати усі випробування, послані Зевсом (орел, що терзає прикованого до скелі героя, Фурії із залізними крилами, спопеляюча блискавка), носить, проте, трагічний і приречений характер. Їм рухає лише думку про протиборство, реабілітовуюче і насильство, і зло, оскільки немає іншого способу впливати на відсталу і боязку людську природу. Скидаючи тирана, П. частково уподібнюється йому у своїх зусиллях радикально змінити порядок речей. Лише після того, як титан починає усвідомлювати власну причетність до людської сім'ї і готовий звалити на свої могутні плечі страждання усіх, П. набуває рис істинного героя.

Що терпів одну невдачу за іншою у своїх спробах творення утопії, П. лише в завершальних актах драми осягає, що насильство нездатне перетворити світ, створений деспотією, в прекрасне царство справедливості і свободи. Надбання цього царства, в якому зникнуть стани і нації і кожна людина стане повноправною особою, наділеною творчими спрямуваннями, вимагає морального подвигу. П. явив приклад, який залишиться привабливим навіки.

22. Скотт-романіст.

Вальтер Скотт — всесвітньо відомий британський письменник, поет, історик, збирач старожитностей , адвокат, за походженням шотландець. Для шотландців він більше ніж письменник. Він відродив історичну пам'ять народу, відкрив Шотландію для решти світу і в першу чергу для Англії. Вважається основоположником жанру історичного роману. Мав великий вплив на європейський романтизм.

Вальтер Скотт, при слабкому здоров'ї, мав феноменальну працездатність: як правило, він публікував не менше двох романів на рік. Протягом понад тридцятирічної літературної діяльності письменник створив двадцять вісім романів, дев'ять поем, безліч повістей, літературно-критичних статей, історичних праць.

Після довгих пошуків Скотт створив універсальну структуру історичного роману, провівши перерозподіл реального й вигаданого так, щоб показати, що не життя історичних осіб, а постійний рух історії, який не може зупинити жодна з видатних особистостей, є справжнім об'єктом, вартим уваги художника.

Скотт показав, що рушійною силою історії виступає народ, саме народне життя є основним об'єктом художнього дослідження Скотта. Його давнина ніколи не буває розмитою, туманною, фантастичною; Скотт є абсолютно точним у зображенні історичних реалій, тому вважається, що він розробив явище Історичного колориту, тобто майстерно показав своєрідність певної епохи.

У центрі романів Скотта лежать події, що пов'язані зі значними соціально-історичними конфліктами. Серед них - "шотландські" романи Скотта (що написані на основі шотландської історії) - "Гай Маннерінг" (1815), "Антикварій" (1816), "Пуритани" (1816), "Роб Рой" (1818), "Легенда про Монтроза" (1819). Найбільш вдалими з-поміж них є "Пуритани" і "Роб Рой". У першому зображено повстання 1679 року, що було спрямоване проти реставрованої 1660 року династії Стюартів; герой "Роб Роя" - народний месник, "шотландський Робін Гуд".

"Айвенго" (1820)

Роман "Айвенго" - чи не найпопулярніший з усіх романів Вальтера Скотта. У творі зображено кінець довготривалої боротьби між саксами та норманами, яскраво змальовано бурхливу картину минулого Англії за перших часів феодалізму. В основу роману покладено традиційне для В. Скотта переплетіння любовної та політичної інтриг. У центрі розповіді перебуває закохана пара - лицар Айвенго та леді Ровена, доля і благополуччя яких повністю залежать від розвитку історичних подій.

Конфлікт розгортається між двома ворогуючими таборами: норманами, які завоювали Англію в кінці XI століття, та англосаксами, які володіли нею вже впродовж кількох століть, витіснивши, у свою чергу, племена бриттів. Герой діє на тлі мальовничих історичних подій, він відданий кодексу честі, у будь-якій ситуації поводиться відповідно до почуття обов'язку й зберігає вірність прекрасній коханій. Айвенго - справжній лицар, оскільки здійснює всі вчинки, що відповідають лицарському кодексу честі.

Крім Айвенго, в романі присутній ще один справжній лицар. Звичайно ж, це Річард Левове Серце. Річарда з роману понад усе цікавить життя простого мандрівного лицаря, для нього найдорожче - слава, яку він здобуває самостійно своєю твердою рукою й мечем, ніж перемога, здобута на чолі стотисячного війська. Це про нього Ревекка, яка спостерігала з башти за поєдинком, каже: "Він йде на битву, мов на веселий бенкет. Не тільки сила м'язів керує його ударами - здається, ніби він усю свою душу вкладає в кожен удар, що наносить ворогу. Це страшне і величне видовище, коли рука й серце однієї людини перемагає сотні людей". Важливо вказали на відмінності між історичним прототипом і його літературним двійником.

Особливу увагу в романі привертають жіночі образи. Якщо білява леді Ровена являє собою досить типовий романтичний образ прекрасної дами, заради якої лицар здійснює свої подвиги і яка у фіналі блискуче грає роль заслуженої винагороди, то образ красуні-єврейки Ревекки більш складний. Через своє походження вона поставлена в особливе становище. Смілива й великодушна Ревекка висловлює своє ставлення до подій, що відбуваються, які гідні вуст свого творця. Вступаючи у суперечку з Айвенго, в якого вона таємно закохана, Ревекка називає лицарські подвиги пожертвою демону марнославства та самоспалювання перед Молохом. Ревекка також має власні поняття про честь, вона дорікає Буагільберу в тому, що він збирається заради неї зрадити своєму Ордену та своїй вірі. Саме вона в ситуації вибору між життям і смертю веде філософські суперечки з непокірливим храмівником про роль долі. Вона здатна об'єктивно оцінити характер свого жорстокого викрадача Буагільбера.

З точки зору Скотта, історія розвивається за особливими законами, суспільство проходить через періоди жорстокості, поступово просуваючись до більш морального свого стану. Ці періоди жорстокості пов'язані з боротьбою підкорених народів зі своїми покорителями, а в результаті кожен наступний етап розвитку, примиряючи ворогуючих, робить суспільство більш досконалим.

Недаремно роман "Айвенго" закінчується весіллям Айвенго та Ровени, і присутні під час одруження знатні нормани й сакси розуміють, що "мирними засобами могли досягти набагато більших успіхів, ніж у результаті ненадійного успіху в міжособовій війні", "побачили в союзі цієї сім'ї запоруку майбутнього миру і згоди двох племен; з того часу ці ворогуючі племена злились і втратили свою відмінність".