8. Емоції і почуття у структурі особистості.

Ставлення людини до навколишнього світу, інших людей, до самої себе виявляється через емоції.

Емоції (лат. emoveo - хвилюю, збуджую) - психічне відображен­ня у формі безпосереднього переживання життєвого змісту явищ і ситуацій.

Вони є суб'єктивною формою вираження потреб, пе­редують діяльності, спонукають і спрямовують її. Успіх і невдача, досягнення мети і крах ідеалів - усе це люди­на сприймає насамперед емоційно. Різноманітність життєвих ситуацій породжує і різноманіття людських емоцій: позитивних і негативних, глибоких і поверхо­вих тощо.

Завдяки емоціям людям легше порозумітися, об'єк­тивніше оцінити стан співрозмовника і ситуацію, спільну діяльність і спілкування. Такі базові емоції, як со­ром, подив, огида, задоволення, зацікавленість, радість, гнів, горе, зневага на обличчі, наприклад, африканця ві­дображаються майже так само, як і на обличчі європей­ця. Отже, люди різних культур однаково сприймають і оцінюють вираз обличчя за емоційними станами. Це свідчить про вроджений характер основних емоцій. Однак вродженими є не всі емоції, немало їх люди набу­вають у процесі навчання і виховання.

Емоції є внутрішньою мовою, системою сигналів, за допомогою яких індивід дізнається про те, що відбува­ється. Вони відтворюють відношення між мотивами і ді­яльністю. До основних емоційних станів людини, крім власне емоцій, належать почуття та афекти.

Почуття. Вони є однією з основних форм переживан­ня людиною свого ставлення до предметів і явищ дій­сності.

Почуття - психічні стани і процеси, які відображають емоційний аспект духовного світу людини, її суб'єктивне переживання подій, емоційне ставлення до навколишньої дійсності.

Почуття виконують сигнальну функцію, оскільки містять інформацію про оточення людини, є важливим регулятором її поведінки. Як досить стійкі психічні ут­ворення, вони виокремлюють явища, які мають ста­більну мотиваційну значущість.

Афекти. Свідченням їх є вчинки під впливом силь­них емоцій, а не логіки розуму, зниження самовладан­ня людини.

Афект (лат. affectus - хвилювання, пристрасть) - сильний і від­носно короткочасний емоційний стан, пов'язаний з різкою зміною важливих для суб'єкта життєвих обставин.

Такими станами є, наприклад, лють, жах, відчай, екстаз (нестяма), екзальтація (збудження без затьма­рення свідомості). Здебільшого вони супроводжуються виразною мімікою, жестикуляцією. Як правило, афек­ти не сприяють нормальній організації поведінки.

Прикладом афекту може бути несподіване пережи­вання страху.

Страх - короткочасна чи стійка емоція, породжена в людині дій­сною чи уявною небезпекою.

Як психологічне явище, він виражається в тривож­них і болісних переживаннях, у переляку, жаху, паніці, а також у діях (стихійних чи свідомих), спрямованих на самозбереження. Йому передують нерішучість і сум­ніви. Виокремлюють такі види страху: страх бідності (убогості), критики, хвороби, любовного розчарування, старості й смерті. Оскільки страх є тільки станом люд­ської свідомості, його можна контролювати і спрямову­вати. Виховання стійкості до страху пов'язане з вироб­ленням умінь володіти собою за його відчуття.

Автор бестселера «Думай і збагачуйся» американ­ський журналіст Наполеон Хілл (1883-1963) ствер­джував, що страх убогості найбільш руйнівний: він па­ралізує розум, руйнує уяву, вбиває самовпевненість, підриває ентузіазм, охолоджує ініціативу, розмиває ці­лі, унеможливлює самоконтроль, розладжує чіткість мислення, перешкоджає концентрації зусиль, позбав­ляє наполегливості, притягує невдачі, придушує лю­бов, силує кращі почуття душі, нехтує дружбою, спри­чинює безсоння, тугу і сум. Він охарактеризував такі симптоми, передумови страху убогості:

-            байдужість. Виявляється вона у відсутності само­любства, небажанні боротися з бідністю, інтелектуаль­ній і фізичній ліні, безініціативності, нерозвинутості уяви, ентузіазму і самоконтролю;

-            нерішучість. Її засвідчують невміння і небажання думати за себе, вичікувальна позиція;

-            сумнів. Проявляється у формі пояснень і вибачень з метою прикрити чи виправдати свої невдачі, іноді по­єднується із заздрістю до чужих успіхів, їх критикою;

-            занепокоєння. Здебільшого його симптомами є прагнення шукати помилки в інших, жити не по кише­ні, зневажливе ставлення до своєї зовнішності, насупле­ний, похмурий вигляд, зловживання алкоголем, нер­возність, невпевненість у собі;

-            зайва обережність. Супроводжують її намагання бачити тільки негативне, схильність до роздумів і роз­мов про можливі невдачі замість концентрації свідомос­ті на засобах досягнення успіху, песимізм, що проявля­ється в загальній схильності до хвороб;

-- зволікання. Його засвідчують звичка відкладати на колись те, що мало бути зроблене значно раніше, тра­та сил на виправдання неробства, спілкування з тими, хто змирився з бідністю, надання переваги компромісу, а не жорсткій боротьбі, змирення з життєвими трудно­щами замість подолання їх.

Якими б емоції не були, вони завжди невіддільні від особистості, оскільки пов'язані з її потребами, відтво­рюють стан, процес і результат їх задоволення. Вдоско­налення вищих емоцій і почуттів передбачає особистісний розвиток людини.