2.3. Заміщення приватної власності власністю особистої

В умовах інформаційної революції головним чинником, що викликає реальну дисиміляцію традиційної приватної власності, виступає якісно нова за змістом особиста власність. Протягом багатьох століть ця форма власності не займала в господарській практиці помітного місця, і лише сьогодні виникли передумови для посилення її ролі. Серед них слід, перш за все, відзначити зростаюче значення знання як безпосереднього виробничого ресурсу та доступність засобів накопичення, передачі та обробки інформації будь-якого фахівця, зайнятого у сфері інтелектуального виробництва. 

Конструктору потрібні стіл, олівець, косинці й інші інструменти для графічного втілення своїх ідей. Фотографам і кореспондентам необхідні камери. Більшості програмістів достатньо для роботи лише невеликих комп'ютерів. Всі ці інструменти не такі вже дорогі і по кишені будь-якій людині ", в результаті чого" в сучасному суспільстві тенденція до відокремлення капіталу від працівника змінюється протилежною - до їх злиття ". Інформаційна революція (а ми вже говорили про те, наскільки різко вона здешевлює сучасні комп'ютерні системи та послуги зв'язку) значною мірою позбавляє панівний клас індустріального суспільства монополії на засоби виробництва, на якій базувалося його економічна могутність. Дуже характерно, що монополія ця руйнується, перш за все, в інформаційній галузі, рішуче перетворюючої все суспільне виробництво.

Сьогодні особиста власність на засоби виробництва використовується в першу чергу не для розширення випуску примітивних благ, а для створення інформаційних продуктів, технологій, програмного забезпечення і нового теоретичного знання. 

Перехід від системи машин до комп'ютерних систем радикально змінив характер сучасних виробничих відносин, що і спричинило за собою трансформацію відносин власності. 

Представники "класу інтелектуалів" відрізняються від інших зайнятих, перш за все, іншими принципами організації своєї діяльності, її частково нематеріалістіческімі мотивами, новим ставленням, якого вони вимагають до себе з боку роботодавця, і більш високою оплатою праці. Якості таких працівників визначаються не тільки тим, що вони мають здатність генерувати нове знання; інвестиції в освіту в даному випадку не є аналогом витрат напрофесійне навчання фабричного робітника індустріальної епохи .

Основною якістю сучасного інтелектуала представляється його унікальність, боінформація адекватно сприймається далеко не всіма, і коло людей, здатних перетворювати отримані відомості в готові інформаційні продукти і нові знання, дуже обмежений. Тому навіть якщо і рахувати витрати на освіту певним видом інвестицій, то справжнім результатом такого капіталовкладення є не стільки зростаюча заробітна плата, скільки щось інше, матеріалізується не в здібностях працівника, а в характеристиках створюваних ним благ. У той же час сьогодні працівник цілком може дозволити собі володіти всіма необхідними засобами виробництва - комп'ютером, доступом до інформаційних мереж і систем, засобами копіювання і передачі інформації і так далі. 

Найважливішим наслідком стає зміна ставлення інтелектуального працівника не тільки до засобів виробництва, але і до продукту своєї діяльності. У капіталістичному суспільстві найманий працівник мав власністю лише на свою робочу силу, а проте в умовах відсутності дефіциту на ринку праці він не міг використовувати її як монопольну власність. До початку інформаційної революції працівники інтелектуальної сфери виробництва також продавали підприємцю свою здатність до праці, що ставило їх в один ряд з іншими представниками робітничого класу; володіння унікальними знаннями виступало фактором, що обмежує пропозицію відповідних послуг і підвищує ціну їх робочої сили. 

Сьогодні ж, отримуючи доступ до засобів виробництва як до своїх власних, фахівець залишає межі пролетаріату; він звільняється від тієї залежності від власника засобів виробництва, яка визначала характер суспільних відносин в умовах індустріальної епохи. При цьому товаром, з яким працівник високотехнологічних та інформаційних галузей виробництва виходить на ринок, стає не його робоча сплаву, готовий продукт, який створюється з використанням власних засобів виробництва, - інформаційна технологія, винайденої так далі. Такий працівник виступає в ролі товаровиробника, що стоїть поза традиційних відносин капіталу і праці.

Сьогодні приватна власність на основні фонди та інші речові елементи суспільного багатства не забезпечує її господареві такий же економічної влади, як в буржуазному суспільстві. Ці зміни викликають до життя дискусію з приводу того, що ж саме є об'єктом власності сучасних інтелектуальних працівників. Можна з достатньою впевненістю констатувати наявність, щонайменше, трьох точок зору. Згідно з однією з них, головним об'єктом власності виступає готовий продукт творчої діяльності - знання чи інформація. Прихильники другої акцентують увагу на організаційному процесі і говорять про власність на процес виробництва. У третьому випадку як власності розглядається працю, що володіє унікальними характеристиками. У літературі можна також зустрітиспроби ввести в науковий обіг деякі екзотичні поняття, які, проте, в тій чи іншій мірі констатують пріоритет особистих якостей людини над іншими чинниками у визначенні власності: йдеться про внутрішню власності, про таку собі не - власності, про те, що власність взагалі втрачає будь-яке значення перед особою знань та інформації, права володіння якими можуть бути лише досить обмеженими і умовними. 

