11. Стрес, види стресу. Пластичні і пружні навантаження. Абіотичні і біотичні стресори. Пристосування біологічних систем до стресу.

Слово стрес ввів Сельє. Він визначав стрес як стан критичного навантаження яке виявляється у вигляді специфічного синдрому який складається із всіх неспецифічно викликаних змін в середині біосистеми.

Стрес поділяється на:

*еустрес - характерний фізіологічно адаптивними реакціями які викликані в організмівіоенергетиними процесами коли в критичній ситуації живій істоті необхідно пристосуватись до змінених умов довкілля.

*дистрес — характеризується патогенними процесами які викликані при постійних навантаженнях чи зусиллях які організм не в змозі регулювати короткий чи тривалий час.

Організми в Н.С. адаптувадись до екстремальних умов середовища які ритмічно змінюються, вони адаптовуються шляхом періодичної зміни активності а саме:

*впадають у сплячку — криптобіоз (толерантність)

*уникаючи впливів екстемальних умов середовища за допомогою специфічних пристосувань (уникнення).

Толерантність і уникнення формують стійкість до стресу. Пружні навантаження — зворотні процеси, пластичні — незворотні.

12. Фізіологічний діапазон толерантності. Стено- і еврипотентні види. Правило оптимуму.

Кожен організм володіє відносно будь-якого чинного на нього фактора унікальним фізіологічним діапазоном толерантності, в межах якого цей фактор є для нього стерпним. Якщо фактор відрізняється дуже високою або дуже низькою інтенсивністю, але ще не летальний, то організм знаходиться в фізіологічному песимумі. За межами деякого мінімального і максимального значення фактора подальше життя неможливе. У обмеженої області інтенсивності фактора, особливо сприятливої для даної особини, організм існує в умовах фізіологічного оптимуму. Фізіологічний діапазон толерантності зазвичай неоднаковий для різних стадій розвитку організму і для всіх особин даної популяції.

При широкій амплітуді толерантності організми називаються евріпотентнимі, при вузькій - стенопотентнимі.

Будучи взаємозалежними, окремі екологічні фактори можуть до певної міри взаємозамінюватися. Тому в природі відрізняються по присутності і за розмірами від фізіологічних (потенційних) діапазонів толерантності екологічні діапазони присутності (екологічні потенції), що відображають фактичну реакцію організму при впливі всіх факторів середовища.

Фізіологічна толерантність і екологічна потенція організму визначають його індикаторну цінність.

Правило оптимуму. У відповідності з цим правилом для екосистеми, організму або певної стадії його розвитку є найбільш діапазон сприятливого (оптимального) значення фактора. За межами зони оптимуму лежать зони пригнічення, переходять у критичні точки, за якими існування неможливо. До зони оптимуму зазвичай приурочена максимальна щільність популяції. Зони оптимуму для різних організмів неоднакові. Для одних вони мають значний діапазон.

13. Толерантність. Закон мінімуму Лібіха і толерантності Шелфолда.

Закон мінімуму Лібіха (Обмеженого фактора), встановлений Ю. Лібіхом (1840). За цим законом, від речовини, концентрація якої є мінімальною, залежить ріст рослин, величина і сталість їх урожаю. З.м.Л. (закон щодо ролі екол. факторів в розповсюдженні і кількісному розвитку організмів) не стосується систем з нестійким станом, коли надходження в них різних речовин змінюється незакономірно і лімітуючими поперемінно або одночасно стають декілька факторів. Багато в чому З.м.Л. уточнюється законом толерантності Шелфорда.

Правило Шелфорда — закон толерантності, один з основних принципів екології, згідно з яким присутність або процвітання популяції будь-яких організмів у даному місцезнаходженні залежить від комплексу екологічних факторів, до кожного з яких в організмі існує певний діапазон толерантності (витривалості). Діапазон толерантності по кожному фактору обмежений його мінімальним і максимальним значеннями, в межах яких тільки і може існувати організм («екологічний стандарт» виду). Ступінь процвітання популяції (або виду) в залежності від інтенсивності впливаючого на неї фактора зображують у вигляді так званої кривої толерантності, яка звичайно має дзвоноподібну форму з максимумом, який відповідає оптимальному значенню даного чинника.

Разом із законом Лібіха об'єднується в принцип лімітуючих факторів. Лімітуючим може бути будь-який екологічний фактор (наприклад, кількість місць, придатних для будівництва гнізда), але найважливішими найчастіше виявляються температура, вода, їжа (для рослин — наявність біогенних елементів у ґрунті). Запропоновано низку положень, які доповнюють закон: діапазони толерантності до окремих факторів та їх комбінацій різні; організми з широкими діапазонами толерантності (еврибіонти) широко розповсюджені; якщо рівень одного з факторів виходить за межі толерантності, звужується діапазон витривалості до інших факторів, і т. д.

Закон толернатності був доповнений у 1975 р. Ю. Одумом:

• Організми можуть мати широкий діапазон толерантності щодо одного фактора і вузький діапазон щодо іншого.

• Організми з широким діапазоном толерантності щодо всіх екологічних факторів зазвичай найбільш поширені.

• Якщо умови по одному екологічному фактору не оптимальні для виду, то діапазон толерантності може звузитися й щодо інших екологічних факторів (наприклад, якщо вміст азоту в грунті низький, потрібно більше води для злаків).

• Діапазони толерантності до окремих факторів та їх комбінацій різні.

• Період розмноження є критичним для всіх організмів, тому саме в цей період збільшується число лімітуючих факторів.