10. Поняття та види обвинувачення.(Приватне та публічне).

Кримінальне переслідування— сукупність процесуальних дій, спрямованих на викриття осіб, які вчинили злочин, та забезпечення застосування до них кримінальної відповідальності.

Складовою функції кримінального переслідування є функція обви­нувачення, яка починає реалізовуватися з моменту порушення кримі­нальної справи щодо конкретної особи або притягнення особи як обви­нуваченого.

Слід розмежовувати матеріально-правовий та процесуальні (функ­ціональні) аспекти обвинувачення. Обвинувачення в матеріально- правовому розумінні є ствердження слідчого чи прокурора, обґрунто­ване достатніми доказами про вчинення особою діяння, забороненого кримінальним законом, висунуте в порядку, передбаченому КПК.

Функція ж обвинувачення здійснюється шляхом: а) порушення кри­мінальної справи щодо конкретної особи; б) винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого і пред'явлення обвинувачення; в) зміни обвинувачення у стадії досудового слідства в сторону погір­шення становища обвинуваченого; г) складення обвинувального ви­сновку і направлення кримінальної справи прокуророві; д) затвер­дження прокурором обвинувального висновку і направлення кримі­нальної справи до суду; є) підтримання обвинувачення у суді першої інстанції; є) подання прокурором апеляції, касаційного подання, по­дання про перегляд кримінальної справи за нововиявленимн обстави­нами на виправдовувальний або обвинувальний вирок з мотивів необ- хідності застосування закону про більш тяжкий злочин або за м'якістю покарання (М.Є. Шумило). У випадку відмови прокурора від обвину­вачення, а також у справах приватного обвинувачення функцію обви­нувачення самостійно може здійснювати і потерпілий.

Вимога про здійснення кримінального переслідування тільки сто­роною обвинувачення, тобто прокурором (на досудових стадіях — слідчим, органом дізнання), а також потерпілим, цивільним позива­чем та їхніми представниками (див. ст. 261 КПК) зумовлена тим, що: а) в кожному судовому розгляді повинен брати участь обвинувач: про­курор, за винятком випадків, зазначених у законі, або потерпілий, його представник (ст.ст. 264, 267 КПК); б) у суду відсутній обов'язок з власної ініціативи, всебічно і повно досліджувати обставини справи (див. ст. 22КПК); в) настають певні правові наслідки в разі відмови обвинувача від обвинувачення у вигляді обов'язку суду закрити про­вадження у кримінальній справі, якщо потерпілий не бажає скорис­татися правом вимагати продовження розгляду справи і підтримувати обвинувачення (ч. 2 ст. 282 КПК).

Державне обвинувачення в суді здійснює прокурор. Відповідно до ст. 267 КПК у справах приватного обвинувачення, а також, якщо про­курор відмовився підтримувати державне обвинувачення, — обвинувачення підтримує потерпілий або його представник.

Залежно від характеру вчиненого злочину виділяють чотири види обвинувачення: - публічне,

• приватне (ініціюється лише потерпілою осо­бою, яка підтримує обвинувачення у суді; дізнання та досудове слід­ство не проводиться, справа порушується суддею місцевого суду),

• приватно-публічне (ініціюється лише потерпілою особою) і

• публічно- приватне обвинувачення (може бути припинене за ініціативою обвину­ваченого та потерпілого у випадках, передбачених ст. 46 КК України).

Суб'єктами здійснення функції кримінального переслідування є: органи дізнання, особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, потерпілий, його представник або законний представник, цивільний позивач, його представник або законний представник, обвинувач.