4. Планування енергозабезпечення підприємства

При визначенні потреби в енергії та паливі потрібно врахову­вати виробничу програму на плановий період, прогресивні норми витрат палива та енергії на одиницю продукції, норми витрат енергії та палива на власні потреби (опалення, вентиляцію ін.}, організаційно-технічні заходи підприємства, відпуск енергії за межі підприємства, норми втрат енергії в мережах.

Під прогресивною питомою нормою витрат енергії та палива розуміють максимально допустимі її витрати, необхідні для виго­товлення одиниці продукції або виконання одиниці робіт в най­більш раціональних умовах організації виробництва й експлуата­ції устаткування. Норми питомих витрат енергії поділяються на технологічні, цехові та загальнозаводські.

Технологічна норма визначає витрати енергії чи палива, включаючи витрати на здійснення технологічних операцій чи процесів, і встановлюється тільки на одиницю продукції. Цехова норма, крім витрат на технологічні потреби, охоплює витрати енергії на допоміжні та поточні потреби, втрати енергії в цехо­вих мережах та перетворювальних засобах. Загальнозаводська норма визначає витрати енергії основних і допоміжних цехів, витрати енергії на підсобні потреби та власні енергопристрої, а також втрати в загальнозаводських мережах і перетворювальних засобах.

Коли підприємство виготовляє однорідну продукцію, то на її одиницю також можуть установлюватися цехові або загальноза­водські норми. Норми визначаються на підставі проведених випробувань, також шляхом вивчення фактичної роботи устаткування.

Загальну потребу в енергії (Е₃) визначають таким чином (оди­ниця виміру кВт. год.):

Е₃ = Н_еА + Е_вл+Е_ст+Е_вт ,

де Н_е - планова норма витрат палива та енергії на одиницю продукції;

А - плановий обсяг випуску продукції в натуральному аоо вартісному вираженні;

Е_вл - витрати енергії та палива на власні потреби (опалення, освітлення ін.);

Е_ст - енергія, яка буде відпущена стороннім споживачам;

Е_вт. - втрати енергії в мережах.

Кількість електричної енергії для технологічних цілей розра­ховується двома шляхами: а) на планову програму; б) за потужністю встановленого устаткування.

Перший метод значно точніший. Він застосовується при масо­вому та великосерійному виробництві, в цьому разі кількість не­обхідної електроенергії (W_тех) визначається так:

W_тех =

де т - кількість найменувань виробів одного типорозміру;

П_об - потужність, яка використовується при обробці одного виробу, кВт;

t_м - норма машинного часу на обробку одного виробу, год.;

п - кількість виробів одного найменування, шт./рік;

К- коефіцієнт, який враховує втрати електроенергії.

Необхідна кількість електроенергії (W'_m) за потужністю уста­новленого устаткування розраховується так:

W’_тех =

де загальна потужність установленого устаткування, кВт.;

Ф_ц - фонд часу роботи цеху, год./рік;

К₁, К₂, К_З, К₄ - відповідно коефіцієнти використання устаткування по потужності, в часі, машинного часу (відношення машинного часу до штучно-калькуляційного), враховуючий втрати енергії в мережах.

Кількість електричної енергії, яка іде на освітлення, визначається так:

W_осв =

де S - виробнича площа цеху, дільниці, м";

Т_осв. - тривалість роботи цеху з освітленням год/рік;

П_осв - питома потужність освітлюваних точок (25 Вт/м²);

К - коефіцієнт втрат в електричних мережах.

Планування загальної потреби та виробництва енергії відбувається за допомогою побудови енер­гетичних балансів - системи взаємопов'язаних показників вироб­ництва, отримання й розподілу різних видів енергії та палива. При складанні енергобалансу вирішуються водночас такі питан­ня: енергозабезпечення та енерговикористання; обґрунтування раціональних схем енергозабезпечення; поліпшення режимів ро­боти технологічного та енергетичного устаткування; визначення та оцінювання надлишкових втрат енергії, реалізація економії енергії, включаючи вторинні енергоресурси.

Енергетичні баланси підприємств можуть бути класифіковані за призначенням, за видами енергоносіїв, за масштабами завдань, що вирішуються цими балансами, характером цільового викори­стання енергії.

