- •1. Література французької революції 1789-1794 рр.
- •2. Історичні, філософські й естетичні передумови виникнення романтизму в західноєвропейській літературі хіх ст.
- •3. Філософські й естетичні основи німецького романтизму
- •4. Єнська група романтиків
- •5. Творчий шлях Новаліса і л. Тіка
- •6. Творчість ф. Гендерліна
- •7. Гейдельберзький гурток романтиків (л. Фон Арнім, к. Брентано)
- •8. Місце братів Грімм в історії німецької літератури
- •9. Творчий шлях г. Клейста
- •10. Життя і творчість е. Т. А. Гофмана
- •11. Соціальна сатира е. Т. А. Гофмана
- •12. «Озерна школа»
- •13. Естетика д. Г. Н. Байрона
- •14. Образ героя-месника в «Східних поемах» д. Г. Н. Байрона
- •15. Ідейно-художня своєрідність поеми д. Г. Н. Байрона «Чайльд Гарольд»
- •16. Байрон и Италия
- •17. Роман д. Г. Н. Байрона «Дон Жуан» (проблематика, поэтика)
- •18. Естетика п. Б. Шеллі
- •19. Критика капіталізму в поемі «Королева Маб» п. Б. Шеллі
- •20. Шеллі – лірик
- •21. Романтична поема п. Б. Шеллі «Звільнений Прометей»
- •22. Скотт-романіст.
- •23. Місце балад і поем у творчості Скотта
- •24. Сповідальний роман у французькій літературі
- •25. Романтичний герой ф. Р. Шатобріана
- •26. Б. Констан і його роман «Адольф»
- •27. Лірика а. Де Мюссе
- •28. Драматургія а. Де Мюссе
- •29. Роман «Сповідь сина століття» а. Де Мюссе (проблематика і поетика)
- •30. Творчий шлях ж. Санд
- •31. Ранні романи ж. Санд
- •32. Проблематика роману ж. Санд «Орас»
- •33. Ж. Санд і революція 1848 р.
- •34. Естетика в. Гюго
- •35. Театр в. Гюго
- •36. Критика феодальної реакції в романі в. Гюго «Собор Паризької Богоматері»
- •37. Місце в. Гюго у французькій літературі
- •38. Специфіка романтизму в сша
- •39. Цикл романів ф. Купера про Шкіряну Панчоху
- •40. Новелістика е. По
- •41. Своєрідність творчого методу е. По – лірика
- •42. «Пісня про Гайавату» г. Лонгфелло
- •43. Творчість в. Ірвінга
- •44. Ідейно художня проблематика роману г. Мелвілла «Мобі Дік, або Білий Кит»
- •45. Взаємозв’язки романтизму і реалізму
- •46. Соціально-політичні й естетичні передумови реалізму в європейській літературі хіх ст.
- •47. Формування реалізму у Франції
- •48. Эстетика ф. Стендаля
- •49. Актуальність роману ф. Стендаля «Червоне і чорне»
- •50. Образ молодої людини в романах ф. Стендаля
- •51. Ф. Стендаль і національно-визвольний рух в Італії
- •52. Творчий шлях о. Де Бальзака
- •53. Естетичні погляди о. Де Бальзака
- •54. Композиція і проблематика «Людської комедії»
- •55. Викриття буржуазної корисливості в романах о. Де Бальзака «Євгенія Гранде» і «Батько Горіо»
- •56. Образ Гобсека
- •57. Проблема характеру «Людська комедія» (о. Де Бальзак)
- •58. Ідейна спрямованість роману о. Де Бальзака «Втрачені ілюзії»
- •59. Значення творчості о. Де Бальзака
- •60. Театр п.Меріме
- •61. Історичні твори п. Меріме «Жакерія», «Хроніка часів Карла іх»
- •62. П. Меріме - новеліст
- •63. П. Меріме і слов’янська література
- •64. Творчий шлях п. Ж. Баранже
- •65. Рання творчість ч. Діккенса
- •66. Поглиблення соціальної тематики в романах ч. Діккенса «Олівер Твіст» і «Ніколас Нікльбі»
- •67. Ч. Діккенс і сша
- •68. Ч. Діккенс і чартизм
- •69. Соціальні романі ч. Діккенса
- •70. Гуманізм і демократизм ч. Діккенса
- •71. «Книга снобів» в. М. Теккерея – сатира на англійське буржуазно-аристократичне суспільство.
- •72. «Ярмарок марнотратства» - вершина творчості в. М. Текерея
- •73. Особливості типізації в «Ярмарку марнотратства»
- •74. Е. Гаскелл і її роман «Мері Бартон»
- •75. Образ Джен Ейр у романі «Джен Ейр» ш. Бронте
- •76. Ідейно-художня проблематика романа ш. Бронте «Грозовий перевал»
- •77. Реалістичні тенденціі в німецькій літературі 30-40-х років
- •78. «Книга пісень» г. Гейне
- •79. Сатира г. Гейне
- •80. Стиль і композиція поеми г. Гейне «Німеччина. Зимова казка»
- •81. Значення реалізму г. Флобера у французькій літературі 50-60-х років
- •82. Світ «кольору цвілі» у романі г. Флобера «Мадам Боварі»
- •83. Образ Емми Боварі
- •84. Відображення революції 1848-го року в романі г. Флобера «Виховання почуттів»
- •85. Аболіціоністська література 50-60-х років у сша
- •86. Проблематика й образи роману г. Бічер-Стоу «Хижа дядька Тома»
- •87. Збірник у. Уїтмена «Листя трави». Особливості творчого методу у. Уїтмена
- •92. Образ молодої людини у творах західноєвропейської літератури хіх ст.
