1. Принцип гуманізму

2. Принцип справедливості

Принцип справедливості в кримінальному праві є напевно найбільш дискусійним в системі принципів цієї галузі права. Проаналізувавши окремі джерела, можна дійти висновку, що, перш за все, це пов’язано з тим, що в теорії відсутня одна чітка дифініція поняття справедливості, тобто в розуманні немає визначенного єдиного пояснення самої справедливості: одні вчені і дослід- ники узагальнюють поняття справедливості з правом, інші — визнають їх взаємозв’язок, але по- різному встановлюють їх субординацію: в одному випадку право визнається явищем, похідним від справедливості, породженим нею, а в інших випадках, навпаки, справедливість розглядаєтся як породження права. На мою думку, діяти по справедливості — значить діяти правомірно, відповідно до вимог пра- ва. Справедливість входить у поняття права. Виходячи з визначення, право є справедливим, а справедливість — це внутрішня властивість і якість права. Отже, справедливість є принципом, який поглинає все кримінальне право. Звідси випливає вимога, тобто вплив принципу справедливості на всі норми кримінального права (наприклад, при призначенні покарання, визначенні кола злочинів, класифікації злочинів, встановленні межі санкцій тощо). 492 Важливо враховувати вимоги справедливості при проведенні класифікації злочинів, оскільки остання повинна слугувати в якості правової підстави подальшої диференціації відповідальності за злочинні діяння в кримінальному законодавстві, що забезпечує справедливість при призна- ченні покарань. Гуманізм — це, в першу чергу позиція з точки зору моралі, яка виражається у визнанні цінності людини як особистості, поваги до її гідності, основних прав, свобод та законних інтересів. Ви- знання та потрібність гуманістичних ідей для національної правової системи не викликає сумні- ву. Гуманізм є основою суспільних відносин, які регулюються і охороняються правом. Водночас існує чимало специфічних проблем щодо реалізації принципу гуманізму у сфері кримінального права. Перш за все, виникає питання: по відношенню до якого кола суб’єктів діє принцип гуманізму? В кримінально-правовій літературі не виникає сумніву думка про те, що принцип гуманізму у кримінальному праві поширюється у рівній мірі як на злочинця, так і на потерпілого, свідка тощо. При цьому акцент робиться на захист прав і свобод саме тих, «хто по- страждав» [8, c. 21]. І в той же час дане питання виходить з поля зору науковців і вся увага, як правило, констру- юється на гуманному ставленні саме до злочинця. Однак таке своєрідне ігнорування особистості потерпілого видається несправедливим, зважаючи на існуючи проблеми щодо даного питання у діючому кримінальному законодавстві. Право на справедливий суд — право не тільки обвинуваченого в злочині, але і потерпілих, ін- ших учасників процесу, суспільства в цілому. Широке розуміння гуманізму кримінального права включає в якості його обов’язкового еле- мента суворе дотримання всіх кримінально-правових принципів та інститутів: склад злочину як єдина підстава кримінальної відповідальності, розгляд кримінальної справи як єдина форма кри- мінального правосуддя, індивідуалізація кримінальної відповідальності в залежності від вини, звільнення від покарання тощо. Звичайно, гуманізм по відношенню до злочинця неможливий, як відмічалося вище, без гуманізму по відношенню до потерпілого, свідка та інших осіб, які «втяг- нуті в орбіту кримінального процесу» [4, с. 69-70]. Проблема співіснування в людському житті і в сфері здійснення правосуддя у кримінальних справах справедливості як базисної цінності і гуманізму як сукупності моральних принципів, які виходять з визнання людини найвищою, приорітетною цінністю в системі суспільних відносин, неодноразово піднімається у філософській і юридичній літературі. Одним зі шляхів вирішення даної проблеми в зарубіжних країнах є суд присяжних засідателів. Однак не раз вчені задавалися питанням: «Чи має право на існування інститут оцінки кримінально-караного діяння особами, які не мають юридичної освіти та практики та вирішують певну справу, з чисто «людської» по- зиції, а не в суворій відповідності з «буквою» та «духом» закону? Зарубіжний досвід, накопичений в боротьбі зі злочинністю, показує, що сьогодні принципи справедливості і гуманізму все більше визначають стратегію кримінальної політики більшості демократичних держав, однак є