Тема 4. Планування і порядок фінансування видатків місцевих бюджетів

4.1. Нові підходи у плануванні доходівмісцевих бюджетів

Основне завдання прогнозування доходів місцевого бюджету - ви­явлення ресурсів додаткового збільшення надходжень.

Для прогнозування доходів необхідно:

1. визначити джерела доходів, за якими будуть складатися про­гнози;

2. зібрати фактичні дані по кожному джерелу доходів за останні З роки;

3. обрати та застосувати найбільш прийнятну методику прогно­зування;

4. визначити, чи прийнятний даний прогноз, та відрегулювати його відповідно до очікуваних змін.

Виділяють такі фактори впливу на доходи:

1. недоїмка за платежами до бюджету (заходи з її ліквідації);

2. заборгованість з виплати заробітної плати;

3. перехід на сплату єдиного податку;

4. запозичення та обслуговування боргу;

5. своєчасність зарахування до бюджету плати населення за надані послуги бюджетними установами;

6. обґрунтованість надання податкових пільг.

Важливе питання бюджетних прогнозів - визначення методів їх розробки. Виділяють такі методи прогнозування доходів (рис. 4.1):

Рис. 4.1.Методи прогнозування доходів

1. Метод експертних оцінок - полягає в ознайомленні експер­тів із питаннями доходів для підготовки прогнозу. Перевага методу -здатність отримувати відносно точні прогнози. Недолік - відсутність чіткої техніки прогнозування (інтуїтивний метод, базується на досвіді та знаннях експертів).

2. Метод прямого рахунку - полягає у здійсненні детальних роз­рахунків кожного елемента доходів бюджету. Прогноз складається за алгоритмом, який відображає формування показника. Наприклад, планування місцевих зборів передбачає здійснення розрахунків за кож­ним видом місцевих послуг, які обкладаються зборами. Перевага ме­тоду - висока надійність та достовірність. Недолік - трудомісткість, значне інформаційне забезпечення.

3. Метод екстраполяції - ґрунтується на визначенні бюджетних показників на основі встановлення стійкої динаміки їх розвитку. Роз­рахунок бюджетних показників здійснюється на основі досягнутого в попередньому періоді рівня росту і його коригуванні на відносно стабільний розрахунок у майбутньому. При цьому допускається, що рівень росту в майбутньому році буде таким самим, як в останні роки.

4. Економетричне прогнозування поєднує економічні принципи та статистичні теорії. Економетричні моделі дозволяють розглянути вплив декількох чинників на доходи шляхом визначення незалежних змінних, що найбільше впливають на бюджетні надходження. Напри­клад, податок із доходів фізичних осіб залежить від: F₁ - кількості працівників; F₂- рівня доходів працівників; F₃- ставки податку; F₄- прожиткового мінімуму; F₅- мінімальної заробітної плати.

4.2. Методи планування видаткової частини місцевих бюджетів

На розвиток економічної і соціальної сфери будь-якої країни зна­чний вплив мають бюджетні видатки, які виступають джерелом забез­печення суспільних потреб. Бюджетні видатки є джерелом отримання благ як населенням, так і суб'єктами господарювання. Свої права визначати напрями використання суспільних коштів громадяни деле­гують своїм представникам в органах державної влади та місцевого самоврядування.

Бюджетні видатки беруть участь у реалізації таких функцій сус­пільних фінансів:

1) стабілізаційній, яка полягає в тому, щоб, змінюючи доходи та видатки бюджету, зменшувати негативні наслідки коливання амплітуди економічних циклів. Помірне збільшення бюджетних видатків у період спаду економіки стимулює суспільний попит. Проте, можливість реалізації стабілізаційної функції фінансів на місцевому рівні в умовах відкритості місцевих економік, вільного руху товарів, капіталу та робочої сили є досить об­меженою, бо стимулювання економічного зростання на певній території пошириться на економіку інших регіонів, що значно ослабить вплив місцевої бюджетної політики. Тому такі ви­датки доцільно закріпити за державним бюджетом. Ще одним аргументом на користь низької ефективності видатків місцевих бюджетів, спрямованих на стабілізацію економічного розвитку, є те, що у період економічного спаду відбувається зменшен­ня обсягу надходжень цих бюджетів одночасно із зростанням частки видатків соціального призначення;

