4.3. Захисні властивості людського організму

4.3.1. Фізіологічні особливості людини Будова і властивості аналізаторів

Інформація про навколишній світ сприймається органами почуттів людини, передається в мозок, де вона аналізується й синтезується, після чого мозок видає відповідні команди виконавчим органам. Тому необхідно мати поняття про будову органів почуттів і їхній взаємодії з навколишнім середовищем та один з одним.

У цей час використається ряд термінів близьких за значенням: "органи почуттів", "аналізатори", "аферентні системи", "сенсорні системи". Розрізняють вісім аналізаторів: зоровий, слуховий, смаковий, нюховий, шкірний (або тактильний), вестибулярний, руховий і вісцеральний (або аналізатор внутрішніх органів). При виявленні небезпеки домінуючими виступають зоровий, слуховий і шкірний аналізатори. Інші виконують допоміжну функцію. Однак, у сучасному світі існує ряд небезпечних факторів не реєструються природними аналізаторами - це іонізуючі випромінювання, НВЧ-випромінювання й т.д..

Будова аналізаторів. У цілому аналізатори являють собою сукупність взаємодіючих утворень периферичної та центральної нервової системи, які здійснюють сприйняття і аналіз інформації про навколишнє середовище та про процеси усередині організму. Всі аналізатори мають на своїй периферії сприймаючі апарати - рецептори, у яких і здійснюється перетворення енергії подразника в процес збудження. Від рецепторів по сенсорним (чутливим) нейронам і синапсам (контактам між нервовими клітками) сигнали надходять у центральну нервову систему. Розрізняють наступні основні види рецепторів: механорецептори, що сприймають механічну енергію (до них належать рецептори слуховий, вестибулярної, рухової, тактильної, частково вісцеральної чутливості); хеморецептори - нюх, смак; терморецептори, які має шкірний аналізатор; фоторецептори - зоровий аналізатор.

Кожний рецептор виділяє з безлічі впливів зовнішнього і внутрішнього середовища свій адекватний подразник.

Властивості аналізаторів. Всі аналізатори, завдяки своїй однотипній будові, мають загальні психофізіологічні властивості.

1. Надзвичайно високу чутливість до адекватних подразників. Кількісною мірою чутливості є найменша гранична інтенсивність відчуття.

2. Абсолютну, диференціальну та оперативну границі чутливості до подразника. Абсолютна границя має верхній і нижній рівні. Нижня абсолютна границя чутливості - це мінімальна величина подразника, що викликає відчуття. Верхня абсолютна границя - максимально допустима величина подразника, що не викликає у людини болю. Диференціальна чутливість визначається найменшою величиною, на яку варто змінити силу подразника, щоб викликати мінімальну зміну відчуття.

3. Здатність до адаптації, тобто можливість пристосовувати рівень своєї чутливості. При високій інтенсивності подразників чутливість знижується і навпаки.

4. Здатність до тренування. Дана властивість виражається як у підвищенні чутливості, так і прискоренні адаптації.

5. Здатність певний час зберігати відчуття після припинення дії подразника. Тривалість послідовного образа значно залежить від інтенсивності подразника.

6. Взаємодія аналізаторів, що дає можливість одержання повної інформації про навколишнє середовище.