6. Творчість ф. Гендерліна

Йоганн Християн Фрідріх Гельдерлін (20 березня 1770 — 17 червня 1843) — видатний німецький поет-романтик. Народився Гельдерлін в сім’ї бідного пастора у Швабії, виховувався в монастирських школах в Денкендорфі й Маульбронні, а далі навчався в Тюбінгенській семінарії, де дружив з Гегелем і ШеллінгомЩе студентом Тюбінгенського університету Гельдерлін почав писати вірші, у формі та змісті яких помітне наслідування Клопштоку. Фрідріх Шиллер сильно вплинув на молодого Гільдерліна. У студентські роки його однокурсником і найкращим другом був Гегель, з яким у подальшому Гельдерлін кілька років листувався. У 1794—1795 Гельдерлін жив у Єні. У 1794 році відвідував лекції Фіхте в Єнському університеті. Тут, у центрі романтичного руху, він познайомився з представниками нового літературного напрямку; саме тут у Гельдерліна виявилися вперше ознаки іпохондрії. Болісний настрій посилився під впливом безнадійної і пристрасного кохання до матері одного зі своїх учнів, він бачив у ній втілення фантастичного ідеалу жінки, що вже з самих юних років був предметом мрій. Згодом Гельдерлін зобразив її під ім'ям Діотіми у своєму романі «Гіперіон». В 1798 р. Гельдерлін розлучився зі своєю Діотімою, переїжджав з місця на місце і у1802 р. повернувся на батьківщину з очевидними ознаками божевілля. Найбільший з творів Гельдерліна — роман «Гіперіон», що являє собою ніби сповідь поета. Характерна риса роману — чисто романтичне прагнення пов'язати філософію та поезію так, що межа між ними зовсім зникає: для Гельдерліна влаштовує тільки та наукова система, що пов'язана з гармонією з ідеалом прекрасного. Ідеї,що дотичні поглядам Гельдерліна, пізніше розвиваються в філософських системах Шеллінга та Гегеля. У романі цікава й інша сторона: болісна мрійність і надзвичайно розвинене почуття витонченого створили в Гельдерліні відразу до сучасної дійсності; він зображує свій час і своїх співвітчизників у карикатурах, а свій ідеал шукає під дорогим йому небом Еллади. Крім «Гіперіона», за Гельдерліном лишилась ще незакінчена трагедія «Смерть Емпедокла» — ліричний вірш у драматичній формі, що слугує, як і «Гіперіон», виразником настрою поета; перекази з Софокла — «Антігона» та «Цар Едіп » — і низка ліричних віршів. Лірика Гельдерліна пройнята пантеїстичнім світоглядом: християнські ідеї з'являються ніби випадково; загалом, настрій Гельдерліна — настрій грека-елліна, що побожно схиляється перед величчю божественної природи. Вірші Гельдерліна багаті на ідеї та почуття, іноді піднесені, іноді ніжні та меланхолійні; мова його — надзвичайно музична, виблискує яскравими образами, особливо в численних описах природи. «Гельдерлінівське відродження» — це важлива тенденція у світовій поезії другої половини XX — початку XXI століть. Це стосується як переказів та перекладів його віршів багатьма мовами, яким віддають свої сили в цей період найвидатніші поети, так і ширшого досвіду засвоєння поетики ранніх, романтичних, і його пізніх творів.

7. Гейдельберзький гурток романтиків (л. Фон Арнім, к. Брентано)

Гейдельбе́рзька шко́ла — друге покоління німецьких романтиків, виникла у Гейдельберзі. Школа характерна особливим зацікавленням проблемами вірувань, національної старовини, фольклорної творчості (брати Грімм, поет Йозеф фон Ейхендорф, збирачі й упорядники видань народних пісень Ахім фон Арнім, Клеменс Брентано та ін.). Спираючись на міфологічні ідеї Шеллінга і братів Шлегелів, гейдельберзькі романтики остаточно сформулювали принципи першого наукового напрямку в фольклористиці і літературознавстві — міфологічної школи. Гейдельберзький романтизм голосно заявив про себе публікацією збірника німецьких народних пісень «Чарівний ріг хлопця» (1806-1808), здійсненою А. фон Арнімом і К. Брентано. Цей збірник став значною подією не тільки фольклористики, а й літератури, і викликав у Німеччині найширший резонанс. Схвальну оцінку дав йому Гете, який заявив у своїй рецензії, що «ця книга має бути у кожному домі», а її видавці заслуговують на вінок хвали своїх співвітчизників. Основу збірника складають народні пісні, зібрані Ар-німом і Брентано під час їхніх мандрів по Рейнській області та інших німецьких землях. Активну роль у розвитку німецького романтизму відіграли Я. і В. Грімми, які теж входили до гейдельберзького гуртка. Ці видатні вчені-філологи були також фольклористами, вони допомагали Арніму й Брентано в збиранні народних пісень, а згодом підготували й видали знаменитий збірник «Дитячих і сімейних казок» (1812-1814). Вони видали також пам’ятки німецької середньовічної літератури — поезію майстерзінгерів, епічні поеми «Сад троянд» і «Бідний Генріх», тваринний епос «Райнеке-лис», написали дослідження «Германські героїчні сказання». лише у гейдельбержців вперше з’являється поняття «національного» як властивого лише німецькому народові, як глибинно самобутнього в етнічному .