Складнопідрядні речення з підрядними присудковими і означальними

Підрядні присудкові речення уточнюють іменну частину складеного присудка головного речення, виражену вказівним словом. Підрядні означальні — замінюють означення головного речення або уточнюють означення, виражене вказівним словом.

Підрядні присудкові відповідають на питання присудка (який він є?що він є? хто він такий?), підрядні означальні — на питання означення (який? чий?).

Вказівними словами в складнопідрядних реченнях і з під­рядними присудковими (обов'язково), і з підрядними означаль­ними (не завжди) бувають вказівні займенники такий і той.

І присудкові, і означальні підрядні речення до головного приєднуються сполучними словами хто, що, який, чий, котрий та сполучниками підрядності що, щоб, як, наче, ніби, мов тощо: Синє небо було прозоре та глибоке, неначе вода коло берега в морі (І. Нечуй-Левицький). Я лиш інструмент, в якому пла­чуть сни мого народу (Л. Костенко). Богдан стояв осторонь і робив вигляд, ніби його зовсім не стосується вся гра (Ю. Яновський). Для приєднання підрядної означальної до головної ча­стини використовують ще сполучні слова де, куди, звідки, коли: Швидше в гай зелений, в поле, де повітрям тягне з гір!(П. Грабовський).

Підрядні присудкові й означальні речення до головного можуть приєднуватися також за допомогою сполучника що в поєднанні з особовим займенником, співвідносним з означу­ваним іменником головної частини: На троянду, що її Чубенко тримав у руці, падали виблиски заграви (Ю. Яновський). І ба­чив — пішли дорогою, що по ній стовпи телефонні в далину бігли (А. Головко). Такі поєднання, як правило, можна замінити сполучним словом який у відповідних відмінках, і навпаки.

У разі збігу кількох підрядних означальних речень у тому самому складному реченні, щоб уникнути одноманітних по­вторень, використовують синонімічні сполучні засоби: Конст­рукція церкви святого Іоанна Златоуста являла собою залізний каркас, на якому монтувалися залізні листи, що утворювали стіни та дах будівлі (З газети). Багато в світі доріг, що ведуть до незнаних обріїв, і тільки одна дорога, котрої нам повік не забути, пролягає до рідної домівки (З газети).

І присудкові, і означальні підрядні частини звичайно сто­ять після конкретизованого ними слова. Виняток із цього пра­вила становлять ті підрядні частини, які мають зіставний ха­рактер, на зразок Яке дерево, такий і плід. Який їхав, такого й на віз бере. Чия відвага, того й перемога (Нар. творчість). Тут підрядні частини стоять перед головними.

Підрядні присудкові речення вживаються у двох випадках:

а) коли треба уточнити значення іменного присудка голов­ної частини, вираженого вказівними словами такий, той: Настрій у нього був такий, що він хотів обняти весь світ (О. Десняк). Він такий, що в неозорім полі уночі обійде хуртовину (А. Малишко). Я той, що греблі рвав (П. Воронько). Квіти перестали бути тим, чим вони були досі: квітами (В. Домонтович);

б) коли треба конкретизувати зміст присудка головної ча­стини, вираженого прикметником разом із вказівним словом такий, яке має підсилювальне значення: Повітря таке запашне од гірських трав, що аж п'янить (М. Ко­цюбинський). Тарас дивиться на Остапа такий здиво­ваний, начебто це був і не Остап зовсім... (О. Довжен­ко). Запилена, вже жовта трава видалася такою м'я­кою, що мимоволі захотілось лягти в ній (Ю. Збанацький); вказівне слово такий може бути й відсутнє: Устим і справді був гарний, наче з якоїсь картини зійшов (М. Стельмах). Шелестіла вода, падаючи за борт, звуки, що їх давала помпа, були жалібні, ніби кректала качка (Ю. Яновський).

Вказівне слово в такому складнопідрядному реченні стоїть звичайно в називному або орудному відмінку. Проте іноді воно може мати форму й родового відмінка з прийменником з і з заперечною часткою або без неї: Він був не з тих, що швидко погоджуються (М. Руденко).

