11. Поняття державного апарату (орган держави, інститут держави. Основні принципи організації та діяльності державного апарату.

Апарат держави — це система державних органів, уповно­важених здійснювати державну владу та управління по виконан­ню завдань і функцій держави.

Правові форми діяльності державного апарату мають юридичний характер: правотворча, правозастосовна, правоохоронна, контрольно-наглядова, установча.

Орган держави — частина державного апарату — група осіб або одна особа, що має юридичне визначену державно-владну компетенцію для виконання завдань і функцій держави. Кожний орган держави створюється для здійснення певного виду державної діяльності, тобто має свої предмет ведення, завдання і функції.

Інститут держави — відносно відокремлена частина державної структури, що користується певною автономією.

До основних принципів організації та діяльності державного апарату слід віднести:

1) демократизм. Цей принцип передбачає широке залучення населення до активної участі у формуванні та організації діяльності державного апарату, створення рівних умов участі громадян в управ­лінні державою з урахуванням особистих якостей кожного;

2) гуманізм. Цей принцип передбачає конституційне закріплення прав і свобод людини, яка є найвищою цінністю суспільства та держави.

3) законність. Цей принцип передбачає функціонування лише тих владних державних органів, які передбачені конституцією і у ме­жах, визначених чинним законодавством.

4) єдність і розподіл влади. Цей принцип зумовлює належність державної влади народу та передбачає її розподіл на законодавчу, ви­конавчу та судову.

Реальність вказаного принципу забезпечується наявністю меха­нізму стримувань і противаг, який протидіє сваволі, беззаконню з боку органів державного апарату, і тим самим створює певну конкуренцію між владними структурами. Так, органи законодавчої влади стриму­ють виконавчу владу, оскільки остання не може виходити за межи прийнятих парламентом законів. Парламент формує або бере участь у формуванні вищого органу виконавчої влади — уряду, здійснює пар­ламентський контроль за його діяльністю щодо виконання ним зако­нів. У свою чергу вищі органи у системі виконавчої влади наділяють­ся правом законодавчої ініціативи. За парламентсько-президентської форми правління президент, за наявності певних, передбачених Конституцією України умов має право розпустити парламент і, навпаки, парламент теж за відповідних умов — усунути президента з посади у порядку імпічменту. Органи судової влади захищають права і свободи людини і гро­мадянина від будь-якого свавілля з боку державних органів. Окрім того, Конституційний Суд України може стримувати як законодавчу так і виконавчу владу шляхом визнання законів, прийнятих парламен­том, і нормативно-правових актів вищих органів виконавчої влади не­конституційними у разі, якщо вони не відповідають нормам Консти­туції України;

5) верховенство права. Цей принцип передбачає його консти­туційне закріплення та виражається у праві кожного громадянина оскаржити у судовому порядку будь-яке рішення державних органів, відшкодуванні шкоди, заподіяної їм незаконними діями посадових осіб;

6) професіоналізм. Цей принцип визначає необхідність реаліза­ції владних повноважень на професійній основі, наявність комплексу спеціальних знань суб'єктів владних відносин та можливість їх опти­мального застосування для досягнення поставленої мети.

7) ієрархічність;

8) поєднання виборності і призначуваності;

9) змінюваність;

10) поєднання колегіальності та єдиноначальності;

11) гласність і урахування громадської думки;

12) рівний доступ громадян до державної служби.

12. Єдність та розподіл державної влади, загальна характеристика основних гілок влади.

Поділ влади - основоположний принцип, відповідно до якого в демократичній правовій державі мають співіснувати самостійні галузі ("гілки") державної влади - законодавча, виконавча, судова, кожна з яких здійснюється незалежними один від одного органами, що перебувають у стані стримування і взаємного контролю.

Юридичне вираження єдності і гармонійності влади полягає в такому:

1) органи державної влади в сукупності мають компетенцію, необхідну для здійснення функцій і виконання завдань держави;

2) різні органи держави не можуть диктувати одним і тим же суб'єктам за тих же обставин взаємовиключні правила поведінки.

Законодавча влада — це делегована народом своїм представникам у парламенті державна влада, яка має виключне право приймати закони. Вона здійснює і фінансову, і установчу, і контрольну функції.

Виконавча влада — це влада, яка володіє правом безпосереднього управління в державі. Носієм цієї влади у масштабі країни є уряд, який забезпечує виконання законів та інших актів законодавчої влади, відповідальний, підзвітний та підконтрольний їй. Виконавча влада покликана відпрацьовувати шляхи та засоби реалізації законів, займатися поточним управлінням, здійснювати розпорядчу діяльність.

Судова влада — це незалежна влада, яка охороняє право, виступає арбітром у спорах про право, здійснює правосуддя. Судова влада обмежена нормами та принципами права, здійснюється у формі судової процедури й не може залежати від суб'єктивного впливу інших гілок влади.

Принцип поділу влади доповнюється системою стримувань та противаг, яка передбачає конкуренцію різних органів влади, наявність засобів для взаємного стримування й підтримки відносної рівноваги сил. Водночас влада в державі має залишатися цілісною та єдиною, тому гілки влади повинні взаємодіяти.

Юридично це виявляється в тому, що:

• органи державної влади в сукупності володіють компетенцією, необхідною для здійснення функцій і виконання завдань держави;

• різні органи держави не можуть приписувати одним і тим самим суб'єктам за одних і тих самих обставин взаємовиключні правила поведінки.