Науково-кваліфікаційні роботи

Дисертація (від латинського "dissertatio" — міркування, дослідження) — є кваліфікаційною науковою працею, виконаною дослідником осо­бисто у вигляді спеціально підготовленого рукопису або опублікованої наукової монографії. Вона містить висунуті автором для прилюдного за­хисту науково обґрунтовані теоретичні або експериментальні результаті, наукові положення, характеризується єдністю змісту і свідчить про особистий внесок здобувача в науку.

Теми дисертацій пов'язують, як правило, з напрямами основних науково-дослідних робіт наукових установ і організацій, затверджують ученими радами для кожного здобувача персонально з одночасним призначенням наукового керівника.

Метою виконання і захисту дисертації є отримання вченого ступеня кандидата або доктора наук з певного фаху. Відповідно до цього встановлені дисертаційні роботи двох типів — кандидатські й докторські.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук є кваліфікаційною науковою працею обсягом основного тексту 4,5-7 авторських аркушів, а для суспільних і гуманітарних наук — 6,5-9 авторських аркушів. Вона повинна містити результати проведених автором досліджень , отримані автором нові наукові обґрунтовані результати, які в сукуп­ності розв'язують конкретне наукове завдання, що має істотне значення : певної галузі науки.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора наук є кваліфікаційною науковою працею обсягом основного тексту 11-13 авторських аркушів, і суспільних і гуманітарних наук — 15-17 авторських аркушів. Вона по­винна містити раніше не захищені наукові положення та отримані автором нові науково обґрунтовані результати в певній галузі науки, які в сукупності вирішують важливу наукову або науково-прикладну проблему.

Дисертація готується автором особисто. Нові наукові результати і положення, вміщені в ній, мають витримати своєрідний іспит під час пуб­лічного захисту. Як наукова праця вона повинна мати внутрішню єдність і свідчити про власний внесок її автора в науку. Тому наукову інформа­цію в дисертації необхідно викладати в найповнішому вигляді, обов'яз­ково розкриваючи хід та результати дослідження, з детальним описом методики дослідження. Повнота наукової інформації повинна відбива­вся в деталізованому фактичному матеріалі з обґрунтуваннями, гіпотезами, широкими історичними екскурсами і паралелями.

Основу змісту дисертації має складати принципово новий матеріал: опис відкритих фактів, явищ і закономірностей, а також узагальнення рже відомих даних з інших наукових позицій або аспектів. З огляду на це матеріал може містити дискусійні питання, пов'язані з переглядом існу­ючих поглядів та уявлень. Зміст дисертації має відповідати вимогам оригі­нальності, унікальності і неповторності наведених положень.

Характерними ознаками форми викладу змісту дисертації є високий ступінь абстрагування, активне застосування математичного апарату і засобів логічного мислення, а також аргументованість суджень і точність наведених даних. Орієнтуючись на професійно підготовлених читачів, здобувач мусить ввести в текст весь наявний знаковий апарат (формули, графіки, діаграми, схеми, таблиці, латинські та грецькі позначення і т. ін.), тобто все те, що складає "мову науки", зрозумілу лише фахівцям. У мовно­стилістичному оформленні матеріалу слід враховувати особливості нау­кового стилю мови, головною рисою якого є об'єктивність, яка випливає із специфіки наукового пізнання. Необхідно стисло, логічно й аргументо­вано викладати зміст і результати наукових досліджень, уникати загаль­них слів, бездоказових тверджень, тавтології. Нові рішення, запропоновані здобувачем, повинні бути добре аргументованими і критично оціненими порівняно з уже відомими. У дисертаціях, які мають прикладне значення, наводяться відомості щодо практичного застосування отриманих автором наукових результатів, а в дисертаціях теоретичного спрямування — реко­мендації щодо використання наукових висновків.

Основні вимоги до дисертацій наведені в додатку 9.