відмінності між континентальною (запобігання злочинів і гума- нізація пенітенціарної системи) і англосаксонської (збільшення покарань, пов’язаних з позбав- ленням волі, в тому числі довічним) кримінально-виконавчими системами [7, c. 172]. І чи можна говорити про те, яка з данних позицій несправедлива або негуманна? Наприклад, з позицій справедливості кожен злочинець повинен понести покарання за скоєне. Але існують такі відомі інститути в кримінальному праві, як давність в скоєнні злочину, амністія і помилування, що дозволяють звільнити винного від покарання повністю або частково. Саме це і виступає як прояв державою гуманності до засуджених. Це може спричинити формування в суспільній свідомості, особоливо у потенційних правовпорушників, почуття вседозволеності і безкарності за скоєне. У цьому контексті обов’язковість покарання поступається місцем милосердю, а дія принципу справедливості коригується з позиції гуманізму. Особливо яскраво гуманізм проявляється в цілях кримінальної відповідальності і покарання. Тут має місце принцип соціальної справедливості. Деякими теоретиками і практиками передба- чається, що покарання застосовується з метою її відновлення, виправлення засудженого і попе- 493 редження нових злочинів. Отже, принцип соціальної справедливості розкритий у тому вигляді, що він спрямований лише на захист прав особи, яка вчинила злочин, але одним із головних за- вдань кримінального закону є охорона прав і свобод людини і громадянина, тобто насамперед законослухняного громадянина, потерпілого від злочину. Безумовно, справедливість більшою мірою є філософською, а не правовою категорією, тому поява в кримінальному праві принципу справедливості та такої мети покарання, як відновлення соціальної справедливості, викликає цілком зрозумілий сумнів, що полягає в тому, як з багато- гранного явища виокремити ту окрему межу, яка поширювала б свою дію на таку галузь, як кри- мінальне право, а тим більше спробувати представити цю межу в якості основного положення цієї галузі, тобто її принципу. Справедливість — категорія, яка не дозволяє при своєму здійсненні знехтувати інтересами гро- мадян. Громадяни повинні бути впевнені, що держава здатна захистити їх від злочинних посягань. Принцип гуманізму не повинен домінувати над іншими приципами кримінального права, перш за все — над принципом справедливості, тенденція гуманізації законодавства не повинна суперечити концепції пріоритетної охорони прав і свобод людини та громадянина. Кримінально-правовий зміст принципу справедливості полягає в тому, що покарання чи інша міра кримінально-правового впливу, застосована до особи, яка вчинила злочин, повинні бути справедливими, тобто відповідати тяжкості злочину, конкретним обставинам вчинення злочину і особливостям особистості злочинця. Адже призначення занадто м’якого або надмірно суворого покарання, бузумовно, є порушенням принципу справедливості, що вказує на чергову пробле- му — занадто великі межі суддівського розсуду при застосуванні норм кримінального законодов- ства, що стосується призначення покарання. Взагалі цей принцип означає не тільки правильне призначення покарання згідно із засадами справедливості, а і максимальну індивідуалізацію відповідальності і покарання. Можливість реа- лізації цього принципу полягає в самому змісті кримінального закону. Таким чином, підбиваючи певні підсумки, можна сказати наступне: справедливість як прин- цип кримінального права не є чимось застиглим, визначеним. Те, що сьогодні вважається спра- ведливим, тобто визначається цим принципом, завтра може бути відкинуто. В нормах криміналь- ного законодавства реалізація цього принципу повинна йти в «ногу з часом», відповідати реаліям життя. Звичайно, зроблено великий крок вперед у вирішенні протиріч, які назріли. Що й гово- рити, принцип справедливості багато в чому залежить не стільки від норм законодавства, скільки від правосвідомості, досвіду, і внутрішнього переконання не тільки громадян, а й судді. Наскільки суддя справедливий, настільки в країні і забезпечується принцип справедливості, бо справедли- вість — це не стільки норма, скільки внутрішня якість людини. Отже, залишається тільки побажати продовження тієї потрібної роботи, яку проводять суб’єки, що займаються реалізацією принципу справедливості, оскільки без справедливого кримінально- го права неможливо побудувати демократичну і правову державу.