2.2. Становлення постіндустріальної корпорації

Основні зміни в структурі та формах постіндустріальних корпорацій породжені виникла в сучасних умовах необхідністю приймати до уваги, перш за все, внутрішні, а не зовнішні аспекти діяльності компанії, враховувати не тільки пріоритети клієнтів, але й особистісні якості власних працівників. Сьогодні, коли інформаційна революція породжує нові продукти швидше, ніж у суспільстві встигає виникнути усвідомлена потреба в них, запорукою успіху в конкурентній боротьбі стає не проходження попиту, а його формування. Це означає, що мобілізація творчого потенціалу працівників компанії виявляється основним засобом, що забезпечує її виживання і розвиток. Найменша зупинка на шляху пошуку нових технологічних та організаційних рішень чревата відставанням від конкурентів і неминучим крахом компанії. 

Значну частину персоналу сучасних корпорацій представляють інтелектуальні працівники (knowledge-workers). Західні дослідники відносять до цієї категорії не менше 30 відсотків всієї робочої сили, що використовується в народному господарстві розвинутих країн, причому цей показник дуже стійкий і залежить скоріше від масштабів підприємства, ніж від його галузевої належності. Як, у найзагальніших рисах, виглядає "усереднений портрет" типових представників цієї соціальної групи? Їм притаманна значна соціальна мобільність, вони не обмежені виконанням якого-небудь одного виду діяльності, багато хто з них визначають свої найбільш принципові інтереси не в термінах максимізації особистого багатства, а в категоріях власного інтелектуального росту і розвитку. Всі ці обставини з очевидністю обумовлюють той факт, що управляти такими працівниками, дотримуючись лише традиційним принципам менеджменту, практично неможливо. 

Між тим, як свідчить практика останніх десятиліть, висококваліфіковані фахівці в більшості випадків виявляють таку високу здатність до самоорганізації, що їхня автономність і самостійність не завдають компанії збитку. Більше того, у міру зростання чисельності таких працівників різко знижується потреба в менеджерах як представників спеціальної категорії зайнятих, які мають своїми особливими функціями . 

Останнє, зрозуміло, не означає, що постіндустріальна корпорація являє собою якийсь самоврядний колектив. Ефективне керівництво спільнотою інтелектуальних працівників вимагає від менеджерів зовсім інших в порівнянні з корпорацією індустріального типу якостей. Бездоганне виконання управлінських рішень у структурах, які передбачають високий ступінь автономності своїх підрозділів, не в меншій мірі залежить від морального авторитету керівника в очах працівника, ніж від його кваліфікації. Наймані працівники індустріальної компанії проваджені економічними мотивами, і в цих умовах одного того факту, що менеджер має волю власника компанії, цілком достатньо для виконання його рішень.

Координація діяльності інтелектуальних працівників вимагає від керівника не стільки безпосереднього тиску на них задля якісного виконання функцій, заданих технологією виробничого процесу, скільки створення умов, в яких працівник здатний ставити нові завдання і знаходити шляхи їх вирішення.

Особливе значення, як зазначає П. Дракер, сьогодні має підтримання оптимального співвідношення між активізацією творчого потенціалу працівників і збереженням за керівниками корпорації або її підрозділів прав і можливостей приймати рішення, що стосуються принципових шляхів і напрямків розвитку компанії. 

У постіндустріальній корпорації все більш явним стає перенесення акценту з окремих виробничих операцій на процес створення продукту в цілому. Головним завданням працівників виступає вже не модифікація готового продукту, а максимально можливе вдосконалення призводять до його створення процесів - від безпосереднього виробництва до інноваційних рішень, що мають формування кінцевого результату досить віддалене відношення. 

Постіндустріальна корпорація знаменує перехід від централізованого управління до модульної організації, в основі якої лежать невеликі компоненти, з'єднані в постійно мінливі конфігурації. Наслідком стає якісно новий тип координації діяльності, який в сучасній соціологічній літературі розглядається як робота в складі команди (team work), або, точніше, асоційована діяльність . 