Магістерська робота — це узагальнення самостійної науково-прак­тичної роботи провізора-інтерна (лікаря-інтерна), викладене на 40-50 сто­рінках друкованого тексту згідно з вимогами до звіту про наукову роботу. Вона є випускною кваліфікаційною роботою наукового змісту, яка має внутрішню єдність і відтворює хід і результати розробки обраної теми. Вона повинна відповідати сучасному рівню розвитку науки, а її тема — бути актуальною.

Структурними елементами магістерської роботи є:

• титульний аркуш;

• реферат;

• зміст;

• вступ;

• основна частина;

• висновки;

• бібліографічний список;

• додатки;

• допоміжні показники.

Магістерська робота має вигляд, який дозволяє робити висновок, на­скільки повно відображені і обґрунтовані положення, висновки і реко­мендації, які в ній містяться, їх новизна і значущість. Сукупність резуль­татів, отриманих у такій роботі, повинна свідчити про наявність у її авто­ра первісних навичок наукової роботи в обраній галузі професійної діяльності.

Магістерська робота має всі ознаки, які притаманні будь-якій дисер­таційній роботі, і кожен із структурних елементів магістерської роботи оформляється згідно з вимогами до аналогічних структурних елементів дисертаційної роботи.

Дипломна робота — це самостійно виконана творча робота випуск­ників вищого навчального закладу освіти. Вона виступає однією з форм випускних кваліфікаційних робіт.

Метою дипломної роботи є:

• систематизація і поглиблення теоретичних і практичних знань за вибраним фахом, їх використання при вирішенні конкретних прак­тичних завдань;

• набуття навичок самостійної роботи;

• оволодіння методикою дослідження, узагальнення і логічного ви­кладу матеріалу.

Теми дипломних робіт мають бути актуальними й важливими з нау­кової та практичної точки зору.

Основними розділами дипломної роботи є:

• вступ;

• огляд літератури;

• експериментальна частина;

• висновки;

• список використаних джерел.

Загальний обсяг дипломної роботи повинен складати 40-60 сторінок друкованого тексту.

Зміст роботи необхідно викладати лаконічно, в логічній послідовності. Не слід загромаджувати текст інформаційним, описовим матеріалом. Всі положення дипломної роботи повинні бути обґрунтованими, підтвер­джуватися фактами, цифрами, розрахунками тощо. Результати розра­хунків, якщо вони виконані в значних обсягах, заносяться в таблиці чи розміщуються в додатку.

Якщо в роботі є формули, то їх слід навести в окремих рядках.

Текст дипломної роботи повинен супроводжуватися та ілюструвати­ся графіками, таблицями, схемами, розрахунками. Кожній таблиці і ри­сунку надаються свої порядкові номери.

Всі офіційні дані, цитати, нормативні документи повинні мати обо­в'язкове посилання на літературні джерела.

Виконання дипломних і курсових робіт передбачає вміння не тільки користуватися науковими знаннями, а й певною мірою їх створювати. Це вміння складає зміст методологічної культури фахівця.

У дипломній роботі студент повинен продемонструвати:

• стійкі теоретичні знання за обраною темою і проблемний виклад теоретичного матеріалу;

• вміння вивчати й узагальнювати літературні джерела, вирішувати практичні завдання, робити висновки і пропозиції;

• навички проведення аналізу і розрахунків, експериментування і во­лодіння сучасною обчислювальною технікою;

• вміння грамотно використовувати методи оцінювання економічної і соціальної ефективності запропонованих заходів.

Звіт про науково-дослідну роботу є особливим видом науково-до­слідних робіт. Найчастіше він завершує науково-дослідну роботу за нада­ною (замовленою) темою і подається замовнику або головній науково-дослідній організації, яка здійснює загальне керівництво комплексним дослідженням. Надалі звіт про виконану науково-дослідну роботу може стати основою для монографії, наукової статті, збірника наукових праць та інших видів друкованих матеріалів завершеного дослідження. Звіт може бути підсумковим, наданим після завершення дослідження, або поетапним, коли в ньому висвітлюються результати будь-якого одного або декількох етапів роботи. Він може охоплювати всю тему досліджен­ня або тільки частину її, коли підбивається підсумок роботи одного з ви­конавців комплексного дослідження, який відповідає за наукову розроб­ку лише певного розділу даної праці.