- •93. Панорама європейського суспільства у зарубіжній літературі хіх ст.
- •94. Історичне значення західноєвропейської літератури критичного реалізму
10. Життя і творчість е. Т. А. Гофмана
Ернст Те́одор Амаде́й Го́фман (24 січня 1776, Кенігсберг — 25 червня 1822 Берлін) — німецький письменник, композитор,художник, представник романтизму. Псевдонім як композитора — Йоганн Крейслер. Прожив недовге, повне трагічності життя: складне дитинство без батьків (вони розійшлися, і він виховувався у бабусі), скрута, до самого натурального голоду, невлаштованість з роботою, хвороби. Вже з юнацьких років Гофман відкриває в собі талант живописця, але головною його пристрастю стає музика. Грав на багатьох інструментах, був не лише талановитим виконавцем і диригентом, а й автором цілого ряду музичних творів. Народився 24 січня 1776 р. в сім'ї прусського королівського адвоката в м. Кенігсберг. Наслідуючи сімейну традицію, Гофман вивчав право в Кенігсберзькому університеті, який закінчив 1798 року. Вже будучи одруженим закохався в свою ученицю Юлію Марк. Трагічне кохання музиканта і письменника знайшло своє відображення у багатьох його творах. У нього розвинулося щось подібне до туберкульозу спинного мозку. 26 червня 1822 року він помер. Основна тема його творчості - тема взаємовідносин мистецтва та життя. Уже в першій новелі суттєву роль відіграв фантастичний елемент. Крізь усю творчість Гофмана пройшли два потоки фантастики. З одного боку - радісна, барвиста, що дала насолоду дітям і дорослим (дитячі казки "Лускунчик", "Чуже дитя", "Королівська наречена"). Дитячі казки Гофмана змальовували світ затишним і чудовим, заповненим людьми ласкавими і добрими. З іншого боку - фантастика кошмарів і страхіть усіляких видів божевілля людей ("Еліксир диявола", "Піщана людина" тощо). Гофман володів чудовою майстерністю оповідача. Ним написана велика кількість новел, які увійшли у збірки: "Нічні оповідання" (1817), "Серпіонові брати" (1819-1821), "Останні оповідання" (1825), які вже вийшли після смерті письменника. У 1819 році з'явилася новела Гофмана "Малюк Цахес на прізвисько Цінно-бер", яка деякими мотивами близька до казки "Золотий горнець". Також Гофман став творцем кримінального жанру. Новела "Мадемуазель Скюдері" визнана його родоначальницею. Художня манера і основні мотиви творчості Гофмана представлені в романі "Життєва філософія Кота Мурра". Це один із самих найвизначніших творів письменника. Творчий метод Гофмана. Романтичний план, тяжіння до реалістичної манери, мрія завжди розвіюється перед тягарем реальності. Безсилля мрії викликає іронію, гумор, гумор Гофмана змальований у сумних тонах, двоплановість творчої манери, невирішеність конфлікту між героєм і зовнішнім світом, головний герой - людина творча (музикант, художник, письменник), якій досяжний світ мистецтва, казкової фантастики, де він може реалізувати себе і знайти притулок від реальної буденності.
11. Соціальна сатира е. Т. А. Гофмана
Сатира в его произведениях - это органическая часть юмористического видения мира. Юмористически осмысляя "мировой порядок", являющийся на самом деле отражением прусской действительности, Гофман раскрывает "нелепости жизни" в разных областях исторического человеческого существования - в духовном опыте человека, в его семейных, бытовых и общественных отношениях.
Гофман в своей художественной практике постоянно касается самых актуальных социальных проблем современного ему общества. Одним из сущеетвеннейших компонентов поэтики Гофмана является ирония. Причем в гофмановской иронии мы можем четко различить две основные функции. В одной из них он выступает как прямой последователь иенцев. Романтическая ирония в этих произведениях Гофмана получает сатирическое звучание, но сатира эта не имеет социальной, общественной направленности Вместе с тем в творчестве Гофмана присутствует другая и более существенная функция его иронии. Сатирическое начало иронии Гофмана в этой функции имеет конкретный социальный адрес, значительное общественное содержание, а потому эта функция романтической иронии позволяет ему, писателю-романтику, отравить и некоторые типичные явления действительности. Сатира в произведениях писателей-романтиков бытует в весьма своеобразных формах, соединяясь зачастую с такими видами комического, как юмор и ирония.
Бытие сатиры в творчестве Гофмана едва ли может вызывать серьезные сомнения. "Гофман был выдающимся мастером сатиры и как художник-график, и как писатель", - пишет С.В.Тураев. "Нередко в нашей литературоведении,- замечает он, - именно мастерство обличения конкретного социального зла вызывало соблазн представить Гофмана реалистом. Такая тенденция, как правило, была связана с недооценкой возможностей самого романтического метода, в частности возможностей романтической сатиры.