6. Характер у структурі особистості. Акцентуації характеру.

Людина не народжується з характером, він форму­ється в процесі її активної діяльності.

Характер (грец. charakter - риса, особливість) - сукупність стій­ких індивідуальних властивостей особистості, що виявляються в типових способах діяльності та спілкування, типових обставинах і визначаються ставленням особистості до них.

Характер людини виявляється всистемі відносин з навколишньою дійсністю у ставленні до: інших людей (товариськість чи замкнутість, правдивість чи облуд­ність, тактовність чи брутальність тощо); справи (відпо­відальність чи несумлінність, працьовитість чи лінощі тощо); власності (щедрість чи жадібність, ощадливість чи марнотратність, акуратність чи неохайність); себе (скромність чи самозакоханість, гордість чи приниже­ність тощо).

Підставою для визначення характеру є не спорадич­ний, а стійкий вияв конкретних рис особистості в різно­манітних ситуаціях, міра виразності цього вияву, спів­відношення з іншими рисами.

Поведінка людини завжди містить у собі когнітивний (пізнавальний, розумовий), афективний (чуттє­вий, емоційний) і практичний (перетворювальний, сенсорний) компоненти з переважанням одного з них, що дає змогу визначити характерологічний тип праців­ника. Приміром, перевага розумового компонента за­свідчує тип «мислителя», емоційно-комунікативного - «співрозмовника», перетворювального - «практика». «Мислитель» більше орієнтований на пізнання внут­рішнього і зовнішнього світу, на постійні роздуми про науку, мистецтво, життя. Він любить пофантазувати, що зумовлює його низьку товариськість, невміння розв'язувати організаційні завдання. «Співрозмов­ник» товариський, контактний, любить компанії, лег­ко знайомиться й адаптується в новій обстановці. «Практик» є людиною справи, не терпить тяганини, незавершених справ, зайвих міркувань. Як доброму організатору, йому подобаються завдання, що вимага­ють рішучих і негайних дій.

Загальноприйнятої, єдиної класифікації характе­рів, попри різноманітні спроби, досі виробити не вдало­ся, а поділ людей на типи значною мірою є умовним. Усе це, однак, не применшує значення обізнаності з основ­ними рисами людини, що відіграє суттєву роль у різних вимірах управлінської діяльності.

Класифікація людських характерів А. Личко, К. Леонгарда виокремлює типи людей, що мають так звануакцентуацію характеру - надмірну вираженість окре­мих рис та їх поєднань, які є крайніми варіантами нор­ми, межують із психопатіями. Акцентуації характеру вирізняються відсутністю одночасного вияву властивих психопатіям тріади ознак: стабільності характеру в ча­сі, тотальності його виявів у всіх ситуаціях, соціальної дезадаптації. Їм властива вразливість особистості сто­совно не кожного (як при психопатіях), а лише певних психотравмуючих впливів, адресованих так званому місцю найменшого опору певного типу характеру, при збереженні стійкості до інших. Залежно від міри вираз­ності розрізняють явні й приховані (латентні) акценту­ації характеру, які можуть переходити одна в одну під впливом різних чинників, серед яких важливими є особливості сімейного виховання, соціального оточен­ня, професійної діяльності, фізичного здоров'я. У під­літковому віці більшість акцентуацій характеру, як правило, згладжуються, компенсуються. У складних психогенних ситуаціях, що тривалий час впливають на «слабку ланку» характеру, акцентуації характеру мо­жуть не тільки спричинити гострі афективні реакції, неврози, а й формування психопатичного (ненормаль­ного) розвитку. Оскільки акцентуації характеру межу­ють з відповідними видами психопатичних розладів, їх типологія ґрунтується на детально розробленій у психі­атрії класифікації психопатій, відбиваючи і властивос­ті характеру психічно здорової людини.

За цією ознакою розрізняють такі типи характеру:

1)                 циклоїдний. Люди з таким характером схильні до зміни настрою, періодичних змін працездатності, актив­ності. У фазі піднесення вони комунікабельні, швидко говорять, легко розв'язують проблеми тощо. У період спаду мають низьку працездатність, слабку товарись­кість, поганий настрій. Критика і неприємності в цей пе­ріод можуть тільки подовжити, поглибити його. Людину з таким характером не варто призначати на роботу з пос­тійно високим темпом праці. У періоди зниження пра­цездатності таким людям не слід братися за нові види ро­боти, для них шкідливі також емоційні перевантаження;

2)                 гіпертимний (гіперактивний). Вирізняється під­вищеною доброзичливістю, товариськістю. Його носії з усіма однаково дружелюбні, намагаються не псувати стосунків з начальством. Оптимістичність іноді спону­кає таких людей до самохвальби. Гарний настрій допо­магає їм переборювати труднощі, до яких вони став­ляться легко, як до тимчасових. Добровільно викону­ють громадську роботу. Однак багато з того, за що бе­руться, не доводять до завершення. їм не варто довіряти копітку, одноманітну роботу, обмежувати їх контакти. А головне - створити умови для вияву їхньої ініціати­ви, розкриття особистості;