Звіт умовно поділяють на такі структурні компоненти:

• вступну частину;

• основну частину;

• додатки;

• матеріали в кінці звіту.

Основна частина звіту, в якій викладаються сутність виконаного на­укового дослідження і його результати, включає:

• вступ;

• сутність звіту;

• висновки;

• рекомендації;

• перелік посилань.

Вступ має подавати коротку оцінку сучасного стану досліджуваної наукової проблеми або питання, вказувати на практично вирішені задачі і відсутність знань у даній предметній галузі, визначати провідні фірми, вчених та фахівців, які працюють у даній галузі. У цій частині розгляда­ються світові тенденції у вирішенні поставлених завдань. У вступі потрібно чітко сформулювати, у чому ж полягають новизна й актуальність дослідження, що виконувалося, й обґрунтувати необхідність його проведення, сформулювати мету роботи, взаємозв'язок з іншими роботами.

Сутність звіту — це виклад необхідних і достатніх для розкриття сутності даної роботи відомостей про предмет (об'єкт) дослідження. Ця частина звіту включає опис методів дослідження, характеристик або властивостей створеного об'єкта, принципів функціонування об'єкта. Ця найвідповідальніша і найінформативніша частина звіту може складати з кількох розділів або глав, в яких послідовно й докладно викладається зміст науково-дослідної роботи й описуються всі проміжні й остаточні результати проведених досліджень, у тому числі й негативні, тобто такі, не збігаються з прийнятою робочою гіпотезою. Якщо звіт є заключ­ні, а до нього складалися проміжні (поетапні) звіти, то у відповідних ділах (главах) даного звіту слід лише коротко викласти найважливіші результати виконаного дослідження, що були відтворені в проміжних вітах.

Методику дослідження необхідно описувати докладно, з обґрунтуванням її вибору. Але якщо в роботі застосовувалися загальноприйняті методи, докладно описувати їх непотрібно. Досить лише послатися на відповідні джерела документальної інформації, в яких наведено доклад-й опис методів, що застосовуються в процесі виконання даного дослідження. Якщо у звіті потрібно викласти інформацію про нові аспекти роботи, інтерпретацію або коментарі про результати або причини, на ос­нові яких зроблено висновки і рекомендації, сюди вводиться окремий розділ або підрозділи, що мають дискусійний характер. Дискусійні підроз­діли можуть вводитись у розділи, де описуються результати роботи.

У висновках оцінюються отримані результати, у тому числі негативні, роботи або її окремих етапів з урахуванням світових тенденцій вирішен­ий поставленого завдання, галузі використання результатів роботи, народногосподарської, наукової, соціальної значущості роботи.

У рекомендаціях визначають майбутні роботи, які вважаються необ­хідними; при цьому основна увага приділяється пропозиціям з ефектив­ного використання результатів дослідження.

Монографія (від грец. "монос" — один, єдиний і "графо" — пишу) — дослідницька праця, в якій всебічно досліджується якась одна проблема або тема. Вона, як правило, включає докладний джерелознавчий та істо­ріографічний огляди, результати власних спостережень і досліджень, а також докладний бібліографічний покажчик літератури з теми даної праці. Монографія може бути виконана одним автором або кількома фа­хівцями за єдиним загальним планом, що забезпечує чітке, послідовне розкриття досліджуваного питання. Поширена серед деяких наукових працівників думка, що монографію повинен писати тільки один автор, є помилковою: слово "монос" відноситься до особливостей змісту праці, а не до кількості його авторів.

Монографічний твір вимагає від автора високого ступеня підготов­ки як науковця: він має бути не лише добре ерудованим, прекрасно обіз­наним з інформаційними джерелами, які висвітлюють досліджувану про­блему, але й мати власні оригінальні дослідження в даній галузі.

Основні види друкованих науково-методичних видань наведені в додатку 2.