У міру зміцнення впевненості у тому, що інтелектуальна власність та інтелектуальний капітал не менш важливі для постіндустріальної епохи, ніж приватна власність і грошовий капітал для буржуазного суспільства, ставлення до особистих властивостей людини і до створюваному їм індивідуалізованим благ як до особистої власності стає все більш однозначним. Відзначаючи, що особиста власність є невідчужуваними та служить більш потужним спонукальним мотивом, ніж будь-який інший вид власності, сучасні соціологи визнають її витоком природну приналежність людині його особистих якостей та продуктів його діяльності, а результатом - подолання властивого ринкової епосі відчуження людини від суспільства ".

Набуття особистою власністю новій іпостасі стало предметом серйозних досліджень ще в 70-і роки. Визначну роль у цьому відіграла книга Г. Беккера про "людському капіталі", пізніше зазначена Нобелівською премією. Слідом за нею з'явилося безліч робіт про людському, інтелектуальному та інших видах капіталу, не втілених у матеріальних об'єктах, а лише персоніфікованих в конкретних особистостях. 

Інформаційна революція закладає основи модернізації відносин власності. Нові власники пропонують великим компаніям і корпораціям не свою працю, а його результат, не робочу силу, а споживчу вартість, втілену в тому чи іншому інформаційному продукті або нової виробничої технології. У той же час ікерівники виробництва, у винятково рідких випадках є формальними власниками відповідного підприємства або компанії, стають власниками виробничого процесу - в тій його частині, в якій вони можуть його контролювати, а також власниками технологій і способів виживання компанії в жорсткої ринкової боротьби зі своїми конкурентами. Найбільш серйозною власністю менеджерів виявляється створена і вирощена ними організація, причому під цим терміномховається виключно різноманітне і складне явище, що включає в себе не тільки внутрішні виробничі технології, але також управління персоналом і концепцію поводження компанії у зовнішньому конкурентному середовищі. Протистояння між капіталістом і найманим працівником як власниками засобів виробництва і робочої сили, характерне для індустріального суспільства, замінюється взаємодією між працівниками, здатними самостійно розвивати власне виробництво, і менеджерами великих промислових і сервісних компаній як власниками різних, але однаково необхідних для здійснення і вдосконалення господарського процесу умов. Як зазначає П. Дракер, сьогодні "жодна із сторін (корпорації: ні працівники, ні підприємці) не є ні" залежною ", ні" незалежною "; вони взаємозалежні". 

Можливість самостійної діяльності, високий рівень незалежності від власників засоби виробництва формує нову ступінь свободи сучасного працівника. Ще на початку 90-х років соціологи почали відзначати, що "контроль над засобами виробництва жорстко обмежений тим, якою мірою вони є інформаційними, а не фізичними за своїм характером. Там, де роль інтелекту дуже висока, контроль над знаряддями праці виявляється розосередженим серед працівників ". Усвідомлення людиною своєї нової ролі у виробничому процесі, потенційних можливостей виходу за межі існуючої структури, а також вирішена в цілому проблема задоволення основних матеріальних потреб призводять до того, що творчі особистості не можуть більш управлятися традиційними методами. 

При цьому як власність працівників на знання і засоби інформаційного виробництва, так і власність менеджерів на інфраструктуру виробництва не є приватною власністю в традиційному розумінні цього терміна. По суті справи, і ті й інші здатні сьогодні в рамках товарного обміну пропонувати своїм контрагентам не стільки власне діяльність або здатність до неї, скільки інтелектуальний продукт, що виникає в ході складної взаємодії творчих особистостей. Ми вважаємо, що саме ці типи власності являють собою ті, не реалізували ще остаточно форми особистого володіння умовами і засобами виробництва, які і підривають, в кінцевому рахунку, традиційні способи господарювання . 

Експансія особистої власності проявляється в останні десятиліття все більш виразно. В останні роки ідея "електронного котеджу", висунута на початку 80-х років О. Тоффлером, отримує зриме підтвердження: якщо в 1990 році в Сполучених Штатах 3 млн. працівників були пов'язані зі своїм робочим місцем головним чином телекомунікаційними мережами, то в 1995 році їх налічувалося вже 10 млн., причому, як очікувалося, це число повинне зрости до 25 млн. до 2000 року. У 1995 році 65 відсотків працівників в комп'ютерній індустрії було зайнято в дрібних і індивідуальних фірмах, і лише 35 відсотків - у великих компаніях. У таких умовах людина змушена спілкуватися з набагато більшим числом контрагентів, ніж колись, засвоювати і переробляти набагато більшукількість інформації.

Розширюється коло людей, що живуть і працюють цілком самостійно, освоюють новий тип поведінки, значною мірою не визначається традиційними економічними цінностями та не передбачає приватної власності на засоби виробництва як умови господарської діяльності, а вартості - як його головної мети. 

Модифіковані різноманітними чинниками, відносини приватної власності втратили в умовах становлення постіндустріального суспільства те фундаментальне значення, яке вони мали в рамках суспільства індустріального. Приватна власність в її "дезінтегрованих" формах виступає в даний час швидше як символволодіння засобами виробництва і умова отримання певних доходів, ніж як втілення можливості діяти в якості суб'єкта, що володіє реальною господарською владою, переходить до власників знань, процесів і технологій. 

РОЗДІЛ 3.ЕКОНОМІЧНІ ЗАКОНИ:ЗАГАЛЬНЕ ВИЗНАЧЕННЯ,ЗАКОН ВАРТОСТІ,ПОПИТУ ТА ГРОШОВОГО ОБІГУ