Іноді трапляється, що підрядне присудкове речення пояс­нює безпосередньо підмет головного речення: Вічність — це коли і після тебе зорі будуть падати в жита (І. Світличний). Підрядні означальні речення, на відміну від присудкових, можуть пояснювати не тільки вказівне слово, а й безпосеред­ньо означуваний іменник головної частини. Щодо їхнього функціонального значення, то серед них можна виділити такі різновиди:

власне означальні речення — вказують на таку ознаку предмета, названого в головній частині, яка конк­ретизує, виділяє його з низки подібних; у такому разі в головній частині є співвідносне вказівне слово або його можна підставити: Добре тому ковалеві, що на обидві руки кує (Нар. творчість). Шукаю служника такого, не вельми ціною дорогого, щоб вмів і шить, і варить, і коня доглядать (Б. Грінченко). А справжня слава — це [та] прекрасна жінка, що на могилу квіти принесе (Л. Костенко). В нормальному, узвичаєному витлумаченні «націоналіст» — [це та] людина, яка любить і підносить усе рідне — матір, мову, тра­диції, історію, культуру і, зрозуміла річ, народ та держа­ву (З газети);

означально-порівняльні речення — припи­сують відповідному предмету, названому в головній час­тині, таку ознаку, яка насправді не існує, а лише допус­кається як можлива, уявна; приєднуються до головної частини сполучниками наче, ніби, мов і співвідносяться з відповідним вказівним словом у ній або безпосередньо по­яснюють іменник: Матрос оглянув нас усіх такими радими очима, ніби ми давали йому гетьманські клейноди... (Ю. Яновський). Кузьма робить вигляд, (який?) наче він мудрує (М. Стельмах);

означально-обставинні речення — поясню­ють вказівне слово головної частини, вжите при іменни­ках із просторовим або часовим значенням; приєднуються до головної частини сполучними словами де, куди, звідки, коли, відколи, поки, доки (їх можна замінювати сполучним словом який у різних відмінках): А на тому місці, де [на якому] стояла тінь, іскрило сонце широкою плямою (Панас Мирний). В ті давні часи, коли [про які] йде наше опові­дання, Запала долина не була поросла лісом (І. Франко); можуть пояснювати такий іменник і безпосередньо: Стали спускатися в темний яр, звідки [з якого] повіяло холодом і проваллям (Григір Тютюнник). Розкрито осяяні входи в лункі анфілади зал, де [у яких] пісня склика хороводи і щас­тя веде карнавал (М. Бажан);

означально-приєднувальні речення — вно­сять у висловлювання принагідну додаткову інформацію про предмет, названий у головній частині; у такому разі вказівне слово в головній частині не вживається: Осіннє сонце, що надвечір спромоглося продерти хмари, схилялося над обрієм і сіяло своє золотаве насіння у вогку землю (О. Слісаренко). Із голубого неба долітав повний жалю журавлиний трубний клич, який то гучнів, то завмирав, танучи в голубій безвісті (Григорій Тютюнник). У зарості парку вкра­далося озеро, що було притулком тиші й суму для кількох білих скульптур над водою (В. Земляк). Якщо підрядне означальне речення до головного приєдна­не сполучним словом що, який у називному або знахідному відмінку без прийменника і якщо від його присудка-дієслова, вжитого в дійсному способі, утворюється дієприкметник, то таке речення можна замінити дієприкметниковим зворотом: На обох ченцях були дуже старі, обстрьопані вовняні ряси, що вже зблякли, полиняли, а на спині зовсім поруділи (І. Нечуй-Левицький). — ...ряси, вже збляклі, полинялі, а на спині зовсім поруділі. Що, дівуючи, придбала Мотря, то все позношувала... (Панас Мирний) — Усе, придбане під час дівування, Мотря позношувала.

За структурно-семантичною класифікацією і присудкові, і означальні підрядні речення відносять до означальних.

