- •Синтаксичний центр у реченні
- •Присудок
- •Складні присудки
- •Тире між групою підмета і групою присудка
- •Односкладні речення
- •Односкладні особові речення
- •Називні речення
- •Слова-речення
- •Узагальнювальні слова і розділові знаки при них
- •Розділові знаки між однорідними членами речення
- •Відокремлені члени речення
- •Відокремлення додатків
- •Відокремлення узгоджених означень
- •Відокремлення неузгоджених означень
- •Відокремлення обставин
- •Звертання
- •Вставні слова і речення
- •Вставлені слова і речення
- •Слова-речення і вигуки в реченні
- •Особливості побудови складних речень
- •Складносурядне речення
- •Розділові знаки в складносурядному реченні
- •Складнопідрядні речення
- •Види підрядних речень
- •Складнопідрядні речення з підрядними підметовими і додатковими
- •Складнопідрядні речення з підрядними присудковими і означальними
- •Складнопідрядні речення з підрядними місця
- •Складнопідрядні речення з підрядними часу
- •Складнопідрядні речення з підрядними умови
- •Складнопідрядні речення з підрядними допустовими
- •Література:
Слова-речення і вигуки в реченні
Слова-речення — це замінники речень, виражені прислівниками, частками або вигуками. У них не виділяються ні головні, ні другорядні члени. Вони характерні для діалогічного мовлення, вживаються переважно в розмовному, художньому й публіцистичному стилях і передають реакції, відгуки мовця на висловлювання співрозмовника, найчастіше — на його запитання. Вони стають зрозумілі лише в контексті або в ситуації. За своїм значенням і роллю в реченні слова-речення близькі до вигуків (і нерідко виражаються ними).
Слова-речення переважно становлять окремі самодостатні репліки в розмові двох чи більше осіб: — Ти мені не жбурляйся камінням. Бо взнаєш. — Хе! Невже? — зухвало відповів той (І. Микитенко). Рідше вони вживаються в складі повнозначних речень для підсилення сказаного: — Не ваше діло! — Ні, наше! — гукнули солдати в один голос (О. Довженко). Він думає, що для нього фабрику збудують. Аякже, чорта пухлого дочекаєшся! Овва! Не вихоплюйся, синку, з нерозумним словом, бо назад ніяково вертатися (3 тв. М. Коцюбинського).
Слова-речення бувають стверджувальні, заперечні, питальні, спонукальні, емоційно-оцінні. Сюди також належать слова мовного етикету.
У ролі стверджувальних слів-речень виступають слова так, авжеж, аякже, атож, отож-бо, еге, еге ж, та вже ж, ага, угу, добре, гаразд, точно, так точно, звичайно, ще б пак, та вже ж та ін. Вони бувають:
а) прямою позитивною відповіддю на поставлене запитання: — Здобути собі пристойне місце в житті — це ганятися за привидами?— Авжеж, — тихо сказав я. — Знаєш, як учив Сковорода: не за значущістю ролі визначають талант актора, а за тим, як він грає (Вал. Шевчук); ствердна відповідь може виражатися й зовні заперечною формою, яка вимовляється із запитально-стверджувальною інтонацією: — Перелякався? — А то ні? Вся середина колотиться... (М. Стельмах);
б) підтвердженням міркувань співрозмовника: У сорок сьомому, як у правління проліз, так таким уже розумаком став, що куди твоє діло... — Еге, таке пхе було, — втулила Палажка (Григір Тютюнник);
в) підтвердженням власних міркувань мовця: Отож! Отож! Се й був той ятірець, куди він людські душі, наче рибу, ловив... (Леся Українка).
