- •6.030504 “Економіка підприємства”
- •Навчальний об’єкт: «системна характеристика планування»
- •Тема 1. Сутність і особливості планування на підприємстві
- •1. Сутність планування. Форми планування
- •2. Необхідність проведення планування в умовах ринку
- •3. Методологічні принципи планування
- •4. Типи планування
- •5. Види планів, їх класифікація
- •6. Історичні аспекти виникнення та розвитку планування
- •Тема 2. Система планів підприємства
- •1. Етапи планування діяльності на підприємстві
- •2. Система планів підприємства та їх показники
- •3. Організація планової роботи на підприємстві
- •Структура планових органів
- •Навчальний об’єкт: «планування виробництва і збуту продукції»
- •Тема 3. Маркетингові дослідження, планування збуту і контролю продукції
- •1. Завдання та технологія планування обсягу продажу
- •2. Аналіз ринкового середовища
- •2. Сегментація ринку
- •3. Вибір цільового ринку
- •3. Планування асортименту та оцінка конкурентоспроможності продукції
- •4. Планування ціни
- •5. Планування обсягу продажу
- •Тема 4. Виробництво продукції
- •1. Показники та складові частини виробничої програми
- •2. Методика планування виробничої програми
- •Вихідні дані для розрахунку виробничої програми підприємства на плановий період
- •Тема 5. Оперативно-календарне планування
- •1. Сутність планування діяльності внутрішніх підрозділів підприємства
- •2. Планування виробничої програми підрозділів. Системи оперативного планування.
- •3. Особливості оперативно-календарного планування на підприємствах різних типів виробництва
- •Навчальний об’єкт: «планування ресурсного забезпечення операційної діяльності»
- •Тема 6. Матеріально-технічне забезпечення виробництва
- •1. Мета та етапи розробки плану матеріально-технічного забезпечення
- •2. Методика планування потреби в матеріально-технічних ресурсах
- •1). Потреба в сировині та матеріалах
- •Потреба в матеріалах (сировині) для основного виробництва
- •1. Метод прямого рахунку.
- •3. Метод екстраполяції
- •Потреба в матеріалах для поповнення незавершеного виробництва
- •Потреба в матеріалах на капітальне будівництво
- •Потреба в матеріальних ресурсах для проведення заходів за планом технічного розвитку й організації виробництва
- •Потреба в матеріалах для ремонтно-експлуатаційних робіт
- •2). Потреба в паливі й енергії
- •3. Потреба в обладнанні
- •4. Потреба в запасних частинах
- •3. Планування закупівлі матеріально-технічних ресурсів
- •Тема 7. Забезпечення операційної діяльності виробничою потужністю
- •Визначення наявної виробничої потужності
- •Виробнича потужність цеху за продуктивністю обладнання
- •2. Аналіз ефективності використання потужності підприємства
- •Вихідні дані для аналізу ефективності використання потужності
- •3. Визначення планового коефіцієнту використання потужностей
- •4. Розрахунок виробничої потужності підприємства у плановому періоді
- •Тема 8. Персонал та оплата праці
- •1. Необхідність та етапи розробки плану з праці та персоналу
- •2. Аналіз використання персоналу у звітному періоді
- •3. Методика розробки плану з праці та персоналу
- •1. Планування продуктивності праці
- •Планування трудомісткості виробничої програми
- •2. Планування потреби в персоналі
- •3. Методика планування фонду оплати праці
- •4. По досягнутому рівню базового фонду оплати праці.
- •5. Планування фоп на основі середньої заробітної плати.
- •Тема 9. Виробнича інфраструктура
- •1. Особливості функціонування та планування підрозділів виробничої інфраструктури
- •2. Планування забезпечення підприємства технологічним оснащенням
- •3. Планування діяльності ремонтного виробництва
- •4. Планування енергозабезпечення підприємства
- •5. Транспортне обслуговування виробництва
- •Навчальний об’єкт: «планування витрат і фінансів»
- •Тема 10. Витрати виробництва
- •1. Мета та завдання процесу планування витрат
- •2. Планування собівартості продукції та витрат підприємства
- •1. Аналіз витрат підприємства за минулий період.
- •2. Планування зниження витрат (собівартості) за чинниками.
- •3. Розрахунок планових калькуляцій.
- •4. Розрахунок планового кошторису.