2) перерозподільчій. Суть цієї функції полягає в тому, щоб за до­помогою прогресивного оподаткування, з одного боку, та на­дання трансфертів населенню, з іншого, зменшити нерівність доходів членів суспільства. Перерозподільчі заходи є одним із методів досягнення гармонії та справедливості в суспільстві. Місцева влада оперує більш повною і достовірною інформацією про фінансове і майнове становище мешканців території, що свідчить про доцільність здійснення таких видатків місцевими бюджетами;

3) алокаційній. Реалізація цієї функції суспільних фінансів полягає у забезпеченні населення товарами та послугами, які не може надати ринкова економіка в потрібному обсязі. Мається на увазі фінансування суспільних благ, тобто таких, якими користується все населення (наприклад, освітлення вулиць). Воно може здій­снюватись за рахунок видатків як державного, так і місцевих бюджетів. Тому важливою є проблема розподілу повноважень на здійснення видатків між різними рівнями бюджетів. Суспіль­ні блага і послуги, користь від яких має все населення країни, мають забезпечуватись і оплачуватись централізовано, а ті, що поширюються на якийсь певний регіон, мають забезпечуватися на місцевому рівні. Крім того, надання послуг більшій кількості споживачів зумовлює зменшення їх вартості в розрахунку на одного споживача. З метою ефективного використання бюджетних коштів видатки необхідно здійснювати централізовано, що сприятиме економії ресурсів.

Принципи формування видаткової частини місцевих бюджетів:

• відповідності (закріплення видаткових зобов'язань за місце­вими бюджетами має відповідати наданим органам місцевого самоврядування повноваженням визначати обсяг і структуру видатків);

• безперервності (бюджетні видатки - безперервний процес руху фінансових потоків). У цьому контексті витрачання коштів бю­джету, з одного боку, є кінцевим етапом руху бюджетних коштів, а з іншого - доходами для працівників бюджетних установ, виручкою суб'єктів підприємницької діяльності;

• раціональності (необхідність ефективного використання коштів місцевих бюджетів). Особливо цей принцип стосується значних за обсягом витрат бюджету, наприклад, капітальних. У розви­нутих країнах застосовують спеціальні методи оцінки таких видатків, наприклад, аналіз вигод і витрат;

• соціальності (видатки місцевих бюджетів мають спрямовуватися на вирішення безпосередніх потреб населення та на фінансу­вання більшості об'єктів соціальної інфраструктури);

• повноти (відображення всіх видатків органів місцевого самоврядування у видатковій частині місцевих бюджетів). Розпорядники та одержувачі бюджетних коштів не можуть здійснювати інші видатки, ніж ті, що передбачені у видатковій частині бюджету;

• адекватності (заплановані бюджетні видатки мають бути адекватні пріоритетам, які визначені у програмі соціально-економічного розвитку регіону);

• збалансованості (сума видаткової частини бюджету має дорівнювати доходам).

Формування бюджетних видатків починається на стадії планування. За основу береться очікуване виконання бюджету за видатками за попередній період. Звітні дані про виконання бюджету за видатками, що є в розпорядженні як Міністерства фінансів України, так і фінансових органів, як правило, за півріччя, доповнюються оцінкою очікуваного виконання показників за видатками за період, який залишається до кінця року. Аналіз звітних показників і оцінка перспективи до кінця року дають змогу визначити очікуване виконання бюджету за видатками. З одержаних видатків виключаються ті, яких не буде у плановому році.

Бюджетні видатки мають певний економічний зміст, зумовлений суспільним способом виробництва, природою та функціями держави. Вони відіграють вирішальну роль у задоволенні потреб соціально-економічного розвитку країни.

Регулювання бюджетних видатків виявляється насамперед у ці­льовому спрямуванні бюджетних коштів. Найважливішим принци­пом планування бюджетних видатків є додержання пропорції розпо­ділу коштів із урахуванням реальної необхідності в них. Видатки бю­джету (як і доходи) на наступний рік до поточного року плануються з урахуванням результатів використання коефіцієнтів зростання. Це дає змогу обґрунтувати доцільність збільшення бюджетних видатків і пра­вильно спланувати їх на майбутнє.

При плануванні видатків та доходів місцевих бюджетів у сучасній економічній науці можуть бути застосовані такі методи (табл. 4.1):

Таблиця 4. 1

Методи планування видатків місцевих бюджетів

1 Програмно-цільовий метод. Суть методу полягає у плануванні бюджету органу місцевого самоврядування на основі розробки, аналізу, впроваджен­ня програм розподілу фінансових ресурсів (бюджетних програм). Бюджетна програма - це систематизований перелік заходів, спрямованих на досяг­нення загальної мети відповідно до поставлених завдань, виконання яких передбачає здійснення фінансування з місцевого чи державного бюджету.

