Особливості побудови складних речень

У складному реченні кожне просте речення, яке входить до нього, повинно бути правильно побудоване.

Наприклад, у головній частині речення «Перше, на чому я хочу зупинитися, — це на підготовці студентів до практичних занять» неправильно приєднано іменний присудок до підмета і виходить: «Перше — це на підготовці студентів до практич­них занять». Треба: Перше — це підготовка студентів до прак­тичних занять. Отже, усе речення має звучати так: Перше, на чому я хочу зупинитися, — це підготовка студентів до прак­тичних занять.

Частини складного речення повинні бути логічно пов'я­зані між собою.

Наприклад, у складному реченні «Лектор довго говорив про шляхи подолання кризи в економіці, і це мало цікавило аудиторію» немає логічного зв'язку між його простими речен­нями. Тут сполучник і слід замінити або на проте, або на хоч.

Частини складного речення повинні бути однопланові за змістом і граматичним оформленням.

Наприклад, у реченні «Дерева в лісі стоять сірі, а ялини своїм убранням приваблюють зір» зіставляються зовсім різні речі: колір дерев і вбрання ялин. Очевидно, це речення треба було б оформити так: Усі дерева в лісі стоять сірі, тільки яли­ни зеленіють і приваблюють зір; або ...тільки ялини своєю зе­ленню приваблюють зір. У реченні «Розглядалося питання, як організувати літній відпочинок і про роботу пасажирського транспорту в цей період» неправомірно об'єднано підрядне ре­чення і додаток. Можна сказати лише так: Розглядалося пи­тання про те, як організувати літній відпочинок та спланува­ти роботу пасажирського транспорту в цей період; або переда­ти простим реченням: Розглядалося питання про організацію літнього відпочинку і про роботу пасажирського транспорту в цей період.

У складному реченні в наступній частині, щоб не повто­рювати тих самих слів, їх пропускають або замість них вжи­вають співвідносні займенники (він, такий, який, що тощо), прислівники (тут, там, тоді тощо). Наприклад, у другій частині речення Завойовник знущається з підкореного наро­ду, а підкорений — з себе (В. Голобородько) із цієї причини пропущено присудок знущається. У другій частині речення Хоч пісня стара, але як величаво звучала вона після довгих боїв (О. Підсуха) іменник пісня замінено співвідносним зай­менником вона.

При цьому потрібно стежити, щоб зокрема займенники правильно співвідносилися з іменниками попередньої части­ни. Наприклад, у реченні «Ми зайшли в кабінет до директора, який був у кінці коридору» незрозуміло, на що вказує зай­менник який — на кабінет чи на директора. Тут слід сказати: Ми зайшли до директора в кабінет, який був у кінці коридору. У реченні Співає молодь молоді пісні — і, сповнені зичливості й любові, дуби над нею шелестять Маркові (М. Рильський) мож­на вжити тільки займенник над нею і ні в якому разі не над ними (збірний іменник молодь у першій частині речення має форму однини).

Складносурядне речення

Складне речення, предикативні частини якого синтаксич­но рівноправні і поєднані між собою сполучниками сурядності, називається складносурядним.

Для поєднання частин складносурядного речення викори­стовують такі сполучники сурядності:

єднальні і, та (= і), також (стоїть у середині другого про­стого речення), і... і, ні... ні, не тільки... а й, притому, причому: Ні повітря не ворухнеться, ні пташка не защебече (М. Коцюбинський). На сизих луках скошено траву, і літо буйне в береги ввійшло (М. Рильський);

протиставні а, але, та (= але), проте, а проте, зате, однак, все ж, а то: Лиш храм збудуй, а люди в нього прийдуть (Л. Костенко). Дерево стояло ще голе, однак на вітах його вже починалось пташине життя (Д. Бедзик);

розділові або, чи, або... або, чи... чи, то... то, чи то... чи то,

не то... не то, хоч... хоч: Чи то мені здається, чи то справді

свист тихшає?(М. Коцюбинський).

Між частинами складносурядного речення можуть бути різні смислові зв'язки.

У складносурядних реченнях з єднальними спо­лучниками можуть передаватися:

а) одночасність, сумісність дій або станів: А літо йде поля­ми і гаями, і вітер віє, і цвіте блакить (А. Малишко); предикативних частин у таких реченнях може бути кіль­ка, і їх можна переставляти місцями;

б) послідовність дій або станів: Пройшла гроза, і ніч пром­чала, і знову день шумить кругом (В. Сосюра). Я здобув науку, і діти в мене будуть її добувати (М. Стельмах); предикативні частини таких речень розташовуються в певному порядку, що відповідає реальній послідовності дій або станів;

в) причиново-наслідкова, умовно-наслідкова чи допус­тово-протиставна залежність між діями або станами: Пройшов дощ, і дерева заясніли під сонцем (У. Самчук). Чужих два слова в пісні буде — і пісня вся тоді чужа! (Д. Павличко). Кажіть коротко і ясно, доби­вайтесь лаконічності вислову, і вас кожен школяр зро­зуміє (В. Сухомлинський). Вода була чистою, і все-таки входити в неї чомусь було Остапові боязно (В. Підмогильний); такі речення складаються, як правило, з двох частин: перша з них, перед якою можна поста­вити сполучники тому що, якщо, незважаючи на те що, виражає причину або умову, друга — наслідок чи протиставлення;

г) приєднувальні відношення (додаткова, супутня інфор­мація): Ми сяк-так помостилися, постелилися і поляга­ли спати, причому вікно треба було заткнути подушкою, бо одна шибка була вибита (Леся Українка); порядок розташування частин у таких реченнях фіксований.

У складносурядних реченнях із протиставними спо­лучниками:

а) явища можуть протиставлятися: Вітру на морі не було, проте клекотав сильний прибій (М. Трублаїні). Ясно ще осіннє сонце сяє, та холодом осіннім вже в повітрі по­тягає (І. Франко). Багато влітку доводиться на пасіці працювати, але зате взимку можна відпочити сповна (І. Багряний); перед першою частиною таких речень може стояти сполучник допустовості хоч, тобто їх мож­на легко перетворити на складнопідрядне речення з під­рядною першою частиною;

б) явища можуть зіставлятися: І потечуть веселі ріки, а озера кругом гаями поростуть, веселим птаством ожи­вуть (Т. Шевченко); у таких реченнях протиставний сполучник своїм значенням наближається до єдналь­ного;

в) друга частина може виражати причину того, що гово­риться в першій: Дядьку Замфіре, дядьку Замфіре! Ваш виноград рубають. Біжіть мерщій, а то весь вирубають та спалять (М. Коцюбинський); тут сполучник а то має значення «у противному разі, інакше, бо».

У складносурядних реченнях із розділовими спо­лучниками вказується:

а) на чергування явищ: То вітерець дихне, то коник в житі засюрчить (Л. Глібов);

б) на взаємовиключення явищ: Або не сокіл я, або спалила мені неволя крила (Леся Українка);

в) на непевність, сумнів, припущення: По дні яруги неслось глухе, придушене шемрання. Не то осінні води шуміли, збігаючи в Дунай, не то вітер бився в заломах провалля. Десь заблудилась у плавнях, або вовки роздерли її (З тв. М. Коцюбинського).

Дієслова-присудки в обох частинах таких речень мають, як правило, той самий вид і однакові часові форми. Предика­тивні частини можуть вільно мінятися місцями.

Зрідка трапляються складносурядні речення, у яких дру­га частина має уточнювальне значення: Задуми оповідань ви­никали, як правило, під час поїздок, під час зустрічей з людь­ми, тобто джерелом цих задумів було саме життя (І. Семенчук).