- •5. Розрахунок загального обсягу витрат на виробництво
- •Тема 11. Фінансове планування і контроль на підприємстві
- •Мета та завдання фінансового планування
- •2. Методика фінансового планування
- •3. Обґрунтування окремих частин фінансового плану
- •Планування доходів і надходжень
- •Планування витрат і відрахувань
- •V. Платіжний календар
- •Навчальний об’єкт: «планування розвитку підприємства»
- •Тема 12. Планування і контроль оновлення продукції
- •Формування планів оновлення продукції, їхній склад і завдання
- •2. Оптимізаційні планові розрахунки оновлення продукції
- •3. Планування витрат на підготовку й освоєння виробництва нової продукції
- •4. Об'ємно-календарне планування підготовки виробництва нової продукції
- •5. Сітьове планування
- •Тема 13. Організаційно –технічний розвиток
- •1. Планування технічного та організаційного розвитку
- •2. Оцінка технічного рівня розвитку підприємства
- •Тема 14. Бізнес-планування
- •2. Структура і технологія розробки бізнес-плану підприємства
- •З дисципліни
- •“Планування діяльності підприємств”
- •Для студентів спеціальності
- •6.030504 “Економіка підприємства”
- •Денної та заочної форм навчання
- •Конспект лекцій
6. Історичні аспекти виникнення та розвитку планування
В даний час зростає потреба у прогнозах і планах, усе гостріше стала усвідомлюватися практична цінність передбачуваної функції наукових теорій для прийняття обґрунтованих рішень. Зростає актуальність планування і підвищення його якості. Це вимагає більш ретельного дослідження проблем, що виникають у процесі планування.
При капіталізмі планування й управління виробництвом на основі плану доведено до досконалості.
План як система економічних заходів виник разом із появою розподілу та кооперації праці, є програмою господарювання протягом певного періоду.
Планування як суспільна категорія формувалася разом із становленням суспільно-державної, муніципальної власності. Розглянемо етапи становлення й вдосконалення планування.
Розробки в галузі економічного прогнозування та планування з'явилися в останній чверті XIX в. Вони були пов'язані зі спробами дослідників виявити майбутні тенденції виробництва основних продуктів на основі аналізу статистичних даних і скласти відповідні плани. Головними методами прогнозування тоді були експертні оцінки та екстраполяція (перенесення минулих тенденцій на майбутнє).
На початку XX в. були зроблені перші спроби виявлення економічних індикаторів. Зокрема, Дж. Брукмайер вже в 1911 р. намагався використовувати для прогнозування три хронологічні ряди наступних показників: індекс банківських кредитів, індекс цін акцій, індекс загальної економічної активності. Цей підхід одержав подальший розвиток у 20-і роки в дослідженнях Гарвардського університету, де використовувалися так звані «гарвардські криві АВС».
Поштовхом для розвитку прогнозування і планування стала криза 1929—1933 р., що змусила шукати шляхи виходу з неї. У 30-і роки вперше виникає планування на макрорівні, що охоплює фінансово-бюджетну й грошово-кредитну політику та передбачає розробку національних бюджетів. Прогнози й плани стають необхідним елементом системи регулювання економіки.
У 1944 р. пропонується форма планування, що подібна до індикативної, тобто коли уряд впливає на економічний розвиток за допомогою координації та забезпечення інформацією, а не через прийняття рішень і надання директивних вказівок.
У післявоєнні роки планування на макрорівні стає предметом широких дискусій. Зростання частки державного сектора в економіці дає можливість урядам здійснювати прямий контроль за зовнішньою торгівлею, цінами, фінансами.
У 50-і роки в багатьох країнах відмовилися від розробки національних планів у формі бюджетів. Отже, сформувалися два нових напрями: перший, пов'язаний з ускладненням структури адміністративного апарата, що використовується для розробки планів, другий пов'язаний із розширенням сфери планування.
Спочатку національні економічні плани складалися Міністерством фінансів, потім, на початку 60-х років, спеціальними плановими органами: у Франції - Генеральним комісаріатом з планування; у Японії - Економічною консультативною радою і Управлінням економічного планування; у Нідерландах - Центральним плановим бюро; у Канаді - Економічною радою.
До 70-х років країни здійснювали прогноз за допомогою національних моделей прогнозування. У середині 70-х років починають створювати макроекономічні моделі, за допомогою яких прогнозується розвиток економіки регіонів ряду країн. Уперше вони стали розроблятися в США.
Особливості прогнозування і планування доцільно розглядати в країнах-представниках трьох сформованих у світі систем планування і регулювання: північноамериканської, представниками якої є США і Канада; азіатської - Японія і Південна Корея; європейської - Франція і Швеція.
З моменту виникнення теорії управління (початок XX століття) та до 60-х років процес планування був закритим, тобто керівників не цікавили проблеми зовнішнього середовища підприємства: конкуренція, попит, вимоги ринку. Підприємство розглядалось як закрита система. Планування у даному випадку зводилося до оперативного регулювання внутрішньої діяльності підприємства без врахування зовнішніх змін. З розвитком суспільства, ускладненням продукції, зростанням наукоємних виробництв керівництво підприємств починало розуміти, що діяльність підприємства багато в чому обумовлена зовнішнім середовищем.
У колишньому СРСР планування на макрорівні виникло в 20-і роки. У лютому 1920 р. створена Державна комісія з електрифікації Росії, на основі якої організована загальнодержавна планова комісія (Держплан).
Це був перший досвід наукового підходу до планування. Методологічні принципи, що були задіяні при його розробці, використовувалися і надалі при розробці планів.