2. Метод «Коріння трави». В цьому випадку складається прогноз методом збору вхідних даних безпосередньо у рядових працівників, що перебува­ють на найнижчому рівні ієрархічної структури, тобто у тих, які пов'язані з об'єктом прогнозування.

3. Метод «Дослідження об'єкта». Полягає в зборі даних різноманітними методами (опитування, інтерв'ю і т. п.) для перевірки гіпотези про величину надходжень для проведення передбачених фінансувань із місцевих бюдже­тів. Цей метод використовують при довгостроковому прогнозуванні вели­чини фінансування завдань із місцевого бюджету (більше 5 років).

4. Метод «групова згода». Прогноз ґрунтується на прямому та відкритому обміні думками на загальних зборах. Основною ідеєю цього методу є те, що групове обговорення можливих варіантів прогнозних показників призво­дить до вибору оптимального з багатьох запропонованих та розрахованих за допомогою різних методів та методик.

5. Метод «історична аналогія». Пов'язаний із аналізом життєвого циклу подібного податку, який забезпечує фінансування відповідних видатків із місцевих бюджетів. Як правило, використовується при введенні нового виду податку.

6. Метод «Дельфі». Полягає в тому, що група експертів відповідає на пи­тання про форми та межі фінансування певних видів видатків із місцевого бюджету. Керівник груп узгоджує результати досліджень певної групи та формулює нове питання, яке є новим завданням для цієї групи експертів. Так нівелюється вплив особистісних факторів на межі фінансування певно­го виду видатків із місцевого бюджету.

7. Каузальні методи. Ґрунтуються на виокремленні основних та опосеред­кованих факторів, які впливають на об'єкт прогнозування.

8. Економетричні моделі. Описують певний вид фінансування певного секто­ра економіки з місцевого бюджету за допомогою системи незалежних рівнянь.

9. Макроекономічні моделі. Дають можливість визначити вплив як вну­трішніх, так і зовнішніх чинників на фінансування певних видів повнова­жень місцевими бюджетами.

Бюджетні запити подаються на розгляд виконавчих органів вла­ди.Складання бюджетних запитів починається з доведення місцеви­ми фінансовими органами до головних розпорядників бюджетних ко­штів інструкції з підготовки запитів.

Інструкція розроблена на основі типової форми, визначеної Мініс­терством фінансів України, яке доводить місцевим державним адміні­страціям та виконавчим органам відповідних рад інформацію про осо­бливості складання розрахунків до проектів місцевих бюджетів на пла­новий бюджетний рік.

4

Таблиця 4. 2

Основні чинники, на які треба звернути увагу при розробці бюджетних запитів

• встановлення граничних ресурсів для бюджетних установ і програм

• якісні і кількісні показники бюджетних програм

• прийняття рішень щодо збільшення чи зменшення фінансування існуючих програм або видів діяльності

• коригування потреб у фінансуванні залежно від змін розміру фінансових нормативів бюджетного забезпечення

• врахування впливу інфляції

• визначення показників результативності

• акцент на необгрунтованих бюджетних пропозиціях та тих, що не фінансу­ються

• визначення заходів, спрямованих на економію бюджетних ресурсів

Якщо бюджетна пропозиція отримує бюджетне фінансування, це слід розглядати як договір між розпорядником та органом влади. При цьому необхідна чітка підзвітність організацій за програмними видатками.

Бюджетний запит містить такі дані:

1) назву бюджетної установи та програми;

2) хто і за які види діяльності відповідає;

3) коди бюджетної класифікації, що відповідають конкретній установі та програмі;

4) суми поточних видатків минулого року та затверджені в поточному році;

5) граничні видатки на поточний рік;

6) суму запиту на відповідну програму на бюджетний рік;

7) прогноз видатків на 2 наступні роки;

8) характеристику мережі штатів і контингентів.

Крім того, до складу бюджетного запиту додається пояснення до бюджетних програм (вказується правова основа, визначаються завдання, напрями діяльності, роботи, описуються досягнення попередніх років). Загальною вимогою є детальний опис програми із зазначенням запропонованої суми видатків із економічною класифікацією та джерел надходження, з яких планується фінансувати програму.