50. Історичний аспект формування правової і соціальної держави.

Правова держава

В історії становлення ідеї правової держави виділяють дві основні парадигми: Античність і Новий час. Античні учення відрізнялися нерозчленованістю понять «суспіль­ство» і «держава», а уявлення про право носили релігійно-міфологічний характер. Правління права постає в їхніх працях як протилежність беззаконню та анархії. Принцип законності як основоположний для життя суспільства-дер­жави був вироблений уже в повчаннях семи афінських мудреців, зокрема Солона. Сократ же довів цю ідею до до­сконалості. Із його точки зору, вища справедливість поля­гає в покорі законам, яка приводить до єднання громадян, однодумства, впорядкованості та гармонії. Його послідовник Платон ставлення до законності розглядав як один із кри­теріїв поділу держав на правильні та неправильні: «... Вва­жається за краще, щоб володарював закон, а не хто-небудь із середовища громадян». Принцип правління права, а не Людей, в завершеному вигляді був сформульований Аріс-тотелем і Цицероном. Останній стверджував, що державою може вважатися тільки правове співтовариство.

Із сучасної точки зору античні уявлення про правління права мають істотну ваду, а саме — відсутність положень про права особи як ознаку та мету правової держави. Сво­бода та індивідуальні права, що випливають із неї, розумі­лася тільки як колективна цінність, як якість, властива не всім, а тільки вільним громадянам певного полісу.

Діячі ранньобуржузних революцій та епохи Просвітни­цтва розробили ідеї про найважливіші компоненти право­вої держави, а саме теорію прав людини й ідею розподілу влади.

Джон Лільберн (середина XVII ст.) уперше ввів у обіг поняття «права людини». Із його точки зору свобода слова, совісті, друку, петицій, торгівлі, рівність перед законом і судом, право власності складають природжені (надані не державою, а Богом і природою) права людини. Його сучас­ник Джеймс Гаррінгтон уперше використав термін «верхо­венство права». Джон Локк (друга половина XVII ст.) роз­робив учення про гарантії забезпечення прав людини, якими є: законність, розподіл властей, право народу на опір незаконним проявам влади. Шарль Луї Монтеск'є обґрун­тував ідею верховенства конституції в державі, ідею розпо­ділу влади як гарантії проти тиранії.

Філософське обґрунтування ідеї правової держави тра­диційно пов'язують з ім'ям Іммануїла Канта. Відповідно до визначення Канта держава — це об'єднання великої кількості людей, підпорядкованих правовим законам.

Термін «правова держава» ввів до наукового і полі­тичного обігу німецький учений Карл Теодор Велькер (1813р.),а Роберт фон Моль дав йому визначення: правова держава — це держава, заснована на закріпленні в консти­туції прав і свобод громадян та забезпеченні їх судового захисту (1829 p.).

Ідея правової держави розвинулася в працях відомих вітчизняних юристів (Станіслав Дністрянській, Микола Палієнко). Так, із погляду українського юриста Богдана Кістяківського правова держава — це конституційна дер­жава. «У конституційній державі влада, перетворюючись на правову, принципово відрізняється від влади в історич­но передуючих конституційній державі типах держави... У конституційній державі влада перестає бути фактично пануванням людей і перетворюється на панування право­вих норм».

У XX ст. ідея правової держави набула нормативного виразу в конституціях багатьох сучасних країн. У Німеч­чині, Іспанії, Україні ідея правової держави закріплена безпосередньо, в конституціях інших держав (Австрія, Греція, Франція) вона одержала непряме закріплення. Але навіть там, де ідея правової держави формально не закріп­лена в конституції, вона фактично реалізується в право­вому статусі особистості, системі та діяльності органів державної влади.

Соціальна держава

Метою як правової, так і соціальної держави є добробут індивіда та суспільства, що зближує концепцію правової держави з концепцією соціальної держави.

У визначенні соціальної держави, запропонованому Лоренцом фон Штейном (середина XIX ст.), містився ряд принципових положень, що розширювали традиційне ро­зуміння обов'язків держави. Зокрема, він зазначав, що соціальна держава має «підтримувати абсолютну рівність у правах для всіх різних суспільних класів, для окремої приватної самовизначеної особи за допомогою своєї влади. Вона зобов'язана сприяти економічному та суспільному прогресу всіх своїх громадян, бо кінець кінцем розвиток одного виступає умовою розвитку іншого, і саме в цьому сенсі мовиться про соціальну державу».

Ідея соціальної державності сформувалася наприкінці XIX — початку XX ст. (тобто пізніше за ідею правової дер­жави) як відповідь на об'єктивні соціально-економічні про­цеси, що відбувалися в житті буржуазного суспільства, коли почали суперечити два його найважливіші принципи — принцип свободи і принцип рівності. Теоретично склалися два підходи до співвідношення цих принципів. Адам Сміт, Джон Стюарт Мілль, Бенжамен Констан, Джон Локк та інші відстоювали теорію індивідуальної свободи людини, ставлячи державі в основний обов'язок охороняти цю сво­боду від будь-якого втручання, у тому числі й від втручан­ня самої держави. При цьому вони розуміли, що, врешті-решт, така свобода приведе до нерівності, проте вважали свободу вищою, у порівнянні з рівністю, цінністю.

