1 Світове господарство

Промисловість є провідною галуззю виробництва у світі. У промисловості створюються знаряддя праці, предмети споживання, вона тісно пов'язана з НТП і має вирішальний вплив на рівень економічного розвитку.

У структурі промисловості провідними галузями вважаються машинобудування і хімічнапромисловість. Темпи росту видобувних галузей (до яких відносимо гірничовидобувну, лісозаготівельну, морський промисел і рибальство) останнім часом знизились. Ще меншими темпами розвиваються такі галузі обробної промисловості, як текстильна, взуттєва, харчова. Лідерство машинобудування зумовлене зростанням наукомістких галузей, що визначають науково-технічний прогрес: електротехніка і електроніка, виробництво роботів і офісного обладнання тощо.

Географія промисловості світу. Світова паливно-енергетична система. Географія вугільної, нафтової і газової промисловості. Електроенергетика світу. Чорна і кольорова металургія світу, основні райони розміщення металургійного виробництва. Машинобудування світу: географія основних галузей. Основні райони розміщення: хімічної, лісової і деревообробної, легкої, харчової промисловості .

Географія сільського господарства. Особливості розвитку і розміщення галузей рослинництва і тваринництва.

Географія транспорту. Розвиток та розміщення найважливіших видів транспорту: залізничного, автомобільного, водного, повітряного.

Міжнародні економічні зв'язки. Основні форми економічного співробітництва. Міжнародний туризм та його різновиди.

2 Паливно-енергетичний баланс світу

Як енергоносії людство з давніх часів використовувало мускульну силу, деревину, рушійну силу води, енергію Сонця, енергію біомаси тварин тощо. Протягом більшої частини ХІХ століття основним енергоносієм було деревне паливо, однак з другої половини ХІХ ст. поступово завоювало позиції вугілля. На початку ХХ ст. на нього припадало вже понад 50 % у структурі світового енергоспоживання, а напередодні Першої світової війни його частка зросла до 2/3. Суттєву роль у паливно-енергетичному балансі продовжували відігравати дрова, водночас розпочалося використання нафти. Її значення швидко зростало в міжвоєнний період, тоді ж почали активніше використовувати природний газ. У 50-х роках ХХ ст. частка вугілля у світовому енергоспоживанні вже складала менше половини, а основою паливно-енер­гетичного балансу стали нафта й природний газ. Тоді ж людство вперше освоїло для мирних цілей атомну енергію, частка якої в енергоспоживанні почала зростати та досягла наприкінці ХХ ст. 5–6 % — стільки ж, як і гідроенергії (частка останньої впродовж другої половини ХХ ст. була більш-менш стабільною). Наприкінці ХХ ст. дещо збільшилася роль альтернативних (відновних) джерел енергії — вітрової, сонячної, біомаси, геотермальної.

Отже, у розвитку паливно-енергетичного балансу впродовж ХХ ст. розрізняють два етапи: вугільний (десь до кінця 50-х років, поки вугілля переважало над усіма іншими видами палива й енергії) та нафтогазовий (з початку 1960-х рр.). Сумарна частка нафти й природного газу і зараз переважає у структурі світового енергоспоживання, що свідчить про продовження нафтогазового етапу. Водночас деякі дослідники виокремлюють у розвитку паливно-енергетичного балансу світу з початку 1980-х років третій етап — сучасний. Його ознаками називають: деяке зниження частки нафти (максимальне її значення — 46 % було саме у 1980 р.), підвищення значення атомної та відновних джерел енергії. На атомну енергетику покладалася велика надія: за тодішніми прогнозами до кінця ХХ ст. її частка у світовому паливно-енергетичному балансі мала сягнути 15 %. Однак суттєві корективи у розвиток світової атомної енергетики внесла аварія на Чорнобильській АЕС у 1986 р. — у багатьох країнах після неї були різко згорнені програми будівництва нових АЕС. Водночас екологічний чинник сприяв підвищенню уваги до розвитку енергетики, яка використовує альтернативні джерела.