3)                 лабільний. Його вирізняє психологічна вразли­вість, емоційна збудливість. Люди з таким характером намагаються відгородити себе від брутальності, різких, категоричних контактів. Навіть незначна подія може змінити їх емоційний стан. Звичайна критика може ча­сом спричинити травму на все життя. Для осіб із лабіль­ним характером дуже важливий гарний психологічний клімат у групі. Сприятливо впливає на них спілкування з гіпертимами;

4)                 психастенічний. Людям з таким характером влас­тиві сумлінність, пунктуальність, замкнутість, раціо­нальність у спілкуванні, схильність до аналітичної ді­яльності. Відсутність твердої позиції компенсується прагненням усе досліджувати, відкладаючи висновки. Тому за потреби раціонально осмислити ситуацію варто поговорити з такою людиною, і вона глибоко проаналі­зує хоча б дещо. Водночас таким людям не слід доручати прийняття рішень, особливо відповідальних. Пом'як­шити негативний вплив цього характеру можна завдяки розвитку образної пам'яті, емоційності, що сприятиме відтворенню різних ситуацій і зіставленню їх, правиль­ним висновкам;

5)                 тип характеру, що застрягає. Виявляється він че­рез схильність до деспотизму, самореклами. Такі люди злопам'ятні, що зумовлено стійкістю і малорухомістю переживань. Свіжу ідею вони сприймають, лише зрозу­мівши її. Застрягання на почутті, думці, справі спричи­няють надмірну деталізацію, підвищену охайність (охайно прибирає робочий стіл, ретельно розкладає па­пери тощо). Людям із таким характером варто доручати облаштування виробничого, службового приміщення. Життя таких людей різноманітне. Спілкування допома­гає їм перебороти внутрішню інертність;

6)                 демонстративний. Вирізняється зайвою метуш­нею, рекламуванням своєї роботи. Складається вражен­ня, що прагнення до успіху, мати гарний вигляд перед іншими - мало чи не єдина риса цього типу характеру. Люди з таким характером не здатні критично побачити себе збоку, неминуче відчувають труднощі, якщо в ор­ганізації не враховують їх особистісно-психологічної своєрідності. Не вагаючись, їм можна доручити рекла­му продукції. Добре, якщо вони одержуватимуть задо­волення не тільки від основної роботи, а й від участі в художній самодіяльності, реалізуючи свої природні за­датки;

7)                 нестійкий. Найприкметніше в ньому - відсут­ність твердих внутрішніх принципів, недорозвиненість почуття обов'язку, інших вищих моральних якостей. Люди такого типу постійно прагнуть до миттєвих задо­волень і розваг. Ця якість буває вираженою настільки, що людина нехтує елементарними обов'язками, не хоче нічого робити, налаштована тільки на споживання. Працівник із нестійким характером створює відчутні проблеми в організації. Свої обов'язки він виконує час від часу, працює здебільшого з примусу. Послаблення контролю, вимог до такого працівника відразу негатив­но позначається на результатах його роботи. Люди з цим характером лідирують там, де потрібно виконати приєм­ну, помітну частину роботи, пов'язану з розвагою. Зде­більшого вони здатні впливати на групу;

8)                 конформний. Ознаками його є незібраність, роз­губленість, несамостійність. Люди з таким характером можуть діяти тільки за чиєїсь підтримки. Ще одна їхня суттєва особливість - відсутність суперечностей зі сво­їм середовищем. Вони є природними носіями норм, цінностей, інтересів організації, у якій працюють, вирізняються м'якістю в спілкуванні, здатністю «роз­чинитися» у цінностях та інтересах іншого. Цих людей характеризує намагання бути в тіні, золотій середині. Працівники з конформним характером можуть бути добрими заступниками керівника, але самостійна робо­та їм не під силу;

9)                 екстравертивний. Його відзначає висока контактність, відкритість до інформації. Особи такого типу характеру рідко вступають у конфлікти; у спілкуванні з друзями, на роботі часто віддають лідерство іншим. Вони готові уважно вислухати співрозмовника, прий­ти на допомогу, однак легко опиняються під впливом інших людей, схильні до поширення чуток тощо;

10)             інтровертивний. Людям із таким характером властиві низька контактність, відірваність від реаль­ності, схильність до філософських роздумів, намагання уникати конфліктів. Вони надають перевагу самотнос­ті, у стосунках з іншими стримані, принципові. Пред­ставники цього типу характеру нерідко проявляють надмірну впертість, у відстоюванні своїх поглядів вони не завжди послідовні, об'єктивні.

У житті найпоширеніші змішані форми акцентуацій характеру:

-            проміжні типи, які є результатом одночасного розвитку кількох типових рис;

-            амальгамні типи, тобто нашарування нових рис характеру на його сформовану структуру.

Значний інтерес виявляє психологія управління до різних психологічних типів так званих неідеальних працівників. Вони є в кожній організації, але оскільки їх сутнісні риси маскуються певним типом поведінки, виявити таких працівників серед інших непросто.