Обставинні підрядні речення

Складнопідрядні речення з підрядними способу дії, міри і ступеня

Підрядні речення способу дії, міри й ступеня замінюють або уточнюють обставини способу дії, міри й ступеня голов­ного речення.

Значення обох цих видів підрядних речень бувають досить близькі між собою, тому іноді важко розрізнити їх, особливо коли вони пояснюють присудок головної частини, виражений дієсловом. Наприклад, у реченні Віють вітри, віють буйні, аж дерева гнуться (І. Котляревський) підрядна частина вказує як на спосіб дії, так і (більшою мірою) на її міру. Те саме можна сказати й про підрядну частину в реченні Сонце пекло так, (як? і в якій мірі?) що й уночі степ пашів (Ю. Яновський). Проте підрядні способу дії та підрядні міри й ступеня і за значенням, і за оформленням переважно суттєво відрізня­ються одне від одного.

Підрядні речення способу дії пояснюють прямо чи опо­середковано (через вказівне слово) присудок головного ре­чення, виражений дієсловом, і відповідають на питання я к? яким способом? У головному реченні в такому разі є вказівне слово так або його можна підставити: Про те, що діялось на Україні 1768 року, розказую так, як чув од старих людей (Т. Шевченко). Орудував він косою, як добрий маляр пензлем чи ложкою, — легко і вправно (О. Довженко). Рідше підрядне речення способу дії уточнює обставину способу дії головного речення: Стихла хуртовина раптово, як і схопилась; але вже було холодніше (В. Барка).

Підрядні речення способу дії до головної частини при­єднуються сполучним словом як та сполучниками підряд­ності що, щоб, наче, ніби, мов. Вживання того чи іншого спо­лучника залежить від того, як підрядне речення характери­зує спосіб дії, названої в головній частині: реально або че­рез порівняння.

Якщо підрядна частина реально характеризує спосіб дії, названої в головнії частині, то вживаються сполучники що, щоб та сполучне слово як. Причому сполучник що вживається, коли характеризується реальна дія (дієслово в головнш частині вжи­то в дійсному способі), сполучник щоб — коли характеризуєть­ся бажана дія (дієслово в головній частині вжито переважно в наказовому чи умовному способі): Життя склалося так, що до­велося забути і про рідну свою Ничогівку (Ю. Збанацький). Тут Денис так глянув на Трохима, що у того жижки задрижали і у животі похолонуло (Г. Квітка-Основ'яненко). Умій жити так, щоб у тебе з другом була єдність духу, ідеалів (В. Сухомлинський). Мені аби з хати вибратись, щоб не запримітила мати, а там... (Панас Мирний). Але: Я сів обличчям до річки так, щоб сонячні промені падали прямо на мене (В. Домонтович).

Вживання сполучного слова (прислшника) як не залежить від характеру дії головної частини: А злива так само почала відходити, як і надійшла (М. Стельмах). Треба битися тут і стояти, як належить чесним людям (Ю. Яновський). Робіть так, як уважаєте потрібним і кращим (М. Коцюбинський).

Якщо підрядна частина характеризує спосіб дії, названої в головній частині, через порівняння, то до головної вона приєднується переважно сполучниками наче, ніби, мов, як, тоді — що та сполучним словом як. Причому такі поріїшяльні підрядні частини за своєю структурою бувають кількох видів:

а) неповні, у яких присудок спільний із головною части­ною — він, як правило, опускається (зіставляється та сама дія двох різних предмети): Думка запала в ваші душі й лежала там, як зернина [лежить] в ласкавій землі (Ю. Яновський). Містечкова площа шуміла, наче [шу­мів] морський прибій (О. Довженко); але іноді присудок може повторюватися в підрядній частині, яка таким чином набуває форми повного речення: Спочатку я про­сто жахався цієї картини, а потім поволі звик, як сол­дат на війні звикає до грому гармат (О. Довженко). Як соняшник завжди повертається до сонця, так я повер­тався до нього (Ю. Яновський);

