11.Функція захисту. Поняття та види захисту. (самостійний захист, законним представником та захисником).

Захист — сукупність процесуальних дій, спрямованих на спросту¬вання підозри або обвинувачення (повністю або у частині фактичної сторони або правової кваліфікації), доказування невинуватості або меншої винуватості, пом'якшення відповідальності обвинуваченого (підсудного) і встановлення невинуватості обвинуваченого.

Захист у кримінальних справах може здійснюватися у таких формах: самозахист, законним представником та захисником.  Суб'єктами здійснення функції захисту є особа, щодо якої поруше¬но кримінальне провадження, підозрюваний, обвинувачений (підсудний, за¬суджений або виправданий), захисник – лише адвокат, що занесений в Єдиний реєстр адвокатів та підтверджує свій статус свідоцтвом про право зайняття адвокат.діяльністю та ордером, договором із захисником або дорученням органу, уповноваженого законом для надання безоплатної правової допомоги, законний представник, цивільний відповідач, пред¬ставник цивільного відповідача. Адвокат обо»язково бере участь у провадженнях:щодо особливо тяжких злочинів, щодо неповнолітніх, осіб, стосовно яких передбач.застосування заходів виховного характеру, щодо осіб з фізичними вадами, щодо осіб які не володіють мовою, якою ведеться провадження, щодо осіб, стосовно яких передбачено застосування примусових заходів медичного характеру, щодо реабілітації померлої особи .

12. Кпп як галузь права. Співвідношення кримінального та кп права. (кпп забезпечує реалізацію норм матеріального права, тобто кримінального)

Кримінальний процес як галузь права (кримінально-процесуальне право) - це одна з галузей права України, сукупність правових норм, які регулюють діяльність органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, а також інших фізичних і юридичних осіб, які залучаються до сфери кримінального судочинства, під час провадження в кримінальних справах.

Кримінальне процесуальне право не може існувати без кримінального права, і навпаки, норми кримінального права не можуть бути реалізовані без кримінального процесуального права. Зв'язок цих галузей права є настільки тісним, що в деяких державах до цього часу вони не поділяються на окремі галузі.

Норми кримінального права можуть містити найтяжчі санкції, але без процесуальних норм вони будуть "мертвими". Норми процесуального права приводять в дію норми кримінального права. Якщо кримінально-правові норми - це "тіло", то процесуальні норми - це їхня "душа". Автор баварського кодексу А. Фейербах визначав кримінальний процес як "прагматичну частину кримінального права"2.

Зв'язок цих 2 галузей права виявляється через такі положення:

o вони є галузями публічного права;

o термін "кримінальне процесуальне право" походить від терміна "кримінальне право";

o кримінальне процесуальне право містить ряд бланкетних норм, які відсилають до положень кримінального права;

o кримінальний процес розпочинається у разі виявлення відомостей про кримінальне правопорушення (поняття останнього визначається кримінальним правом);

o деякі зазначені в ст. 284 КПК підстави для закриття кримінального провадження пов'язані з кримінально-правовими поняттями: відсутність події злочину, відсутність складу злочину, декриміналізація діяння;

o переважна більшість питань, що вирішуються судом при постанов-ленні вироку, мають кримінально-правовий характер: чи мало місце діяння, у вчиненні якою обвинувачується особа; чи є обставини, що обтяжують або пом'якшують покарання, і які саме тощо;

o кримінальне право встановлює перелік обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання (ст. 66 та ст. 67 КК);

o кримінальним правом регламентовані вили, підстави і порядок застосування примусових заходів медичного характеру (ст.ст. 92-96 КК), підстави застосування і види примусових заходів виховного характеру (ст. 105 КК) та багато інших питань, безпосередньо пов'язаних із кримінальним процесуальним правом;

o санкції норм кримінального права в деяких випадках гарантують реалізацію норм кримінального процесуального права (ст.ст. 371-390 КК).

13.Кримінально-процес.норми та їх структура.(види – правовідновлювальні(привід свідка) та штрафні санкції. Штрафні санкції – це не лише штрафи, а і санкції, які передбачають «возложение дополнительных обременений». Наприклад, видалення із залу суд.засідання)

Як і всі правові норми, кримінально-процесуальні норми мають визначену структуру, власне поняття та види. Загальні положення щодо норм права, які розглядаються у межах навчальної дисципліни «Теорія держави і права», характерні і для норм кримінального процесуального права. Однак, оскільки вони регламентують специфічні суспільні відносини, то слід зважати й на їх особливості.

