3 Система санітарно-гігієнічних заходів з попередження виникнення та розповсюдження внутрішньолікарняних інфекцій

Основні санітарно-гігієнічні заходи з профілактики ВЛІ представлені у таблиці 3.1.

Таблиця 3.1

Система гігієнічних заходів з попередження внутрішньолікарняних інфекцій

Архітектурно – планувальні заходи	Дотримання санітарно-протиепідемічного режиму	Підвищення стійкості до несприятливих чинників
1. Розміщення земельної ділянки, система забудови та функціонального зонування території 2. Розподіл функціонально – технологічних потоків 3. Раціональне взаєморозміщення структурних підрозділів лікарні по будівлям та поверхам 4. Ізоляція режимних відділень, палат, приміщень 5. Забезпечення норма-тивних вимог до набору, площ та оснащення приміщень	Особиста гігієна персоналу та хворих Медичний контроль стану здоров’я та бацилоносійства персоналу Виявлення та ізоляція інфекційних хворих Дотримання вимог, що забезпечують санітарно- протиепідемічний режим у лікарні Дезінфекція та стерилізація предметів медичного призначення Контроль бактеріальної контамінації, обсіменіння епідемічно значущих об’єктів навколишнього середовища стаціонару, продуктів харчування Вентиляція, кондиціювання повітря в приміщеннях з санацією повітряного середовища Забезпечення оптимального мікроклімату	1. Раціональне харчування 2. Планова імунізація 3. Екстрена імунізація

Архітектурно-планувальні заходи

Медичний працівник, який опікується профілактикою ВЛІ, повинен розуміти, що забезпечення відповідного діючим нормам планування та внутрішнього оздоблення лікувальних установ є необхідною умовою попередження розповсюдження інфекції безпосередньо від людини-джерела (пацієнта, медичного працівника, відвідувача і т. ін.), або через забруднені такою людиною поверхні, предмети і санітарно-технічні пристрої. Всі планувальні заходи спрямовані, таким чином, на розмежування потоків людей - можливих джерел і потенційних реципієнтів інфекції і (або) на можливість здійснення дієвої дезинфекції приміщень.

3.1 Гігієнічні вимоги до земельної ділянки лікувально-профілактичних закладів, її забудови та благоустрою. Планувальні рішення лікувально-профілактичних закладів є тим чинником, який, з точки зору профілактики ВЛІ, діє протягом всього періоду функціонування закладу і може полегшувати або ускладнювати проведення інших груп профілактичних заходів. Лікарняна ділянка, лікувальний корпус, окремі відділення з їх планувальними рішеннями, внутрішнім оздобленням функціональних приміщень, ступенем інженерного благоустрою – це та матриця, на якій реалізується епідемічний процес ВЛІ, визначається його специфіка та інтенсивність. Зрозуміло, що окремо взяті планувальні заходи не в змозі ефективно попередити виникнення і перенесення ВЛІ, але вони здатні в деякій мірі полегшити і здешевіти проведення інших специфічних заходів – протиепідемічних, санітарних та організаційних. Діючі будівельні норми для ЛПЗ спрямовані на можливості дотримання умов праці персоналу лікарні і забезпечення лікувально-охоронного та протиепідемічного режимів для хворих. У лікувальних установах, збудованих з дотриманням усіх гігієнічних вимог за типовими чи індивідуальними проектами у відповідності до положень Державних будівельних норм “Заклади охорони здоров’я” ДБН В.2.2-10-2001, як правило, значно легше розробити та здійснювати комплекс ефективних протиепідемічних заходів та впровадити дієвий інфекційний контроль.

Однак, треба зазначити, що велика кількість діючих нині в Україні ЛПЗ, від сільських ФАПів до окремих підрозділів обласних лікарень, розташовані в так званих пристосованих будівлях і приміщеннях, збудованих в інші часи і для інших цілей. Тому при експлуатації та здійсненні поточного санітарно-епідемічного нагляду за такими об'єктами лікарю-гігієністу слід, перш за все, з’ясувати принципову можливість ефективної профілактики ВЛІ за існуючої системи планування. У разі грубого порушення норм планування земельної ділянки, окремих функціональних відділень лікарні, насамперед, хірургічних, інфекційних, пологових та дитячих, важко очікувати на позитивний кінцевий результат боротьби з ВЛІ.

