22. Історія розвитку психології управління

Психологічні дослідження почалися з 19 сторіччі. У першу чергу вивчалася рухова діяльність людини.

Еволюція розвитку економічної психології почався з вивчення механічних систем людина-машина з питань психічних явищ. який регулюють рухову активність робітника.

Виниклі проблеми зі спеціалізацією праці призвели до появи психології праці, що вивчала особистість у взаємодії з засобами і предметами праці. Подальша криза підвищення ефективності призвела до появи соціальної психології праці, що вивчала неформальні взаємовідносини в колективі.

Подальші удосконалення й ускладнення механізмів призвело до появи економічної психології виробництва.

В даний час існує психологія управління як сукупність досягнень таких психологічних галузей як психологія особистості, соціальна психологія, психологія праці, інженерна психологія, психологія бізнесу й ін.

Вітчизняна психологія управління тривалий час функціонувала як невід'ємна частина психологічної та управлінської науки колишнього СРСР. У її становлен­ні і розвитку виокремлюють такі етапи (Л. Карамушка, Л. Орбан-Лембрик):

— зародження і розвиток психології праці і психо­логії управління (20—30-ті роки XX ст.);

— стагнація психології праці і психології управлін­ня (друга половина ЗО-х—50-ті роки XX ст.);

— відродження психології праці і психології управ­ління та їх розвиток на основі соціалістичної орієнтації (друга половина 50-х — кінець 90-х років XX ст.);

— розвиток сучасної вітчизняної психології управ­ління на основі нової соціально-економічної парадигми, суверенності, незалежності України.

Інтенсивний розвиток наприкінці XIX — на початку XX ст. психології, соціології, теорії управління, соці­альної психології, психології праці та організаційної психології зумовили необхідність оформлення її як са­мостійної наукової дисципліни в нашій країни.

23. Сучасний стан та перспективи розвитку психології управління

Якщо традиційній моделі управління була властива орієнтація керівника винятково на економічні цілі, то нова парадигма, яка зорієнтована на інтеграцію економічних, соціальних і соціально-психологічних процесів, ставить у центр уваги керівника соціаль­ні й психологічні завдання, пов’язані із гуманізацією умов праці, розширенням участі в управлінні, розвитком мотивації працівників тощо.

Основою цієї психологічної концепції управління є:

– виявлення і збереження інтелектуальної еліти ор­ганізації;

– довіра під час виконання управлінських рішень;

– відповідальність та обов’язковість працівників;

– партнерський характер взаємозв’язків;

– корпоративний дух взаємодії;

– якість управлінських рішень;

– здатність керівників до подолання психологічних бар’єрів під час нововведень;

– орієнтація на досягнення успіху.

Стратегічним центром цієї концепції управління є людина як найвища цінність для організації, а реалізову­ється вона на таких засадах:

підтримка психологічних інновацій, які є не менш важливими, ніж соціальні та економічні;

орієнтація управління на людину, її індивідуаль­ні, психофізіологічні особливості, інтелектуальні здібності й професійні можливості; посилення і розвиток моти­вації працівників;

скоординована активність співробітників, яка ви­никає на основі взаєморозуміння, співдружності;

інтегрування інтересів працівників організації навколо загальних цілей;

повна довіра і повага до працівника, створення передумов для його самостійності в роботі;

соціокультурна та етнопсихологічна природа уп­равління, яка передбачає врахування керівниками традицій народу, поєднання загальносвітової тенденції з місцевими особливостями.

На сучасному етапі окреслилися такі перспективні проблеми психології управління:

1. Зміст і форми управління. У XXI ст. очікуються ґрунтовні зміни змісту і форм управління. Передусім вони стосуватимуться стилів управління, зменшення кількості рівнів управління. Розшириться практика делегування повноважень підлеглим, а сувора підзвітність персоналу поступиться місцем значно ширшій його діловій свободі. Керівники надаватимуть дедалі більшого значення роботі в командах як у межах організації, так і поза нею;

2. Роль керівника в управлінні. У сучасних психологічних концепціях управління центральною постає особистість, її психофізіологічний, професійний, моральний потенціал. Особистість керівника у них розглядають як найвищу цінність, а обдарованих працівників – як найцінніший капітал;

3. Підготовка керівника. Вивчення психологічних особливостей продуктивного використання людського чинника в управлінні, колективних суб’єктів управління робить підготовку, навчання, всю систему освіти керівників ключовим чинником ділового успіху. При проектуванні системи формування управлінських кадрів пріоритетним є її психологічне обґрунтування, яке перебуває в тісному зв’язку з економічними, технологічними, інформаційними та ін­шими аспектами;

4. Розв’язання проблем, пов’ язаних із соціокультурними та етнопсихологічними особливостями управлінської діяльності. Ця проблема донедавна залишалася поза увагою теоретиків і практиків управління. Хоч цілком очевидним є те, що ні техніка, ні організація, ні новітні методи управління неспроможні існувати поза соціокультурним, етнопсихологічним середовищем;

5. Виявлення й аналіз проблем, пов’ язаних із психологічною готовністю керівників до роботи в умовах нововведень, непередбачуваних подій (технологічні катастрофи, несподівані зміни на ринку тощо). За таких умов керівник та керована ним організація мають бути здатними до подолання психологічних та інших бар’єрів, роботи в екстремальних ситуаціях. Йдеться про емоційно-психологічну стійкість керівника до впливу стресових чинників;

6. Актуалізація комунікативної підготовки керівників нового типу. Комунікативна компетентність керівника є важливим чинником ефективності організації;

7. Вивчення проблем інтернаціоналізації управління, осмислення нових реальностей, що постають у зв’язку з поглибленням міжнародного поділу праці, створенням міжнародних систем інформації. Серед суттєвих чинників, що впливають на розвиток керівників та організацій, є глобалізація як передумова суттєвого підвищення стандартів якості управлінської діяльності, врахування її транснаціональних та міжнародних особливостей, дотримання етичних правил в управлінській культурі тощо.