Рецензія (від лат. "гесетіо" — розглядання, обстеження) — письмо­вий відгук або стаття, в якій розглядаються і критично оцінюються будь-який один або кілька наукових творів — монографії, дисертації, збірни­ки наукових праць і т. ін.

Основним завданням кожної рецензії є всебічна оцінка праці, що ре­цензується, із зазначенням її позитивних якостей і недоліків. Рецензент повинен показати все нове, цінне, що відшукав автор у процесі дослі­дження, визначити теоретичний рівень і науково-пізнавальну цінність його праці, але водночас виявити й недоліки роботи, положення, які не­достатньо аргументовані. Кожне критичне зауваження рецензента повин­но бути обґрунтованим, а загальний висновок або оцінка — достатньо ви­разними і ясними.

Працюючи над рецензією, її автор повинен пам'ятати про те, що ре­цензія завжди має двох адресатів — читача і автора рецензованої роботи. Добра і змістовна рецензія допомагає читачеві простежити хід думок ав­тора роботи, з якою його знайомить рецензент, правильно зрозуміти її справжню цінність, побачити недоліки роботи, визначити своє відно­шення до неї. Водночас принципова, аргументована й обґрунтована кри­тика рецензента, за обов'язкової умови поважного відношення до авто­ра, сприяє його зростанню як дослідника і наукового робітника.

У структурі й змісті рецензії не може бути трафарету. Багато чого тут залежить від виду науково-дослідної роботи, яка рецензується, і мети рецензування. Одна справа, коли рецензується рукопис статті, що надій­шла до редколегії журналу, для вирішення питання про доцільність її надрукування, інша — якщо рецензент надає відгук про дисертацію як офіційний опонент.

Але в кожній рецензії потрібно розглянути наступні основні питання:

• визначити доцільність вибору теми дослідження або публікації, ступінь її актуальності, значення в теоретичному і практичному плані;

• оцінити повноту джерелознавчої бази дослідження і обґрунтованість автором критичного розгляду джерел інформації;

• оцінити правомірність використаних методів дослідження: на­скільки вони є сучасними і відповідають цілям здійсненої наукової роботи, а також чи забезпечує кількість спостережень вірогідність висновків;

• розібрати повноту, якість і відповідність цілям дослідження влас­них, зібраних автором, даних, а також обґрунтованість зробленого ним наукового аналізу і зіставлення усіх матеріалів дослідження;

• визначити, в якій мірі висновки дослідження є обґрунтованими усім попереднім змістом роботи і аналізом власних спостережень, зроб­лених автором;

• оцінити технічний бік оформлення роботи: якість і доказовість діаг­рам, рисунків, фотодокументації, стиль викладу.

Таким чином, рецензію можна структурно розділити на 3 основні тини:

1. увідно-документальну, в якій дається загальна характеристика ро­боти;

2. власне-рецензійну — з критичним оглядом розділів роботи, оцін­кою протоколів спостережень, рисунків, таблиць і т. ін.;

1. заключну, яка містить загальний висновок.

Наукова доповідь — це один із видів науково-дослідної роботи, що дається на публічне обговорення. Спочатку в короткій вступній час­ині доповіді викладається суть теми й обґрунтовуються основні наукові положення, які доповідач має намір запропонувати до обговорення. У заключній частині робляться висновки і пропозиції.

З метою найбільшої переконливості доповіді в основу її варто покла­сти найважливіші ідеї або положення, на обговорення або доказ яких доповідачеві слід відвести значну частину наданого йому часу. При цьому доповідь не повинна складатися з роз'єднаних положень. Всі вони по­винні мати внутрішній зв'язок і підкорятися висунутим основним ідеям. Докази, наведені в доповіді, покликані зробити її обґрунтованою і пере­конливою/Водночас у науковій доповіді обов'язково треба ставити і пи­тання для обговорювання. Варто фіксувати особливу увагу аудиторії на таких питаннях, висловлюючи свої міркування, а також інші супереч­ливі думки, якщо вони існують, з їхньою аргументацією.