В умовах сучасного виробництва асоційований тип діяльності має дві принципових переваги. З одного боку, він розкріпачує ініціативу творчих працівників, стимулює їх до нововведень і дозволяє переносити прийняття відповідальних рішень на якомога більш низький рівень організаційної ієрархії. При цьому "необхідність залучення колективу в даний процес диктується не політичною ідеологією, а усвідомленням того факту, що система в її нинішніх структурних формах не може ефективно реагувати на швидко мінливі умови". З іншого боку, невелика мобільна група відкриває найкращі можливості для інтерперсональної взаємодії творчих особистостей, в ній природним чином виникає почуття колективної дії, врівноважуються індивідуалістичні прагнення. У такій групі швидко формуються мотиваційні орієнтири та етичні цінності, що розділяються усіма учасниками; в результаті моральне єдність забезпечує основу для взаємної довіри. Діяльність кожної людини в складі виробничої асоціації здійснюється не на основі рішень більшості і навіть не на основі консенсусу, а на базі внутрішньої узгодженості орієнтирів і прагнень. 

На відміну від корпорації індустріального типу, що представляла собою вертикальну структуру, постіндустріальна корпорація стає сукупністю колективів, усередині яких ієрархічний принцип управління виявляється неефективним. Кожен такий колектив має свої цілі, цінності і мотиви, своїх лідерів і по суті справи оформлений як якась завершена організація. Це, у свою чергу, призводить до того, що жорстка вертикальна структура стає чужою і для компанії в цілому - зміна диференціації гомогенізацією ставить під питання саме існування корпорації в її традиційному вигляді. 

Дуже характерно в цьому відношенні визначення сучасної корпорації, що поширився в 90-і роки. Відштовхуючись від англійського терміна "enterprise", що підкреслює характер компанії як системи взаємозв'язків і взаємозалежностей, його автори пропонують застосовувати до сучасних корпораціям поняття "intraprise", вважаючи, що воно більше відповідає  системам, що надають залученим в них особистостям додаткові можливості і свободи . 

Ця обставина додатково підкреслює той факт, що в західному світі в останні десятиліття йде активне теоретичне осмислення відбуваються в даній сфері процесів: з'являються все нові і нові визначення, що акцентують увагу на найбільш сутнісних аспектах сучасної корпорації. Запропонований О. Тоффлером ще в 70-ті роки термін "адаптивна корпорація", що підкреслюють гнучкий характер ринкової поведінки та внутрішньої організації подібної структури, все частіше сприймається нині як застарілий. 

Поява нових позначень і термінів, що характеризують постіндустріальну корпорацію, свідчить не тільки про пошук поняття, прийнятного для наукової спільноти, а й про швидкі трансформаціях самої корпорації.

Породжуючи систему модульної організації, сучасна компанія забезпечує умови для розпаду раніше єдиної системи на нові структури та спільності, здатні продовжити самостійне існування, ставши потужними конкурентами материнської компанії не тільки в сфері профільного бізнесу, а й у вдосконаленні принципів внутрішньофірмової організації. 

З точки зору сучасної соціології, особливе значення має не ступінь інкорпорованість компанії в систему соціальних інститутів, не її здатність пристосовуватися до змін зовнішнього середовища, а внутрішня структура компанії і якості її персоналу. На початку 90-х років у науковий обіг було введено поняття студіюючої компанії (learning company), постійно модернізується на основі безперервного підвищення кваліфікаційного рівня всіх її членів; воно набуло широкого поширення і застосовується сьогодні поряд з поняттями віртуальною та креативної корпорації. Саме останнє визначення представляється нам адекватно відображає суть формуються сьогодні виробничих структур . 

Простеживши шлях розвитку корпорації протягом останнього століття, слід зробити висновок, що як форма організації суспільного виробництва вона досягла стану, який може розглядатися в якості останнього ступеня, що передує переходу до виробничих спільнотам, які не є корпораціями у власному розумінні цього слова.