Заперечних слів-речень є небагато — ні, навпаки, неправда, навряд. Вони можуть означати:
а) пряме заперечення на поставлене запитання: Ти, либонь, гніваєшся на мене? — Ба ні... (М. Кропивницький). — їсти хочеш? — Ні. Я там наївся, — киваю назад (Григір Тютюнник);
б) незгоду з пропозицією чи міркуваннями співрозмовника: Марко. Та це справжнє пекло! Поет. Ні, це ще не пекло, але це гірше, ніж пекло, це остання станція перед пеклом (І. Кочерга). Неправда. Я не міг цього сказати. Я хотів сказати щось інше (О. Довженко);
в) підсилення мовцем власної заперечної думки: Ні, краще ніколи не роздивлятись, з чого зроблене те, що нам до вподоби (М. Коцюбинський). Смерті рало крізь них пройшло, глухе, жахне... Ні, ні, цього не може бути! (В. Сосюра).
Запитання виражаються звичайно питальними словами-реченнями ну, та ну, невже, хіба, га, справді, як, що, що ж, тобто. Вони передають як запитання, так і певні емоції — сумнів, подив тощо: — Не віриш?Панич Льольо ставить ґуральню. — Та ну? (М. Коцюбинський). — На дівчат він дуже ласий. — Невже? А з вигляду такий непоказний (Григорій Тютюнник). — Ну що, — сказав [Підгаєцький], зупиняючись біля хлопця, — не передумав іти?(Вал. Шевчук). — Пане професоре, я прошу вас негайно відвезти звідси цих людей. — Тобто, як відвезти?— здивувався Карташов (О. Довженко).
У ролі питальних слів-речень можуть виступати також стверджувальні та заперечні слова, вимовлені з питальною інтонацією. Вони, як правило, адресуються співрозмовникові, і щоб одержати пряму відповідь на поставлене запитання: — От і добре. На гарбі сидітимеш, коні поганятимеш. Добре? — Добре (Остап Вишня). — А курей на буряки вивозила? — Ні. — Ні? А чому ні? (Остап Вишня).
Спонукальні слова-речення містять наказ, заклик, прохання зробити щось, припинити якусь дію, допомогти і водночас виражають реакцію мовця на певну ситуацію. Виражаються вони переважно вигуками годі, геть, цить, гайда, марш, стоп, ура, алло, караул, ґвалт, досить, доволі, ша, тс-с-с, зась, гей, агов, ну тощо. У мовленні слова-речення, як правило, набувають різної експресії: Геть! Геть! Не давайте йому слова (О. Довженко). — Послухаймо, — кажу, — то й почуємо... Ходім ближче. — Цить! Постривай! (Марко Вовчок).
Окрему групу становлять позбавлені емоцій спонукальні слова-речення но, вйо, соб, цабе, тпру, гиля, агуш, киш та ін., з якими звертаються до свійських тварин: Но! Не здохла б вона тобі! Цабе! Вовки тебе були б з 'їли! (Остап Вишня). Дід Мусій розгнівався: — Киш, пустуни кляті!— Горобці не злякалися (Н. Рибак). Емоційно-оцінні слова-речення містять позитивну або негативну реакцію мовця на побачене чи почуте. У ролі таких слів-речень вживаються здебільшого вигуки ого, ох, ах, ех, хм, тьфу, овва, ат, пхе, он як, отакої, тож-то й ба, от тобі й маєш, хай йому цур та ін. У живому мовленні вони передають різні відтінки почуттів — захоплення, подив, обурення, досаду, докір, гнів, погрозу, сумнів, вагання, нерішучість, недовіру, невдоволення, насмішку, іронію, зловтіху, страх, біль тощо: Пхе! Звідкіль ти такий розумний взявся?(М. Коцюбинський). Хм! Куди загнув! — сердито і насмішкувато чмихнув Свирид Яковлевич (М. Стельмах).
У ролі емоційно-оцінних слів-речень можуть виступати також іменники в називному відмінку: Прокляття! Жінко, не муч мене! Кажи: нам грозить щось? (І. Франко). Яка краса! —тихо вигукнула мати (О. Гончар). Ці слова-речення зовні схожі на називні, проте вони не позначають буття, існування, а слугують для вираження узагальненої оцінки явищ, подій та вчинків людей.