Оскільки на виклад доповіді або наукового повідомлення, зазвичай виділяється обмежений час (10-20 хв), його побудова й зміст повинні бути добре розмірені за часом. У доповіді доцільно виділяти 2-3 основні питання. Збільшувати кількість питань, що розглядаються, не треба, тому що це відволікає увагу слухачів і порушує злагодженість доповіді. Більшість часу, відведеного на доповідь, необхідно використовувати для висвітлення й обґрунтування результатів власних досліджень.

Наукова доповідь як вид науково-дослідних робіт створює умови для безпосереднього спілкування дослідника з аудиторією, яка ознайомиться з результатами його дослідження і міркувань з них. Тому при підготовці доповіді автору рекомендується керуватися наступними правилами:

• обсяг змісту доповіді з демонстраціями повинен точно відповідати відведеному часу;

• доповідати бажано, не вдаючись до надрукованого тексту, або вміло користуватися ним;

• для забезпечення демонстрації ілюстрацій або зазначення на екрані чи у таблиці місць, на які потрібно звернути увагу аудиторії, треба залучати помічника, який знає матеріал;

• до доповіді необхідно готуватися заздалегідь шляхом неодноразо­вих репетицій;

• доповідати необхідно повільно, голосно, ясно формулюючи свої по­ложення і висновки.

Часто для попереднього ознайомлення з основними положеннями доповіді і для опублікування в матеріалах з'їзду або конференції нада­ються тези доповідей. Правильно складені тези — це виклад найсуттєві­ших положень доповіді, які доповідач планує обґрунтувати у своєму ви­ступі. Завчасно надруковані тези доповідей повинні орієнтувати слухачів на те, про що буде говорити доповідач, але не розкривати зміст його ви­ступу за сутністю висунутих положень.

Список літератури

1. Апастази А., Урбина С. Психологическое тестирование.— СПб.: Питер, 2001.— :. 96-100.

2. Бабанский Ю.К. Проблемы повышения зффективпости педагогических исследова­ний // Ю.К. Бабанский. Избранные педагогические труды. — М., 1989.— С. 435-546.

3. Бережнова ГЦ. Требования к курсовым и дипломным работам по педагогике: реко­мендации для студентов.— М.: Пед. об-во России, 1999.— 48 с.

4. Введение и научное исследование по педагогике / Под ред. В.И. Журавлева.— М.: Просвещение, 1988,— 239 с.

5. Георгиевский Л.С. Методология и методика научно-исследовательской работы в медицине – Изд. 2-е, перераб. и доп.— Л.: Медицина, 1981.— 256 с.

6. Гласс Дж., Стенли Дж. Статистические методы в педагогике и психологии / Под ред. Ю.П. Адлера: Пер. с англ.— М.: Прогресс, 1976.— 496 с.

7. Глухов В.В. Основы менеджмента: Учеб.-справ. пособие.— СПб.: Спец. лит., 1995.— С. 241-253.

8. Гончаренко С. Український педагогічний словник.— К.: Либідь, 1997.— 376 с.

9. Горбатов Д.С. Практикум но психологическому исследованию: Учеб. пособие.— Самaрa: Изд. дом "Бах-Рах-М", 2000.- С. 3-175.

10. ГОСТ 7.1-84. Библиографическое описание документа. Общие требования и правила составления.— Взамен ГОСТ7.1.-76.— Введ. 01.01.86.— М.: Изд-постандартов, 1984.— 78с.

11. ГОСТ 7.11-78. Сокращение слов и словосочетаний на иностранных европейских язы­ках в библиографическом описании произведений печати.— Введ. 01.07.79,— М.: Изд-во стан­дартов, 1978,— 224 с.

12. ГОСТ 7.12-93. Библиографическая запись. Сокращения слов па русском языке. Об­щие требования и правила.— Взамен ГОСТ 7.12-77: Введ. 01.01.96.— К.: Госстандарт Укра­ины, 1995.- 17 с.

13. Дзвінчук Д.І. Психолого-методичні засади розробки програм підвищення кваліфі­кації державних службовців (освітня сфера): Автореф. дис.... канд. наук з держ. управління: 15.00.05 / Галузеве управління: управління освітою.— 1С, 1999.— 19 с.

