17. Громадянське суспільство, політична система, держава: взаємозв'язок та взаємодія.

Громадянське суспільство - це суспільство з розвиненими економічними, політичними, духовними та іншими відносинами і зв'язками, яке взаємодіє з державою та функціонує на засадах демократії і права.

Правова держава - така суверенна, політико-територіальна організація влади, яка існує і функціонує в громадянському демократичному суспільстві на підставі соціально справедливого права і в якій на його основі реально забезпечується здійснення прав, свобод, законних інтересів людини і громадянина, окремих груп людей і громадянського суспільства в цілому, де держава і людина несуть взаємну відповідальність згідно з правовим законодавством.

Взаємозв'язок громадянського суспільства і держави характеризується тим, що їх не можна ні ототожнювати, ні протиставляти одне одному, тим більше відривати одне від одного. Громадянське суспільство і держава, які володіють відносною самостійністю, разом з тим становлять єдине ціле. Ці два інститути не можуть існувати порізно.

Громадянське суспільство є основою держави, його становлення відбувається у тісному взаємозв'язку зі становленням правової держави. Для цивілізованого розвитку обох феноменів необхідно створювати надійний механізм взаємодії та взаємозбагачення.

Не лише держава, а й інститути самого громадянського суспільства можуть негативно впливати на інші його складові. Формування громадянського суспільства є передумовою становлення політичної демократії, обмеження всеохоплюючої ролі держави.

Певні інститути та феномени належать одночасно і до громадянського суспільства, і до правової держави. Вони виконують роль необхідної комунікації між ними і мають вирішальне значення щодо функціонування громадянського суспільства. До таких структур та інститутів можна віднести політичні партії, об'єднання, клуби, засоби масової інформації, механізми виборчого процесу, політичну культуру, політичне представництво тощо. Подальший розвиток відносин суспільства і держави є гарантією того, що суспільство стане громадянським, а держава - демократичною і правовою. Історія розвитку цих утворень показує, що держава, яка підпорядкувала собі громадянське суспільство, нехтуючи загальними закономірностями, ставала тоталітарним режимом.

18. Поняття, становлення та розвиток ідеї правової держави. Принципи правової держави.

Правова держава — це організація політичної влади, діяль­ність якої заснована на принципах верховенства права і закону, взаємній відповідальності держави і особи, визнанні та реальному забезпеченні прав і свобод людини і громадянина, окремих груп людей і громадянського суспільства в цілому.

Термін "правова держава" у науковий обіг увійшов на початку XIX століття.

Ще в старо­давні часи античними мислителями було розроблено ряд положень щодо правової держави. Ідею поєднання сили та права в афінській державі свідомо проводив Солон у своїх реформах вже у VI ст. до н.е. Думка про те, що державність взагалі можлива лише там, де панують справедливі закони, послідовно розвивалась Платоном. Концепцію правління розумних законів обґрунтував і Аристотель. Він же вказав і на необхідний зв'язок права і держави. Великий крок у напрямку тео­рії правової держави зроблений у політико-правовому вченні Цицеро­на, який проголосив правовий принцип — під дію закону повинні під­падати всі.

Проте ідеї піднесення ролі права у Стародавній Греції, Старода­вньому Римі та інших рабовласницьких країнах були позбавлені гума­ністичної основи, вони відбивали інтереси лише пануючої частини тогочасного суспільства — рабовласників, а доля рабів майже не бра­лась до уваги.

Після розпаду Римської імперії тривалий час політико-правове вчення не розвивалось, однак поширення у Європі римського права призводить до зміцнення підвалин державності та розуміння закону як волі народу.

З ХІІ-ХІІІ ст. пов'язані витоки середньовічного конституціо­налізму у формі парламентських органів, формується представницька влада та законодавчі збори. Подальшого розвитку знаходить ідея об­меження правителя законом і справедливістю, але із-за боротьби між світською і церковною владою, відповідальність правителя зводиться переважно до відповідальності його лише перед Богом.

Епоха Реформації у Франції в ХІУ-ХУІ ст. привнесла ідею обмеження суверенітету влади короля владою народу та відповідаль­ності його перед народом і парламентом.

В епоху переходу від феодалізму до капіталізму вирішального значення набувають проблеми політичної влади та її поділу. Виразни­ком правових уявлень буржуазії був англійський мислитель ХУІІ ст. Дж. Локк, який обґрунтував правовий принцип індивідуальної свобо­ди як свободи слідування власному бажанню в усіх випадках, коли цього не забороняє закон. У його трактуванні ідея панування права повинна була втілитися в державі, в якій здійснено поділ влади на окремі гілки. При цьому передбачалося, що діяльність кожної з них повинна бути обмежена законом, який відповідає природному праву і забезпечує невід'ємні права і свободи людини. Висловлені Дж. Локком ідеї були розвинуті французьким юрис­том XVIII ст. Ш. Монтеск'є і трансформовані у принципи поділу вла­ди на законодавчу, виконавчу і судову, розглядається як одна з найва­жливіших засад правової державності.

Невід'ємним елементом теорії правової держави є розробле­на Ж.Ж. Руссо концепція народного суверенітету, що заснована на ідеї виникнення держави внаслідок суспільного договору і яка перебу­ває на службі у суспільства.

Сформовані Дж. Локком, Ш. Монтеск'є та Ж.Ж. Руссо ідеї бу­ли сприйняті і використанні у практиці державного будівництва ще наприкінці XVIII ст., свідченням чого є Конституція США (1787 р.) і Французька Декларація прав людини та громадянина (1789 р.), а та­кож ряд інших правових актів.

Філософську концепцію сучасної теорії правової держави роз­робив німецький філософ І.Кант, хоча він і не вживав термін "правова держава", а обґрунтовував ідею розуміння держави як правової орга­нізації. І.Кант вважав, що держава забезпечує торжество права, вимо­гам якого сама підпорядковується.

Термін "правова держава" вперше було вжито у працях німець­ких вчених К. Т. Велькера (1813 р.) та І. X. Фрайхер фон Аретіна (1824 р.). А створення юридично завершеного поняття "правова дер­жава" пов'язують з ім'ям німецького мислителя Р. фон Моля (1833 р.), який ввів його до загального державноправового і політичного вжит­ку. Він визначив правову державу як конституційну, яка заснована на конституційному закріпленні прав і свобод людини, на забезпеченні судового захисту особи.

Головні принципи правової держави такі:

1) Верховенство права й закону, панування закону у всіх сферах громадського життя.

2) Реальність прав і свобод громадян.

3) Взаємна відповідальність держави й особистості.

4) Поділ влади на законодавчу, виконавчу й судову.

5) Наявність ефективних форм контролю й нагляду за здійсненням законів.