Кримінальні процесуальні норми – це встановлені державою загальнообов’язкові правила поведінки суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності, виконання яких забезпечується, в основному, добровільними діями учасників процесу, а у необхідних випадках – засобами державного примусу і загрозою юридичної відповідальності.

Кримінальні процесуальні норми — початкова, визначальна ланка в механізмі кримінально-процесуального регулювання. У них безпосередньо виявляється воля держави щодо необхідного порядку розслідування і вирішення кримінального провадження, визначаються процесуальний статус суб’єктів кримінального провадження, порядок провадження слідчих (розшукових) та негласних (розшукових) дій, застосування заходів процесуального примусу тощо. Водночас, якщо для багатьох суб’єктів кримінального провадження засвоєння кримінальних процесуальних норм є правом, то для компетентних органів держави і відповідних посадовців, діяльність яких здійснюється у формі застосування таких норм, це – державний обов’язок.

Ознаки кримінальної процесуальної норми:

1) це загальновизнане правило поведінки, що формулюється державою та має загальнообов’язковий характер (положення норм права повинні сприйматися як безумовна вказівка до дій, що виходить з державних структур, і не підлягають обговоренню або оцінці з приводу їх доцільності чи раціональності);

2) це формально визначене правило поведінки (в нормі закріплюються права й обов’язки суб’єктів кримінального провадження, а також санкції за порушення встановлених норм; приписи норм повинні виконуватися в тому обсязі, в якому вони формально закріплені);

3) це правило поведінки загального характеру (правило поведінки адресовано не конкретній особі, а поширюється на всіх, хто стає суб’єктом відносин, що регламентується нормою права);

4) це правило поведінки, що набуває характеру нормативності у чітко встановленому порядку (норма стає такою тоді, коли вона видається вповноваженим на те органом у межах його компетенції і в межах встановленої процедури, тобто з додержанням порядку розроблення, обговорення, прийняття, набуття чинності, зміни та відміни дії і змісту норм);

5) це правило, дотримання якого забезпечується державою (держава створює реальні умови і засоби, що сприяють безперешкодному дотриманню правил поведінки, а також створюються засоби заохочення, переконання, примусу і санкцій за невиконання вимог).

Як і всі правові норми, кримінальні процесуальні норми мають визначену структуру, вони складаються з гіпотези, диспозиції і санкції.

Гіпотеза правової норми вказує на те, коли і при яких умовах (обставинах) необхідно керуватися даною правовою нормою (визначає умову при наявності якої дана норма повинна застосовуватись).

Диспозиція визначає, хто є учасником конкретних відносин, які регулюються даною правовою нормою, і яка поведінка передбачається або дозволяється даною правовою нормою (містить сам припис правило поведінки).

Санкція вказує на те, які негативні наслідки тягне за собою невиконання передумов (умов) даної правової норми (передбачає несприятливі для суб’єкта наслідки, які наступають при невиконанні норм). Наприклад, в ч. 3 ст. 373 КПК України міститься кримінальну процесуальну норму такого змісту: «Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення».

Цю норму можна викласти таким чином: якщо суд при винесенні вироку обговорює питання щодо винності або невинності обвинуваченого (гіпотеза), то в обвинувальний вирок суд не може вкладати припущення і може постановити такий вирок лише тоді, коли даними судового процесу доказана вина обвинуваченого (диспозиція). Санкція вказана в ст. 409 КПК України (підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є, наприклад, неповнота судового розгляду; невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження.

До їх числа належать: визнання недійсними результатів процесуальних дій, здійснених з порушенням процесуальних правил; застосування заходів процесуального примусу до осіб, що порушують процесуальні обов’язки (запобіжні заходи, приводи, видалення із залу судового засідання тощо) та ін.

Особливістю норм кримінального процесуального права є те, що їх санкції нерідко містяться в інших статтях або ж формуються стосовно до кількох або до багатьох однорідних норм. Таким чином, особливості структури норм кримінального процесуального права полягають у наступному:

1) у них не завжди чітко в межах однієї статті закону сформульовано гіпотезу, диспозицію і санкцію; часто ці елементи норм розосереджено в межах кількох статей;

2) оскільки вони є формою реалізації норм кримінального права, то останні завжди ніби «присутні» в гіпотезі процесуальної норми;

3) гіпотеза кримінальної процесуальної норми, як правило, містить підстави до провадження процесуальної дії або прийняття процесуального рішення;

4) диспозиції  власне правилі поведінки  найчастіше відображаються процедурні (здійснювані в певній послідовності) елементи діяльності, тому диспозиції не можуть бути відсильними до норм матеріальних галузей права;

5) санкції не завжди чітко формулюються в нормі кримінального процесуального права; найчастіше вони містяться в нормах інших галузей права.