14. Довідник здобувача наукового ступеня: 3б. нормат. документів та інформаційних ма­теріалів з питань атестації наукових кадрів вищої кваліфікації // Упоряд. ІО.І. Цеков.— К.: Ред. "Бюлетеня ВЛК України", 2000.— 64 с.

15. ДСТУ 3582-97. Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові в бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила.— Па зміну РСТ УРСР 1743-82.— Чинний від 1998-07-01.— 1С: Держстандарт України.— 27 с.

16. Журавлев В.И. Педагогика в системе наук о человеке.— М., 1990.— 168 с.

17. Загвязинский В.И. Методология и методика дидактического исследования.— М.: Просвещение, 1984.— 251 с.

18. Загвязинский В.И. Методология и методика педагогических исследований: Учеб. по­собие.- Тюмень, 1976 - 86 с.

19. Загвязинский В.И., Закирова А.Ф. Идея, замысел и гипотеза педагогического иссле­дования// Педагогика- 1997.-№2.- С. 9-14.

20. Клайн П. Справочное руководство ни конструированию тестон. Введение в психо­метрическое проектирование: Пер. с англ.- 1С: Малое научн.-внедр. предприятие "ПАП ЛТД", 1994. – 283 с.

21. Коваленко O.E. Дидактичні основи професійно-методичної підготовки викладачів спеціальних дисциплін: Авторсф. дис. ... докт. пед. наук.: 13.00.04 / Професійна педагогіка. - К., 1999. – 39 с.

22. Количественные методи в дидактике / И.П. Подласый, И.ІЗ. Распопов, И.А. Рейнгард, Г.М. Рюмин,— Днепропетровск: ДГУ, 1988. — 76 с.

23. Корнилова Т.В. Введение в психологический эксперимент: Учеб. — М.: Изд-во Моск. ун-та, ЧеРо, 1997.-256 с.

24. Краевский В.В. Основные критерии качества и эффективности научно-педагогических исследований.— М.: НИИОП, 1981.— 85 с.

25. Кузин Ф.А. Кандидатская диссертация. Методика написания, правила оформлен им и порядок защити: Практ. пособие для аспирантов и соиск. учен, степени.— 3-е изд., доп.— М.,1999. - 208 с.

26. Кузин Ф.А. Магистерская диссертация. Методика написания, правила оформ­ления и порядок защиты: Практ. пособие для студентов-магистрантов.— М.: Ось-89, 1997, - 304 с.

27. Кузнецов И.Н. Научные работы: Методика подготовки и оформления.— Минск: Амалфея, 1998.- 272 с.

28. Лудченко A.A., Дудченко Я.А., Примак Т.А. Основы научных исследований: Учеб. пособие / Под ред. A.A. Дудченко.— К.: Об-во "Знання"; КОО, 2000.— 114 с.

29. Максименко С.Д. Теорія і практика психолого-педагогічного дослідження.— К.: НДІП, 1990. – 240 с.

30. Максименко Ю.Б., Никулина A.C. Методический аппарат экспериментально-психо­логических исследований: методология выполнения дипломных работ.— Донецк: Изд-во ГИПО ИПРУ, 1997.-80 с.

31. Методы исследования в психологии: квазиэксперимент: Учеб. пособие для вузов, — М.: Изд. группа "ФОРУМ" – "ИНФРА-М", 1998. – 296 с.

32. Методы исследования эффективности деятельности обучения студентов медвуза: Метод, разработка / Под ред. И.А. Сыченникова. – М., 1986. — Ч. 1. — 32 с.

33. Методы шкалирования в психологических исследованиях: Метод. Указания. — Днепропетровск: Изд-во ДГУ, 1992,— 23 с.

34. Научные работы: Методика подготовки и оформления / Сост. И.Н. Кузнецов.— Мн.: Амалфея, 1998. - 272 с.

35. Новиков A.M. Как работать над диссертацией (пособие в помощь начинающему пе­дагогу-исследователю).— М.: Педагогический поиск. — 1994. — 146 с.