Становлення таких методів прогнозування і планування як метод експертних оцінок, екстраполяції, балансовий метод, що одержали подальший значний розвиток, почалося з плану електрифікації. Наприклад, використання балансового методу для пов'язання проектних розробок за планом електрифікації стало першим практичним застосуванням його на державному рівні. В наступні роки він стає основним методом планування.
З планом електрифікації пов'язані і джерела розробки макроекономічних моделей. Перші річні плани містили «контрольні цифри», що не мали обов'язкового характеру для окремих підприємств, за винятком деяких ключових галузей. Але з 1931 р., і протягом існування командно-адміністративної системи, річні плани стали обов'язковими до виконання, тобто носили директивний характер. Основним методом їхньої розробки був балансовий. У планах відбивалися кількісні й якісні показниками, що характеризували ефективність суспільного виробництва. Пізніше, з розвитком економіки, почала приділятися увага плануванню соціального розвитку й охорони навколишнього середовища.
Серед перших спроб комплексного планування в СРСР важливе значення має «балансова таблиця» національної економіки в 1923—1924 р., яка розроблена за участю В. Леонтьева. Вона стала основою його моделі «витрати-випуск», що широко використовується в США й інших країнах для прогнозування. Дану таблицю можна розглядати як першу комплексну систему національних рахунків.
З 1928 р. у СРСР, крім деталізованих річних планів, почали розроблятися п'ятирічні плани. Обмеженість наявних ресурсів обумовлювала необхідність розробки не просто планів, а їх оптимальних варіантів.
СРСР є батьківщиною теорії оптимального планування. Лінійні оптимізаційні моделі та відповідний математичний апарат були розроблені академіком Л. В. Канторовичем у 30-і роки. Вони одержали високу оцінку й широке застосування в США, в СРСР ж почали використовуватися в 60-і роки з появою ЕОМ і створенням автоматизованих систем управління.
Важливим етапом удосконалення планування стала реформа 1965 р., коли почався перехід до економічних методів управління з метою підвищення ефективності суспільного виробництва передбачалося розширення сфери товарно-грошових відносин, на перше місце був поставлений прибуток.
При розробці проекту плану восьмої п'ятирічки широко використовувався балансовий метод обґрунтування планових завдань, укрупнена динамічна модель міжгалузевого балансу. Вперше в якості окремого розділу плану був представлений план науково-дослідних робіт щодо вдосконалення методології і методики планування, впровадження економіко-математичних методів і обчислювальної техніки в плануванні, розробки автоматизованої системи планових розрахунків і т.д.
У 70-і і 80-і роках були розроблені економіко-математичні моделі оптимального функціонуванні економіки, галузевого планування та планування на підприємстві. Застосування методів оптимізації на практиці стримувалося рядом об'єктивних причин:
• відсутність потреби у розрахунках для вибору оптимального плану виробництва продукції на мікрорівні, тому що план випуску доводився підприємствам у вигляді затвердженого завдання;
• неможливість реалізації оптимізаційних задач на макрорівні;
• недостатність інформаційного забезпечення;
• відсутність досвіду та знань у плановиків-практиків;
• проведення планування в залежності від досягнутого, що не стимулювало освоєння методів оптимізації.
Оптимізаційні задачі розроблялися кваліфікованими фахівцями, але носили, в силу зазначених причин, експериментальний характер.
У 1979 р була прийнята постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про поліпшення планування і посилення впливу господарського механізму на підвищення ефективності виробництва й якість роботи», що передбачало посилення ролі п'ятирічних планів і розширення практики застосування норм і нормативів при їхній розробці. Відповідно до нормативів планувалися матеріальні та фінансові ресурси для виробництва, капітального будівництва, науково-дослідних робіт.
У 1987 р. був розроблений і прийнятий збірник документів «Про корінну перебудову управління економікою», до якого ввійшла постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про перебудову планування і підвищення ролі Держплана СРСР у нових умовах господарювання». Діяльність Держплана була піддана різкій критиці. Недоліками в його роботі були відзначені:
ослаблення наукових основ розробки плану;
недотримання принципу збалансованості й пропорційності;
зосередження основних зусиль на питаннях річного планування, недостатня увага розробці п'ятирічних планів і розробці стратегії;
недостатньо широке застосування сучасних економіко-математичних методів і обчислювальної техніки при плануванні;
зниження вимогливості до професійного рівня кадрового складу планових органів.
Були розроблені заходи щодо підвищення наукової обґрунтованості планів, поліпшення роботи планових органів.
З 1988 р. підприємства стали одержувати контрольні цифри-орієнтири, що носили орієнтовний характер та відображували суспільні потреби в продукції підприємства.
Наступні етапи вдосконалення прогнозування і планування (з початку 90-х років) пов'язані з переходом до ринку та розпадом СРСР. Країни СНД почали здійснювати пошук підходів до планування економічного та соціального розвитку в умовах ринкових відносин з урахуванням особливостей економіки.
