Відокремлення неузгоджених означень

Неузгоджені означення звичайно не відокремлюються: На­стала осінь (яка?) з вітрами холодними, з дощами дрібними (Леся Українка). В батьків та матерів є звичай чванитись свої­ми дочками та синами (І. Нечуй-Левицький).

Неузгоджені означення відокремлюють, якщо хочуть під­креслити їхню важливість у реченні, наприклад: Кремезні кошки, в одних кольорових сорочках, чистили коней (М. Коцю­бинський). Маленькі вікна, завжди без шибок, були над самою землею (П. Панч). В останньому реченні словосполучення завжди без шибок завдяки наявності в ньому обставини за­вжди своїм значенням наближається до значення вставлено­го речення.

Відокремлюються неузгоджені означення, якщо вони сто­суються займенника або власної назви: У сатиновій сорочці, у полотняних штанях, він прийшов сюди першим з дружиною і дітьми (А. Шиян). В січні 1654-го року боярин Бутурлін, у шубі, підбитій соболями, приїхав до українського міста Переяслава, де і відбулася українсько-московська «рада» (В. Кожелянко).

Відокремлюються неузгоджені означення й тоді, коли ви­ступають разом із відокремленими узгодженими означеннями: У хату ввійшов старший Джеря, високий, тонкий, з сивувати­ми довгими вусами, з нужденним блідим лицем та смутними очима (І. Нечуй-Левицький).

Відокремлене неузгоджене означення, виражене неозначе­ною формою дієслова, на письмі виділяється тільки за допо­могою тире: Якесь незвичне, незрозуміле почуття... пройняло Катрю і виповнило серце їй невиразним бажанням — розповісти йому, пожалітися (А. Головко).

Відокремлення прикладок

У відокремленні прикладок є багато подібного до відок­ремлення звичайних узгоджених означень. Проте для виділен­ня відокремлених прикладок частіше використовують тире.

Якщо прикладка стоїть перед означуваним іменником і не має обставинного відтінку, то вона не відокремлюється: Вели­кий український, філософ Григорій Сковорода був сам патріотом і прищеплював та виховував у народу священне почуття любові до своєї батьківщини (В. Яременко).

В інших випадках прикладки звичайно відокремлюються, зокрема якщо вона:

а) стосується особового займенника: і, притомлений Ко-тигорошко, я на груди землі упаду (А. Малишко);

б) поширена й стоїть після означуваного слова: Дивлячись на людей, усміхався і мій батько — великий добрий чо­ловік (О. Довженко);

в) від означуваного слова відділена іншими членами ре­чення: Боровсь Еней з своїм, сердега, горем, слізьми, бід­няжка, обливавсь (І. Котляревський);

г) стоїть після означуваного іменника — власної назви: Хто винен? Овсій Колода, бригадир (В. Кучер);

ґ) має обставинний відтінок: Вірний син трудової понево­леної України, Шевченко став найглибшим виразником народних дум і надій (О. Гончар).

Відокремлюються прикладки зі словами на їм 'я, на ймен­ня, родом, так званий тощо: і жила в тій стороні бідна удова у земляній хатинці, і мала вона сина, на імення Івашко (С. Васильченко). За шофера ми поставили тракториста Серьогу, на прізвище Півень (Ю. Японський).

Прикладка, яка вводиться за допомогою сполучника як, звичайно не відокремлюється: Максим Рильський як пере­кладач зробив надзвичайно багато для розвитку української літератури. Але якщо така прикладка має причинове або уточнювальне значення, вона відокремлюється: Венера, як правдива мати, для сина рада все оддати (І. Котлярев­ський). Членом «Гарту» я був і сам, як книжковий ілюстра­тор (О. Довженко).

Прикладки виділяються на письмі за допомогою як ком, так і тире. За допомогою тире відокремлена прикладка виді­ляється, як правило, якщо вона:

а) має уточнювальне значення і перед нею можна поста­вити слова а саме: Винуватці тої катастрофи — два хлопчики літ семи-восьми та п'ятиліток-дівчинка -наче не чули сердитого материного поклику (М. Коцю­бинський);

б) стоїть у кінці речення і стосується іменника (це робить­ся ще й для того, щоб прикладка не сприймалась як однорідний член речення): Перед тобою світ -— великий том розкритий (М. Рильський). Ти живеш у Києві — прекрасному й чарівному місті (Ю. Смолич). Якщо за умовами контексту після відокремленої приклад­ки має стояти кома, то друге тире не ставиться: і здавалось йому, що попав він в інший світ — у чудний і невідомий храм, і в тихім, радіснім спокої спочивала душа його (М. Івченко).