Санкції, закріплені в нормі кримінального процесуального права, є кримінально-процесуальними. Санкції, що передбачають відповідальність за порушення приписів норм процесуального права, але містяться в нормах інших галузей права, називають санкціями норм кримінального процесуального права;

6) санкції норм кримінального процесуального права встановлюють відповідальність за порушення не тільки приписів, сформульованих у їх диспозиції, а й тих, що викладено у гіпотезі.

Норми кримінального процесуального права поділяються на окремі види:

- норми, що уповноважують, наділяють суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності певними процесуальними правами, надають їм повноваження на деякі юридичні дії, тобто носять дозвільний характер (наприклад, ч. 3 ст. 71 КПК України надає право сторонам кримінального провадження під час судового розгляду заявляти клопотання про залучення спеціаліста або використання його пояснень і допомоги; ч. 3 ст. 89 КПК України надає право сторонам кримінального провадження, потерпілому під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими; ч. 2 ст. 95 КПК України надає право підозрюваному, обвинуваченому, потерпілому давати показання під час досудового розслідування та судового розгляду). Варто звернути увагу, що скористатися наданим правом чи ні, вирішують самі учасники кримінального провадження. Тому норми, що уповноважують, на відміну від зобов’язуючих, імперативних, мають диспозитивний характер.

- норми, що зобов’язують - які передбачають у визначених умовах конкретний вид поведінки і диктують діяти відповідним чином (наприклад, в ч. 1 ст. 202 КПК України зазначається: «У разі застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов’язання підозрюваний, обвинувачений, який був затриманий, звільняється з-під варти негайно»; в ч. 5 цієї ж статті вказується: «у випадку закінчення строку дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою підозрюваний, обвинувачений повинен бути негайно звільнений, якщо в уповноваженої службової особи місця ув’язнення, під вартою в якому він перебуває, відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання цього підозрюваного, обвинуваченого під вартою»; ч. 2 ст. 206 КПК України закріплює обов’язок слідчого судді в разі отримання ним з будь-яких джерел відомості, які створюють обґрунтовану підозру, що в межах територіальної юрисдикції суду знаходиться особа, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, або не звільнена з-під варти після внесення застави в установленому цим Кодексом порядку постановити ухвалу, якою має зобов’язати будь-який орган державної влади чи службову особу, під вартою яких тримається особа, негайно доставити цю особу до слідчого судді для з’ясування підстав позбавлення свободи).

- норми, що забороняють - зобов’язують учасників кримінального процесу утримуватися від вчинення певних дій (наприклад, в ч. 2 ст. 255 КПК України забороняється використання відомостей, речей та документів, які отримані в результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій для цілей, не пов’язаних з кримінальним провадженням, або ознайомлення з ними учасників кримінального провадження чи будь-яких інших осіб; в ч. 2 ст. 275 КПК України забороняється залучати до конфіденційного співробітництва під час проведення негласних слідчих дій адвокатів, нотаріусів, медичних працівників, священнослужителів, журналістів, якщо таке співробітництво буде пов’язане з розкриттям конфіденційної інформації професійного характеру. За порушення приписів, які містяться в зобов’язуючих і забороняючи нормах, до суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності можуть бути застосовані

санкції:

- процесуальні (привід через ОВС свідка, який не з’явився без поважних причин за викликом слідчого; скасування рішення чи постанови слідчого; видалення підсудного з залу судового засідання);

- дисциплінарні (догана, звільнення з роботи);

- адміністративні (ст. 67 КПК України: за злісне ухилення від явки до слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду свідок несе відповідальність за ч. 1 ст.

185-3 або ст. 185-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення);

- кримінально-правові (ст. 67 КПК України: за відмову давати показання про відомі обставини в справі – за ст. 385 КК України)

Для успішного виконання завдань кримінального судочинства, підвищення його ефективності, зміцнення законності, посилення охорони прав і свобод громадян вирішальне значення має точна реалізація як усієї системи кримінальних процесуальних норм, так і кожної з них окремо