Слова мовного етикету становлять традиційні загальновживані формули привітання, прощання, вибачення, подяки, прохання тощо: спасибі, дякую, вибачте, будь ласка, прошу, добрий ранок, добрий день, на добраніч, до побачення та ін. До слів-речень їх відносять умовно: вони нічого не стверджують і не заперечують, але, як і власне слова-речення, становлять нерозкладну синтаксичну будову: Лейтенант підходить до неї. — Доброго ранку, Івго Борисівно. — Доброго ранку (А. Головко).
В усній мові слова-речення й вигуки виділяються інтонацією та паузами, на письмі — комами, знаком оклику або (у середині речення) тире.
На початку речення слова-речення й вигуки виділяються комою або знаком оклику: О, скільки в тобі краси, життя моє незгасне! (В. Сосюра). Ну, що ж, нехай хлопець змалку звикає до правди (І. Цюпа). Ні! Я покорити її не здолаю, ту пісню безумну, що з туги постала (Леся Українка).
У середині речення слова-речення й вигуки відокремлюються з обох боків комами або, якщо при них є знак оклику, — тире: Земле рідна, о, чим далі ти від мене, тим дорожча (Д. Павличко). Всі, у кого серце вірне сонцю нашої весни, сійте зерно — гей!— добірне в нерозмежовані лани! (М. Рильський). Проте слова о, ой, ах, ну, ох і, ну й, якщо їх ужито в ролі підсилювальної частки, комами не відділяються: О люди, люди, свою душу не замикайте на замки! (П. Тичина).
ЛЕКЦІЯ 4
Тема. СКЛАДНЕ РЕЧЕННЯ
Питання:
Складне речення. Його різновиди.
Складносурядні речення.
Розділові знаки в складносурядному реченні.
Складнопідрядні речення.
Види підрядних речень.
СКЛАДНЕ РЕЧЕННЯ, ЙОГО РІЗНОВИДИ
Речення, яке має два або більше синтаксичних (підметово-присудкових) центрів, називається складним.
Наприклад, речення Лиш той творити може, хто любить свій народ (В. Сосюра) — складне, бо в ньому є два синтаксичні центри: лиш той може творити і хто любить.
Складне речення об'єднує кілька простих. Але, порівняно з простими реченнями, частини складного речення мають свої інтонаційні, синтаксичні й смислові особливості. Складні речення повніше передають думку, точніше виражають зв'язки між явищами.
В усному мовленні в складному реченні між його частинами, що мають свої синтаксичні центри, робляться, як правило, невеликі паузи, а на письмі звичайно ставляться коми: Живемо так, що доля одного переплітається з долею іншого, немов коріння дерев, які ростуть поруч (М. Томенко). (Про випадки, коли між частинами складного речення коми не ставляться або ставляться інші розділові знаки, мова йтиме далі.)
Частини складного речення, що мають свої синтаксичні центри, прийнято називати двояко: предикативними частинами або простими реченнями. Назва «просте речення» хоч і омонімічна, двозначна, проте вона зручна тим, що дає змогу без спеціальних пояснень переносити характеристики власне простих речень на предикативні частини складних утворень.
Прості речення (предикативні частини) у складному реченні можуть об'єднуватися між собою різними зв'язками — як рівноправні і нерівноправні, за допомогою сполучників і без них. Цей зв'язок (між двома простими реченнями в складному) буває:
сурядний —за допомогою сполучників сурядності: Сичі в гаю перекликались, та ясен раз у раз скрипів (Т. Шевченко). Слова — полова, але огонь в одежі слова — безсмертна, чудотворна фея, правдива іскра Прометея (І. Франко);
підрядний — за допомогою сполучників підрядності й сполучних слів (тобто відносних займенників та прислівників): Людині треба, щоб її робота залишалася після неї жити (Ю. Яновський). Мені бачиться школа в селі, до якої з цілковитим правом можна б додати ще одне слово — не просто школа, а школа життя (Ю. Яновський);
безсполучниковий —за допомогою лише інтонації: Переконатися пора: зробиш зло — не жди добра (Д. Білоус). Залежно від того, як поєднані між собою прості речення (предикативні частини), складні речення поділяються на складносурядні, складнопідрядні, складні безсполучникові і складні синтаксичні конструкції (багатокомпонентні утворення з різними видами зв'язку).