Земельні ділянки для ЛПЗ відводять у межах населених місць у відповідності до генеральних планів або планів детального планування у безпосередній близькості до селищної зони. Багатопрофільні лікарні потужністю більше 1000 ліжок, або такі ж спеціалізовані лікарні (інфекційні, психоневрологічні) бажано проектувати у приміській зеленій зоні на відстані не менше 1000 м від житла. Безпосередньо у житлових будинках можна розташовувати аптеки, жіночі консультації, стоматологічні поліклініки, кабінети приватно практикуючих та сімейних лікарів (за винятком дерматовенерологічних, інфекційних, фтізиатрічних). Названі заклади повинні мати окремий вхід та облаштування у відповідності до санітарно-гігієнічних та протипожежних правил.

Системи забудови лікарняних ділянок, що існують нині в Україні, поділяються на декілька типів: децентралізовану (павільйонну), централізовану змішану та централізовано-блочну. Останній тип забудови використовується для міських поселень з високою щільністю забудови, як більш економічний. З точки зору профілактики ВЛІ найліпшою вважається децентралізована система, оскільки вона дозволяє найбільш ефективно розділяти окремі потоки хворих. Але за будь-якої системи забудови необхідно дотримуватись нижченаведених загальних вимог. Гігієнічні вимоги до розмірів земельної ділянки для ЛПЗ залежать від потужності стаціонару (кількість ліжок) або поліклініки (кількість відвідувань за зміну) та типу стаціонару (табл. 3.2).

Таблиця 3.2

Розмір земельних ділянок лікувально-профілактичних закладів (ДБН 360-2*)

Тип закладу	Кількість ліжок	Площа, м2 на 1 ліжко
Стаціонари усіх типів для дорослих	До 50	300
	51-100	300-200
	101-200	200-140
	201-400	140-100
	401-800	100-80
	801-1000	80-60
	>1000	60
Пологові будинки		Те ж з коеф. 0,7
Стаціонари для дітей		Те ж з коеф. 1,5
Інфекційні та онкологічні стаціонари		Збільшення на 15 %
Туберкульозні та психіатричні стаціонари у приміських зонах		Збільшення на 25 %
Поліклініки, амбулаторії	0,1 га на 100 відвідувань за зміну, але не менше 0,3 га

На ділянці (садибі) ЛПЗ зі стаціонарними відділеннями передбачають виділення ряду функціональних зон: зону лікувальних корпусів - окремо для соматичних і інфекційних хворих, зону поліклініки, садово-паркову зону, господарчу зону та зону патологоанатомічного відділення. Якщо до складу лікарні входять пологове, радіологічне, психосоматичне, туберкульозне відділення, вони повинні мати окремі садово-паркові зони (майданчики). “Чиста” та “брудна” зони спеціалізованої інфекційної лікарні повинні відокремлюватись зеленою смугою та мати окремі в’їзди. На виїзді із “брудної” зони повинні бути розташовані майданчики для дезинфекції транспорту. Окремі в’їзди у лікарнях також повинні мати зони: інфекційних та неінфекційних корпусів, патологоанатомічного корпусу та господарча (в’їзди останніх двох зон, за потребою, можуть поєднуватись). Проїзд транспортних засобів по території лікувального корпусу не повинен пересікатися з шляхами хворих, які користуються садово-парковою зоною. Службу приготування їжі необхідно розміщувати у зоні лікувальних корпусів для неінфекційних хворих або в господарчій зоні в окремо розташованих будівлях.

Відстань між корпусами ЛПЗ та житловими і громадськими будівлями повинна бути не менше 30-50 м; між палатними корпусами та патологоанатомічним корпусом – не менш 30 м; між корпусами з палатами, лікувально-діагностичними корпусами та майданчиками для сміттєзбірників – не менш 25 м. Територія ділянки ЛПЗ зі стаціонаром повинна бути благоустроєна, озеленена, мати внутрішні проїзди та пішохідні доріжки з твердим покриттям. Площа садово-паркової зони повинна складати не менше 25 м² на ліжко; кількість зелених насаджень повинна бути не менше 60 % площі земельної ділянки. Ділянка ЛПЗ зі стаціонаром повинна мати огорожу висотою 1,6 м. Територія ЛПЗ, не зайнята під забудову, озеленюється, пішохідні та проїзні шляхи вимощуються. Не припускається засадження садово-паркової зони лікарні фруктовими деревами та деревами, що можуть викликати алергічні реакції по типу полінозів.