Інший підхід втілював Жан Жак Руссо, який, не запе­речуючи значення індивідуальної свободи, вважав, що все має бути підпорядковано принципу рівності, забезпечувати який —завдання держави.

Принцип індивідуальної свободи, який розкріпачував ініціативу та самодіяльність людей, сприяв розвитку при­ватного підприємництва і ринкового господарства. Проте у міру розвитку і накопичення багатства стало відбуватисямайнове розшарування буржуазного суспільства, його по­ляризація, небезпечна соціальним вибухом. І в цій ситуації принцип індивідуальної свободи втратив свою актуальність і поступився місцем принципу соціальної рівності, що ви­магає від держави перейти від ролі «нічного сторожа» до активного втручання до соціально-економічної сфери. Саме в такій історико-політичній обстановці і починає формува­тися поняття соціальної держави, розуміння її особливих якостей та функцій.

Важливе значення у процесі формування ідеї соціальної держави відіграла соціальна доктрина католицької церкви, що одержала втілення в енцикліці папи Лева XIII «Rerum novarum» (дослівно — «Пронове», 1891 p.). Енцикліка, що діє й понині, свідчила: «...по справедливості уряд повинен дбайливо охороняти інтереси бідніших жителів, щоб люди, які сприяють такою мірою добробуту суспільства, самі ко­ристувалися благами, які вони створюють, — пристойним житлом, одягом, прожитком; щоб здоров'я їх не піддава­лося небезпеці та життя взагалі було менш тяжким, більш стерпним».

Практичне втілення окремі елементи теорії соціальної держави вперше одержали в Німеччині в другій половині XIX ст., що пов'язано, впершучергу, здіяльністю канцле­ра Отто фон Бісмарка. Перша третина XX ст. ознаменува­лася лавиноподібним ухваленням соціальних законів та інкорпорацією в політику багатьох країн принципів соціальної держави. Закони, пов'язані із соціальним і медичним страхуванням, пенсійним забезпеченням, допомогою по безробіттю, сімейною допомогою і страхуванням від нещас­них випадків, в ці роки були прийняті в Австрії, Австралії, Данії, Канаді, Італії, Новій Зеландії, Норвегії, СРСР, СІЛА, Франції, Швеції тощо.

Надалі ідея соціальної держави починає набувати все більшого визнання, втілюватися в конституціях і практиці сучасних держав. Уперше держава була названа соціальною в Основному законі ФРН 1949 р. Так або інакше принцип соціальності виражений у конституціях Франції, Італії, Португалії, Туреччини, Іспанії, Греції, Нідерландів, Данії, Швеції, Японії та інших держав. Велике значення для те­орії та практики соціальної держави мало вчення англій­ського економіста Джона Кейнса, під впливом поглядів якого сформувалася концепція держави загального благо­денства, що випливає зі зростання соціальної функції дер­жави.

Слід зазначити, що певним каталізатором процесу роз­витку ідеї соціальної держави та втілення її в життя на За­ході було виникнення Радянської держави та інших країн марксистського соціалізму, що постійно декларували у своїх конституціях та інших законодавчих актах соціальну орієнтованість політики. І хоча політична теорія та декла­рації соціалізму різко контрастували з реаліями відсутності демократії, громадянського суспільства, правової держави та приватної власності як економічної основи цих інститу-тів, не можна заперечувати реальних досягнень у соціальній політиці соціалістичних держав. При цьому слід мати на увазі, що соціально орієнтована діяльність соціалістичної держави могла мати тільки патерналістській (батьківський) характер, пов'язаний зі встановленням убогої рівності.

Дійсно соціальна держава є можливою лише в умовах демократії, громадянського суспільства і має бути правовою в сучасному значенні цієї характеристики. Сьогодні право­ва держава повинна бути соціальною, а соціальна держава не може не бути правовою. Тим часом історично, а також у деяких сучасних концепціях, наприклад, із точки зору австрійського економіста та політолога, Нобелівського лауреата Фрідріха Августа фон Хайека, між принципами правової і соціальної держави можна фіксувати певну протилежність.

Нині існує два основних підходи до співвідношення правової та соціальної держави. Перший, що веде свій початок від ліберальних державознавців XIX ст., стверджує несумісність правової та соціальної держави, оскільки правова держава покоїться на ідеї юридичної рівності індивідів. Верховенство права передбачає рівну, справедливу подяку кожному індивіду за його внесок до загальної справи. Соціальна ж держава покоїться на ідеї надання пільг і переваг певним категоріям індивідів, як правило, тим, чий внесок у загальну справу є нижчим за середній (діти, інваліди, безробітні тощо).

Другий підхід до співвідношення правової і соціальної Г держави, навпаки, свідчить, що правова держава може бути І тільки соціальною, а соціальна держава не може не бути правовою. Видатний російський юрист П.І.Новгородцев обґрунтовано розглядав формування соціальної держави як «нову стадію розвитку правової держави». В наші дні і демократичні держави прагнуть знайти оптимальну міру поєднання правового та соціального принципів.