Тире між групою підмета і групою присудка

Між групою підмета і групою присудка тире звичайно не ставиться: Київ прекрасний за всякої пори (І. Цюпа). А навкру­ги вся ніч переповнена розміреним шумом хлібів (О. Гончар). Я син народу, що вгору йде, хоч був запертий в льох (І. Франко).

Тире між групою підмета і групою присудка ставиться, якщо між ними чується вичікувальна пауза і в групі при­судка є вказівні частки це, то, ось, значить або їх можна

підставити.

Наприклад, у реченнях Життя без книг — це хата без вікна (Д. Павличко). Сміле слово — то наші гармати, світлі вчин­ки — то наші мечі (П. Грабовський). Лиш боротись — значить жить (І. Франко) тире між групою підмета і групою присудка ставиться, бо є вказівні частки. У реченні Пісня і праця - великі дві сили! (І. Франко) можна підставити частку це в групу присудка великі дві сили. Так само в реченні Обов'язок лікаря — лікувати хворого (О. Гончар) частку це можна підставити в групу присудка обов'язок лікаря.

Тире між групою підмета і групою присудка ставлять та­кож тоді, коли хочуть виділити присудок. В усній мові тут робиться вичікувальна пауза й далі підвищується тон.

Так, у реченнях Земля наша — як та книга, писана не пе­ром, а шаблями та списами, овіяна легендами (І. Цюпа). Твій кожен мур, твій кожен камінь — рідний, твій кожен дім - знайомий, любий, свій (М. Бажан) тире між групою підмета і групою присудка зумовлене не структурою речень, а інтона­цією, якої хотіли надати їм їхні автори.

Односкладні речення

Односкладними є речення, у яких є лише один го­ловний член і другий не передбачається.

Особливістю головного члена в таких реченнях є те, що він, маючи форму, спільну з формою відповідного члена двосклад­ного речення, водночас суміщає в собі функції обох головних членів — і підмета, і присудка. Проте в одних односкладних реченнях основним завданням його є вираження дії, стану або змінної ознаки, в інших — називання предмета чи явища. Тому, враховуючи як будову, так і функції головних членів одно­складних речень, доцільно називати їх відповідно присудками і підметами, не забуваючи разом із тим про їхню специфіку.

Щодо присудків, то в односкладних реченнях, як і у дво­складних, вони бувають:

а) прості дієслівні: Як хочеш від людей шаноби, любов і гнів бери у путь (М. Рильський). Летим. Дивлюся, аж сві­тає, край неба палає, соловейко в темнім гаї сонце зу­стрічає (Т. Шевченко);

б) складені дієслівні: На другий день, тільки почало розвид­нюватись, Соломія була вже на березі (М. Коцюбин­ський). Доводилось вам коли-небудь польову кашу їсти? (Панас Мирний);

в) складені іменні: Не родися красна, а родися щасна (Нар. творчість). І вдруге дівчина йому відмовила. І ще гірш не під силу стало козакові (Марко Вовчок). І стало

тихо скрізь (П. Тичина);

г) складні: Сонце підбилося вгору, стало робитися душно. Так само підмети можуть бути:

а) прості: Далекі стрічі вечорові. Росисті сутінки розлук (П. Василенко);

б) складені: Перша половина січня (Ірина Вільде). Голі шо­ломи сопок, темні масиви лісів... (О. Гончар).

Односкладне речення, маючи один головний член, є повним, якщо в ньому не пропущено якогось потрібного другорядного члена. Наприклад, у складному реченні Не довіряй козу вовкові, а капусту козі (Нар. творчість) перше просте речення повне, а друге — неповне: пропущено присудок не довіряй. У складному реченні Не хотіла коза на торг, так потягли (Нар. творчість) друге просте односкладне — неповне: у ньому є головний член, але пропущено додаток козу і обставину місця на торг.

За значенням головного члена односкладні речення по­діляються на особові, безособові та називні. Окремо стоять слова-речення (або нерозчленовані речення).