36. Педагогика и логика / Г. Шедровицкий, В. Розин, Н. Алексеев и др. — М.: Касталь, 1993-416 с.

37. Педагогика: Учеб. пособие для студентов педагогических вузов и педагогических колледжей / Под ред. П.И. Пидкасистого.— М.: Пед. об-во России, 2000.— С. 32-61.

38. Практикум по общей, экспериментальной и прикладной психологии: Учеб. пособие / В.Д. Бадии, В.К. Гайда, В. К. Горбачевский и др.; Пед общ. ред. A.A. Крылова, C.A. Маничева. – СПб.: Питер, 2000. – 560 с.

39. Про внесется змін і доповнень до Тимчасових правил прийому до магістратури в медичних вищих навчальних закладах: І [аказ МОЗ України від 24.09.96 № 295.

40. Про затвердження Положення про освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту): Постанова Кабінету Міністрів України від 20.01.98 № 65.

41. Проведение педагогического эксперимента в медицинском институте: Метод, рекомендации для преподавателей.— К.: РМК МЗ УССР, 1985.— 20 с.

42. Протасова Н.Г. Теоретико-методичні основи функціонування післядипломної освіти педагогів в Україні: Автореф. дис. ...докт. пед. наук: 13.00.01 / Державна академія керівних кадрів освіти.— К, 1999. — 31 с.

43. Сидоренко В.К., Хайруддінов М.А., Абдупгазис У.А. Основи наукових досліджень: навч. посіб.— Сімферополь: СОНАТ, 2000.— 168 с.

44.Скалкова Я. и коллектив. Методология и методы педагогического исследования: Пер. с чеш.— М.: Педагогика, 1989. — 224 с.

45. Смирнов Н.И. Общая педагогика в тезисах, дефинициях, иллюстрациях,— М.: Пед. об-во России, 1999. — 416с.

46. Тарабакипа Л.В. Практикум но курсу "Психология человека": Учеб. пособие для студентов пед. вузов. — М.: Пед. об-во России, 1998.— 112 с.

47. Тарасов С.Г. Основы применения математических методов в психологии: Учеб. пособие. — СПб: Изд-во Санкт-Петербург, ун-та, 1998. — 116 с.

48. Тонков Е.В. Сердюкова П.С. Исследовательско-творческая деятельность учителя как фактор формирования профессионально-педагогической культуры: Учеб. пособие. — Бел-род: Изд-во Белгород, гос. ун-та, 1998,— 120 с.

49. Україна. Кабінет Міністрів. Про внесення змін і доповнень до порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань: Постанова від 22.07.99 № 1336 // Бюл. ВАК України. – 1999.- № 4.- С. 2-6.

50. Україна. Кабінет Міністрів. Про затвердження Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів: Постанова від 01.03.99 № 309 // Офіц. вісн. України.— 1999. - №9. - С. 71-85.

51. Україна. Кабінет Міністрів. Про затвердження Порядку присудження наукових сту­пенів і присвоения вчених звань: Постанова від 28.06.97 № 644 // Бюл. ВАК України.— 1997. - №3. - С. 2-14.

52. Филиппова И.А. Методика социально-педагогического исследования. — Челябинск: ЧГПИ, 1989 - 79с.

53. Черепанов B.C. Экспериментальные методы в педагогике.— Пермь: ПГПИ, 1988.—83 с.

54. ІІІевандрин Н.И. Социальная психология в образовании: Учеб. пособие, Ч. 1. Концептуальные и прикладные основы социальной психологии.— М.: ВЛАД ОС, 1995,— 544 с.

55. Шпалинский В.Н., Распопов И.В., Ткачук В.И. Основы психолого-педагогических исследований.— Днепропетровск: ДГУ, 1989. — 68 с.

56. Як підготувати і захистити дисертацію па здобуття наукового ступеня: Методичні поради / Автор-упорядник Л.А. Пономаренко.— К: Ред. "Бюлетеня ВАК України", 1999,— 80 с.