На відміну від фактичних енергобалансів, що показують до­сягнутий рівень енерговикористання, нормативні відбивають потенціальне можливий рівень використання енергії. Тому нормативні енергобаланси мають бути покладені в основу як при визначенні першочергових заходів, спрямованих на еко­номію енергії та палива, так і при розробці перспективного енергобалансу підприємства, котрий має охопити всі види енер­гії (електричної, теплової, хімічної, механічної) та енергоносіїв (паливо, пара, гаряча вода, стиснене повітря, конденсат, кисень і т. ін.). Баланси, що складаються для окремих видів енергії та парамет­рів енергоносіїв, називають частинними.

Зміст та форми побудови енергобалансів підприємств мають задовольняти такі вимоги:

а) інформація, що подана в балансі, має відбиватися у формі яка дає змогу скласти уявлення про ефективність використання енергії на підприємстві в цілому;

б) для аналізу цільового використання енергії потрібно розрізняти витрати енергії на двигуні (силові), технологічні, господарсько-побутові (освітлення, опалення, вентиляція, гаряче водопостачання) потреби;

в) для контролю енерговикористання цехів, дільниць, енергозасобів баланси енергії необхідно будувати у виробничо-територіальному розрізі, з відокремленням витрат за цехами та засобами;

г) баланси повинні відбивати внутрішній обіг енергії у енер­гоносіях різного виду та параметрів, бути пов'язаними з матері­альними балансами відповідних енергоносіїв;

д) для оцінювання рівня енерговикористання в балансах має бути відбитий як досягнутий, так і передовий рівень енерговикористання.

Задовольнити всі перелічені вимоги до балансів в одній формі практично неможливо, тому ці вимоги визначають диферен­ційовано, складаючи баланси в двох формах: вертикальній і горизон­тальній. Форму енергобалансу у вертикальному розрізі називають робочою, а в горизонтальному - аналітичною, або синтезованою.

Черговість розробки енергетичних балансів залежить від рівня дослідження об'єкта в ієрархічній системі управління виробниц­твом. На машинобудівному підприємстві в загальному вигляді можна встановити 6 таких рівнів: І - підприємство; ІІ - вироб­ництво чи корпус; III - цех; IV - дільниця чи технологічна лі­нія; V - групи устаткування; VI - агрегат чи верстат.

Від рівня балансів залежить повнота та деталізація їхньої роз­робки. Баланси розробляють послідовно від рівня VI до І.

На рівні І складається загальний баланс енергоспоживання підприємством усіх видів енергоресурсів.

План енергоспоживання підприємства - це витратна частина енергобалансу, яка забезпечує виконання підприємством виробничої програми та водночас є виробничою програмою енергетичних цехів.

До цієї частини балансу належать такі розрахунки:

а) потреби основного та допоміжного виробництва у всіх видах енергії та палива;

б) нормативні втрати енергії та палива в енергетичних мережах перетворювальних засобах і виробничому устаткуванні;

в) максимальні енергетичні навантаження протягом планового періоду з урахуванням споживання енергії;

г) планові середньодобові, місячні, квартальні та річні графіки навантаження.

Планування діяльності енергетичних цехів здійснюють планово-економічне бюро відділу головного енергетика, економісти цехів.

Основними розділами плану є: виробнича програма; чисельність та заробітна плата; собівартість.

Виробнича програма енергетичного цеху складається в нату­ральному та вартісному виразі.

Завдання в натуральних показниках охоплює такі види робіт: виробництво та розподіл електричної енергії (в умовах де­централізованої системи електропостачання); виробництво та роз­поділ теплової енергії, пари, стисненого повітря, кисню, вуглеки­слоти та інших видів енергії, забезпечення водою для господарсь­ких потреб та обігу; усі види планових ремонтів та міжремонтне обслуговування енергетичного обладнання; виготовлення запасних частин для енер­гетичного обладнання; монтаж (демонтаж) енергетичного устат­кування; інші види послуг.

Виробничу програму в натуральному вираженні визначає від­діл головного енергетика згідно з паливно-енергетичним балан­сом підприємства.