Навчальний об’єкт: «планування витрат і фінансів»

Тема 10. Витрати виробництва

1. Мета, завдання та методи планування витрат

1. Планування собівартості продукції та витрат підпри­ємства.

1. Мета та завдання процесу планування витрат

Підприємство при здійсненні своєї виробничо-господарської діяльності витрачає певні види та обсяг ресурсів. В залежності від періодичності цього процесу витрати при пла­нуванні поділяють на разові та поточні.

Разові витрати здійснюються підприємством одноразово, наприклад, при інвестуванні на різні інноваційні заходи, при розширенні виробництва, при модернізації та капітальному ре­монті основних фондів, при реконструкції та капітальному буді­вництві, при освоєнні нових видів діяльності.

Поточні витрати пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції (робіт, послуг) та здійснюються підприємством протя­гом періоду діяльності.

При плануванні особливо при планування витрат, важли­вим є їх розподіл на постійні та змінні витрати.

Постійними вважають ті витрати, величина яких не змінюєть­ся при збільшенні або зменшенні обсягу виробництва (обсягу това­рообороту). Наприклад, амортизаційні витрати, витрати на утриман­ня обладнання, оплата праці управлінського персоналу.

Змінні витрати - це витрати, величина яких залежить від обсягу виробництва продукції (обсягу товарообороту). Напри­клад, витрати на матеріали, паливо, витрати на оплату праці ви­робничого персоналу, транспортні витрати.

Сума постійних та змінних витрат - це валові (загальні) витрати підприємства. У випадку, коли обсяг виробництва дорівнює нульовому значенню, загальні витрати дорівнюють по­стійним витратам. При розробці плану слід пам'ятати, що змін­ними витратами можна керувати як на стадії планування, так і в подальшому, в процесі виробництва. Постійні витрати є здебі­льшого обов'язковими та мають оплачуватися в плановому пе­ріоді незалежно від обсягів діяльності.

Для успішного здійснення планування доцільно розгляну­ти таку категорію, як граничні витрати, які є витратами, пов'язаними з виробництвом кожної додаткової одиниці продукції. Граничні витрати можна визначити як відношення прирос­ту валових витрат до відповідного приросту кількості виготовленої продукції:,

де ΔВВ_ПЛ, - приріст валових витрат;

ΔО_ПЛ — приріст випуску продукції.

Даний показник має важливе значення при плануванні, тому що фактично встановлює ті витрати, величину яких під­приємство має змогу контролювати, та які воно понесе при ви­готовленні останньої одиниці продукції. Це дає змогу підприєм­ству визначати суму витрат, що воно може зекономити при ско­роченні обсягу виробництва на кожну останню одиницю проду­кції.

Складовою частиною витрат підприємства є собівартість продукції. Види витрат, що її складають регламентуються нор­мативним документом, Положенням (Стандартом) бухгалтерсь­кого обліку 16_«Витрати».

Мета планування витрат (собівартості) - їх оптимізація для забезпечення раціонального використання ресурсів підпри­ємства, необхідних величин прибутку та рентабельності.

Для розробки плану витрат використовують показники всього комплексу тактичних планів підприємства, а саме:

• обсяг виробництва та реалізації продукції, його струк­туру (виробнича програма або план випуску);

• обсяг товарообороту;

• показники плану матеріально-технічного забезпечення виробництва (потреба в матеріалах, обладнанні, паливі);

• показники плану з праці та персоналу (потреба в чисе­льності, оплата праці);

• показники плану інвестицій (витрати на інноваційні заходи, обсяг необхідних інвестицій);

• прогресивні норми і нормативи.

Планування витрат підприємства передбачає розробку на­ступних документів:

1. розрахунок зниження собівартості продукції за техніко-економічними чинниками;

2. планові калькуляції на окремі види продукції (робіт і послуг);

3. кошториси витрат;

4. зведений план витрат підприємства.

При плануванні собівартості продукції застосовуються наступні методи:

• метод планування витрат за техніко-економічними чинниками;

• кошторисний метод;

• метод калькуляцій;

• нормативний метод.

1.Метод планування витрат за техніко-економічними чинниками. За цим методом собівартість продукції визначається з урахуванням впливу техніко-економічних чинників на витрати підприємства в планованому році порівняно з попереднім. Такими чинниками можуть бути:

• підвищення технічного рівня виробництва;

• поліпшення організації виробництва і праці;

• зміна структури й обсягу виготовленої продукції;

• підвищення ефективності використання ресурсів підприємства;

• використання матеріальних ресурсів з кращими властивостями;

• галузеві та інші чинники.

2. Кошторисний метод передбачає визначення собівартості за допомогою кошторису витрат, який може складатися як на окремі комплексні статті витрат, так і на весь обсяг продукції. Кошторисний метод дозволяє пов'язати окремі розділи тактичного плану між собою та узгодити їх з планами окремих підрозділів. На основі кошторисів витрат визначається загальна сума витрат на виробництво продукції та її реалізацію.

3. Метод калькуляцій. За його допомогою визначається величина витрат на виробництво одиниці продукції, робіт, послуг. Планові калькуляції використовуються для планування собівартості всього обсягу продукції, розробки планових кошторисів витрат, визначення загальної суми витрат підприємства.

4. Нормативний метод. За даним методом витрати на виробництво та реалізацію продукції (робіт, послуг) розраховується на основі норм і нормативів. Цей метод застосовується на тих виробництвах, де виробничі операції постійно повторюються, інакше норми визначити буде неможливо. Нормативи витрат встановлюються або за фактичними даними минулих років, або на основі технічного аналізу. Останній метод більш ефективний, так як знижує небезпеку перенесення в планові нормативи по­милок та прорахунків минулих років.

При плануванні собівартості продукції зазначені методи застосовуються, як правило, у комплексі, доповнюють один од­ного і роблять процес планування витрат наскрізним.