Використання і оформлення цитат

Для підтвердження власних доказів посиланням на авторитетне дже­рело або для критичного аналізу того чи іншого наукового твору варто наводити цитати.

При цитуванні кожна цитата повинна супроводжуватися посилан­ням на джерело, бібліографічний опис якого наводять згідно з вимогами до бібліографічних стандартів. Академічний етикет вимагає точного відтворення цитованого тексту, бо найменше перекручування наведеної фрази може перекрутити зміст, закладений автором. Припустимими є лише наступні відхилення:

• модернізація орфографії і пунктуації відповідно до сучасних пра­вил, якщо написання слів і розміщення розділових знаків не є інди­відуальною особливістю стилю автора;

• розгортання довільно скорочених слів до повних із виділенням до­даткової частини слова в квадратні дужки.

Наприклад:

С[казати), т[ак];

• пропуск окремих слів і фраз у цитаті за умов, що, по-перше, думка автора цитати не буде перекручена пропуском, і, по-друге, цей про­пуск буде позначений крапками;

• зміна відмінка цитованих слів і словосполучень для підпорядку­вання їх синтаксичному ладу фрази, в яку вони включені.

Загальні вимоги до цитування:

• текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоно­вані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовуєть­ся вираз "так званий";

• цитування повинно бути повним, без довільного скорочення ав­торського тексту і без перекручень думки автора. Пропуск слів, ре­чень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення автор­ського тексту і позначається трьома крапками. Вони ставляться в будь-якому місці цитати (на початку, всередині, наприкінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

• кожна цитата повинна супроводжуватися посиланням на джерело, бібліографічний опис якого наводиться згідно з вимогами до бібліо­графічних стандартів;

• при непрямому цитуванні (переказі, викладі думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, варто бути точ­ним у викладенні думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів і давати відповідні посилання на джерело;

• цитування не повинне бути ні надмірним, ні недостатнім, бо і те й інше знижує рівень наукової праці. Надмірне цитування створює враження компілятивності роботи, а недостатнє (за умов необхід­ності приведення цитат із використаних джерел або хоча б поси­лання на них) — знижує наукову цінність викладеного матеріалу;

• якщо необхідно висловити ставлення автора наукової роботи до ок­ремих слів або думок із цитованого тексту, то після них у круглих дужках ставлять знак оклику або знак питання;

• якщо автор наукової роботи, наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова, робиться спеціальне застереження, тобто після тексту, який пояснює виділення, ставиться крапка, потім дефіс і вказуються ініціали автора наукової праці, а весь текст застереження вміщується в круглі дужки.

Варіанти таких застережень є:

(розрядка наша.— Т. К.), (підкреслено мною.— Т. К.), (курсив наш.— Т. Д.)

Ініціали автора ставляться також і після пояснення, введеного в текст цитати, якщо без цього пояснення, цитата взята поза контекстом, с не­зрозумілою.

У наведеному нижче прикладі це виглядає так:

"Вона (рекомендаційна бібліографія.— Т. К.), на противагу іншим ос­новним видам бібліографії, відрізняється яскраво вираженим педагогіч­ним характером".

Для якісного оформлення наукової роботи важливо звернути увагу на точне відтворення джерел цитат, тобто бібліографічне посилання.

Бібліографічне посилання — сукупність бібліографічних відомостей про інший документ (його складову частину або групу документів), який цитується, розглядається або згадується в тексті основного документа, коли ці відомості необхідні і достатні для його загальної характеристики, ідентифікації і пошуку.

У залежності від місця розміщення по відношенню до основного тек­сту бібліографічні посилання поділяються на:

• внутрішньотекстові, які виступають частиною основного тексту;

• підрядкові, які винесені з тексту вниз сторінки;

• затекстові, які винесені поза текст всього твору або його частини.

Внутрішньотекстові посилання використовуються, коли значна час­тина посилання увійшла в основний текст наукової праці так органічно, що вилучити її з тексту неможливо без заміни цього тексту іншим. Такі посилання зручні тим, що не відривають читача від тексту, але вони ство­рюють враження громіздкості і утруднюють повторний пошук джерела, особливо в таких великих за обсягом наукових працях, як дисертація.

Опис в подібних посиланнях починається з ініціалів і прізвища авто­ра, у лапках вказується назва видання або статті, а вихідні дані, як прави­ло, наводяться в дужках.

Наприклад:

Взаємозв'язок і взаємозумовленість аналізу і синтезу в дослідженні характеризується в підручнику видатного українського педагога Г. Ва-щенко "Загальні методи навчання" (К.: Укр. вид. спілка, 1997): "Через аналіз людина проходить школу абстрактного мислення: тільки тоді, коли аналіз дасть достатній матеріал для поєднання, починаються ті процеси, що їх можна назвати синтетичним мисленням у повному ро­зумінні".

Посилання може бути і неповним.

Наприклад:

У виданому в 1997р. підручнику Т. В. Корнілової "Введете в психолого-дедагогический експеримент" надається сучасна систематика методів дослідження.

Посилання на джерело в цілому оформлюється у вигляді номера бібліографічного запису, що ставиться після згадування автора або колективу авторів, або цитати з роботи:

Наприклад:

Л.Д. Столяренко [33]вважає, що зміст діяльності викладача внз скла­дається з виконання кількох функцій: навчальної, виховної, організатор­ської та дослідницької.

Посилання на певні фрагменти джерела відрізняється від попе­реднього посиланням на сторінки повідомлення.

Наприклад:

Г. І. Гессен [21, с. 208,210] підкреслював...

Комплексне посилання. При необхідності посилання на положення, яке розділяють ряд авторів, або таке, що аргументується в кількох робо­тах одного і того ж автора, відзначаються всі порядкові номери, за якими вказані роботи значаться в списку використаної літератури.

Наприклад:

Дослідженнями ряду авторів [29; 58; 73] встановлено, що ...

Комбіноване посилання використовують, коли необхідно вказати сторінки робіт, що цитуються, у поєднанні із загальними номерами реш­ти джерел, згідно зі списком літератури.

Наприклад:

Як видно з робіт [8; 10, с. 15-18; 53, с. 40-68].

Незалежно від обраного способу оформлення цитат, необхідно до­тримуватись основного правила: оформлення бібліографічних посилань повинно бути однаковим по всій роботі.

Способи подання бібліографічних посилань наведені в додатку 8.