б) із самодостатнім одним головним членом у формі підме­та (за своєю структурою таке підрядне речення набли­жається до називного; зіставляється та сама дія, стан чи якість двох різних предметів): Мріє стеля надо мною, мов готичнеє склепіння, а гілки квіток сплелися на вікні, неначе ґрати (Леся Українка);

в) неповні, у яких підмет спільний із головною частиною (зіставляються різні дії того самого предмета): На ново­му місці хлопці почувалися так, неначе вилізли з чорної нори на світло денне (І. Багряний). Спить Дунай, немов­би й не тече (П. Воронько);

г) неповні, у яких головні члени спільні з головною час­тиною (зіставляються різні обставини, об'єкти дії то­що): Кипіло все напередодні весни, як [кипить] у казані над золотим багаттям (В. Барка). Рокотало небо, ніби [воно рокотало] весною (1. Цюпа). Як [плекають] па­рость виноградної лози, плекайте мову (М. Рильський). Я квітку не можу зірвати, бо їй, як [болить] людині, болить (В. Сосюра);

ґ) з обома головними членами (зіставляються різні дії різних предметів): Дівчина, обсипана квітками, іде, не­мов пливе лебедонька в воді (М. Рильський). Зацвіла в долині червона калина, ніби засміялась дівчина-дитина (Т. Шевченко).

З порівняльними підрядними реченнями способу дії, що являють собою неповні речення, у яких пропущено присудок, не слід сплутувати порівняльні звороти, що виступають чле­нами простого речення. Наприклад, у реченнях Темрява — як чорний дим (В. Барка). Берізки мов живі безмовні люди, я чую, як стукочуть в них серця (Д. Луценко). Дівчина що калина в лузі (Нар. творчість). Вода чиста-чиста та ніби аж срібна (С. Васильченко) порівняльні звороти є присудками. У реченні Свіжий перший сніг укрив гори й долини ніби тонким дорогим полотном (І. Нечуй-Левицький) порівняльний зворот є додат­ком. Такі порівняльні звороти комами не відокремлюються.

Підрядні речення міри й ступеня пояснюють член головно­го речення, виражений якісним прикметником або прислівни­ком, а також дієсловом, що може виражати різну міру дії, і відповідають на питання якою мірою? до якої міри? скільки? наскільки? як інтенсивно?

У головному реченні в такому разі є вказівні слова так, настільки, стільки, до того, такою мірою або їх можна підста­вити. Підрядні речення до головного приєднуються сполуч­ними словами як, скільки, наскільки та сполучниками підрядності як, що, аж, що аж, ніж, наче, ніби, мов, наприклад: Так гарно тут, що шкода ступати по непорочній сніговій білині (Б. Антоненко-Давидович). Увага до нього була на­стільки велика, що Дорош почував себе дуже незручно і ще ниж­че схиляв голову (Григорій Тютюнник). До того змучений, що нічого писати не можу, і це мене гризе найбільше (М. Коцю­бинський). Посіяв дощик, потім линув так, що враз калюжі стали, але скоро і вщух (В. Барка). Наговорив стільки, що й в шапку не забереш (Нар. творчість). Упав так, що аж носом зао­рав (Нар. творчість). Проте вказівних слів у головному реченні може й не бути: Вона почала придивлятися до нього, наскільки це було в її змозі (М. Коцюбинський). Вигострю, виточу зброю іскристу, скільки достане снаги мені й хисту (Леся Українка).

Окрему групу становлять підрядні речення міри й ступеня, що стосуються прикметникш та прислівників головного речен­ня у формі вищого ступеня поршняння: Немає мудріших, ніж народ, учителів (М. Рильський). Не було, мабуть, кращої люди­ни на світі, як дідусь (О. Гончар). Туман лежав над селом ще густіший в долині, ніж [він був] на горі (М. Коцюбинський). Ми готові йти до бою! Краще смерть, ніж вічний сором! (Леся Українка). Любов відкрити важче, ніж Америку (Л. Костенко).

Підрядні речення способу дії, міри й ступеня стоять зви­чайно після головного. Але можуть стояти перед ним і всере­дині нього.